Шуля

ми вийшли на Шулявкє
5 цех грусно дивився
сешка, мак, е, чувак
будєт сіжка?
будєт, дядь
всьо-всьо, не ваняй,
вали
малихі з-под кепеі
амєрікано двойний, без молока
новий завоз
підрізав кальоса
ми зайшли под мост
пихнули
большевік іржавий
маршрутка на нау
возлє портера труп
а, нє, дише
просто зайшов на обід
і не вишел
у переході
зажали якогось
додіка,
зняли шляпу
котли
в Аркадії толкнули
зависли на ростку
ей, малиш, я тебе найду
побазарим
мусарні тут табун —
лошаді
Шулявка як бодун
не щадіт

Ха

Господь, певно, задахається у своєму високому домі
від смогу і випарів із наших тіл.
Чи закриває він вікна, коли
ми кричимо особливо голосно?
Чи відкриє нам двері, коли ми
побиті й поламані
зберемося біля воріт
і покличемо його?
Парк, гіпермаркет, клуб чи вокзал –
чому покидає Господь ці місця
коли він
так
потрібен?

лишега як в олега
ти — легат трави
маршем через хащі
через щем ідеш
бийся в водне бриззя
лемет
лепіт
лем

радість з бо—лем
музика у слові
слово тут не встоїть
ламаючи бемолі
в човниках трієр

біг набіг раптово
чорнохлібне-чорне-небо
розламає грім:
чуєш — звуки мови
ми такі раптові
станемось у нім

Ісус обов'язково воскресне
коли його помітить розвідник
на маленькому екрані планшета
і доповість комбату:
— друже-командире, там іще живий
серед огнів і очеретів
я бачив пару з червоного рота і як рухалася рука,
і я увірував, що це Він
на краю, за яким немає життя
і так виглядає Той,
Хто повернувся з пекла і переміг

тоді вони прив'яжуть на дрона пляшку води і записку,
де великими апостольськими літерами напишуть про віру та любов вічну й чисту
але атеїсти побачать там тільки план дій,
щоб не потрапити в оточення,
щоб Його не затягнули в нори у жовтій землі

Ісус п'є воду й зводиться на ноги
прихилений до землі Він ступає
між вирв і огнів
Його побратими тамують тривогу та гнів,
а над усім голос арти, ніби голос Божий

Він проходить крізь мінні поля і свіжі розтяжки
Він шепоче безголосо до полеглих братів: Я знаю, що вам, браття, тяжко,
Я знаю, скільки ви залишили тут сліз і любові
вам за се воздаться, наш Бог — теж воїн

і тоді приходить Ісус на опорник
його помаранчевий турнікет від крові чорний
і медик-волонтер до нього промовляє: я вірю в тебе, Боже,
але покажи мені свої рани.
на дворі холодно і безкінечний ранок,
сонце кліпає між териконами

Ісус воістину воскрес
на півдорозі в госпіталь

@ameryka_poetry

Сергій Ж. стелив у Харкові асфальт 
і писав тихенько вірші 
він виходив на нічні зміни, 
бо тоді в темному місті видно зорі 
часто працював понаднормово 
латаючи вирви від ракет 
Сергій Ж. на диво хороший поет 
хоч не вступив на філфак
бо батьки сказали: йди за грошима 
у світі не важить, наскільки ти хороша людина 
якщо маєш своє ремесло 
тому Сергій Ж. закінчив автодорожній 
отримав права усіх категорій, 
але найчастіше водить смішний каток 
Сергій Ж. знає, як народжуються вірші 
зазвичай — у болю і тиші 
на конвертах від сповіщень про аліменти 
чи на погрозах із банків 
Сергій Ж. із закордоння бачив хіба що Краків 
проїздом на шарашку в кінці дев'яностих 
відтоді він пише про це — німецький досвід, 
чеські будівництва, данські котловани 
якби хто дізнався про вірші — 
його б засміяли, 
але існує одна: висока і темна, як нічна ріка 
і йому немає різниці при тім, 
чи чують його тонічні рядки 
коли випадково торкається її руки 
коли медове волосся шумить як ріст трави 
Сергій Ж. бере хімічний олівець і хрумкий папір 
він забуває про випар керосину й запах смоли 
та нічний ракетний наліт 
І пише: про море, сумних жінок, сіль портів 
тоді ніби зникає світ 
Сергій Ж. не читає фейсбук чи твітер
але читає Верлена і Семенка 
І останнього поважає і каже: цей мужик мав яйця бути ніжним 
А тоді Сергій Ж. засипає, укрившись віршами 
та мріями про славу
"лише б ці зірки, — снить, 
— над чорним містом 
ніколи 
не
згасали"

Алжир

солодкі піски Сахари 
роблять вітри 
солодкими 
на дні кави осідає чорна 
чоколяда 
маршрутка рушає в 
неспокої 
водій куняє
пасажири куняють 
із нір повиходили 
піщані лисиці й куниці
із води натягнуло
сіллю та Херсоном 
небо коптить 
місцева залізниця — 
іржава й заметена порохом 
зривається на грозу 
чи на крик 
в озер вушні чашечки
від піску пече 
в горлі й очах
нехай буде попутним вітер
усім, хто відчалює
і шторм омине тих, 
хто прибува: 
mon Algérie fatale
під ногами жасминовий квіт 
та гарячий асфальт
буде буря
вогнева 
бербери запасли хліб 
та огнива
нетутешні рятують 
листи та вірші
poèmes
як чудово, що своїх 
не напишеш
уже

@ameryka_poetry

це місто любови
після дощу
пахне річковою рибою
бо небо японським коропом
плюхнолось об брук
підземні потоки
хлинули з ринв
і ран
ніби сльози
затоплених катакомб
це місто любови
настільки
що дощ іде
навіть
у метро

@ameryka_poetry

учора круглий і сивий
красивий хорват
розповідав, що в їхній мові
назви місяців зміщені на один:
квітень — це травень
травень — це червень
червень — це липень
тільки березень тут зветься
Ožujak
себто мінливий, брехливий
непостійний як погода весни

і справді, бо вчора падав дощ,
а сьогодні лягають ракети
зі свистом, який голосіння
за всіма нами
і на перехресті
в димах і сонній тривозі
стояв ангел у пікселі, касці, броніку
у рацію йому шипів інший
а може сам бог
і я був упевнений, що звуть його
Михаїл
і це його меч здіймається в небо
з приліску поруч старої парковки

@ameryka_poetry

Іван водив тролейбус і постійно курив
у літні дощові дні
він направляв тролейбус в калюжі й уявляв
що то море
що то крейсер
він не тримав в салоні інкони
чи дурних прапорців
пив подвійне амерікано
фліртував з продавченею Лєною
у ларьку,
бо в ці ранки тут бували тільки двоє і самотність
Іван любив, коли у тролейбусі
на передніх місцях спали дівчата
ба навіть хотів воювати
але серце,
яке чоловіки його роду
передавали у спадок
завжди зупинялося в сорок п'ять
Івану нині сорок три
він знає, що світ скроєний
з любові й біди
кожен його тролейбус носить своє ім'я
Іван навпомацки знає маршрут:
від а до я
йому навіть сняться тролейбусні сни
Зупинка Олени Теліги
а там недалеко
і до весни

@ameryka_poetry