боже як воно мене гріє, ви б знали.
я сьогодні прокинулась посеред ночі одночасно від болю в нозі та від жахіття про аварію. стрибала по дому, намагалась знайти знеболювальні, один раз впала. лежала потім ще годину і плакала і знов зловила цю жахливу думку про те, що краще б я померла, а тоді гаряче молилась і так і заснула.
і так майже щоночі.

а зранку знов повертаю себе до життя – в тому числі, отакими маленькими підказками і словами, які не тільки зсередини, а десь ззовні теж трапляються.

може вам теж треба було побачити.

може вам теж треба, щоб хтось сказав:

я рада, що ти жива. все недарма. ти така важлива для цього світу, навіть якщо зараз ти так не відчуваєш. я вірю, що воно болить. але буде краще.

от, говорю.

Ты можешь действовать и думать даже когда страшно.

Ты важна для будущего.

Та може відпочивай і рефлексуй? Ми якось самі

я просто не можу вам нахуй передать який це піздєц. просто кожна хвилина цих двох днів. я постійно ридаю і просто хочу вже простого людського поїсти і шоб до мене пустили чулувіка. і шоб скоріше операція. чи вже шо-небудь. хай просто скоріше закінчиться цей піздєц з державними лікарнями.

я тримаюсь тільки за думку шо слава богу це сталось не в Україні, але від цього не сильно легше.

пс. я прочитаю всі повідомлення обовʼязково. ви любов.❤️ дякую

Ты нужна этому миру.

я бля оце не люблю, ви коли якусь хуйню про мене пишете, то ви мене одразу відмічайте!! врємя – дєньгі, рєбята, я не можу оце шукать, шось гуглить, чекать поки мені хтось скине, мені є чим зайнятись ))))

а взагалі в мене багато думок та цікавинок є зараз вам розповісти, багато прикольних штук показати. треба якось повертатись до текстів + із середи вже закінчуються продажі і нарешті в сторіз влізе більше якогось лайфстайлу. там буде перебудова концепції блогу, може якраз там покажу вам будинок поки :)

але інсайти з життя в Європі so far:
- тут не треба гєлік
- написи «organic» та «bio» на продуктах РЕАЛЬНО ШОСЬ ЗНАЧАТЬ, а не тільки «це буде коштувати х3»
- не знаю, як в містах, але в сільській місцевості реально є оце відчуття, що в тебе завжди будуть закриті базові потреби, навіть якщо ти для цього нічого не робиш. мені ще доведеться з цим зіштовхнутись в масштабі, типу з healthcare system, якимось захистом прав ітеде, але от просто тут є якийсь базовий настрій шо я маю право на життя, на їжу, воду, маю право працювати і оце все, що ми вчили в школі на якомусь давно забутому предметі, і шо на практиці ніколи не працювало в країнах пост снг.
- взагалі все сильно простіше. знову ж таки, тут робимо велику знижку на те шо а) я - це я, і в мене є великий потенціал на розслаблення + я до багатьох речей дуже рівно настроєна і не роблю драми з них, б) все шо можна купити за гроші і воно бʼється, ламається, губиться - це вапщє похуй, я ніколи з цього не розстраююсь і не забиваю собі голову. зароблю ще, куплю ще, та в) я живу в глуши і багато мірськіх проблем до мене не долітають вапщє. я інших людей окрім чулувіка бачу ТІЛЬКИ якщо я витрачу зусилля і кудись виїду. нуль тиску, нуль порівняння себе з кимось, нуль новин про те, хто яку тачку купив, хто шо про кого сказав і подумав.

ну загалом таке враження, що я все життя бігла, щоб прибігти в цю точку.

ой я поняла, ну вас в баню, з вами каши не звариш
ПРОСТО ПИТАННЯ ТАК ПРОСТО ПИТАННЯ

щас попрацюю прийду відповідать (про секс не буду все одно, ви не захотіли зі мною грать)

Як-то кажуть, яка різниця, скільки в тебе панічних атак, якщо ти трясешся від них ЗА КОРДОНОМ