Мінімалізм Східного Полісся 😁

Має бути «всьо…всьо скромнєнько»❤️

Моя особиста рекомендація перед різдвяними святами.

Фільм про традиції святок на Лівобережжі, представлені спогадами та співами місцевих жительок різних сіл, серед яких і село Рудка, що під Черніговом.

https://youtu.be/AAkRR2I76Hw?si=w1P5doQMNBjI5AI7

https://cheline.com.ua/news/society/sirovadna-unikalna-strava-yaku-gotuyut-u-prikordonnih-selah-chernigivshhini-438296?fbclid=IwZXh0bgNhZW0CMTEAAR36UQ2Ig4BXJFD-vI-FB2nf0flQscubU2fF58-ZbAMW5637hbDdf93MIB8_aem_uvzyLvxUoQovmVTaziZaxg

Постскриптум до "Дня української хустки". Біла вишивка Чернігівщини. Скатертина-хустка

Вишити білим по білому на тонкому полотні сорочку — дуже клопітна робота. Але набагато складніше вишити все поле скатертини, клапоть якої рівняється щонайменше десятку площ вишитих рукавів. А з огляду на умови, за яких це творили, — і поготів. Та все ж невтомних чернігівських майстринь такий обсяг роботи не лякав і їхні вправні руки творили красу...

Маючи у фондах десятки вишитих білим по білому скатертин (настільників, настільниць) Чернігівщини, а точніше чотирьох її районів, можна з упевненістю це стверджувати. Тривалий час ставилось питання: чому і для чого це робили? Навіщо треба було так марудитися? Більшість вишитих візерунків таких скатертин імітує ткацтво, яке на Чернігівщині також було дуже розвинене. Імовірно, створювали такі візерунки на скатертинах, не маючи змоги або навичок ткати. Та коли до музейних фондів водночас потрапили тканий, натикАний та вишитий настільники, створені руками однієї майстрині, це припущення довелося уневажнити, хоча відповіді на другу частину питання так і не було.

Але хто шукає, той-таки знаходить. Минулорічна краєзнавчо-етнографічна експедиція дала свої плоди. За свідченнями респондентки із с. Макишин Городнянського району, вишиті білим по білому настільники вважали більш святковими та ставилися до них дуже бережне. За призначенням використовували як весільні, а за сумісництвом вони, особливо оторочені, почасту виконували функції плечових хусток. Тобто йдучи до церкви, селянки «апінАлісє» (обпиналися) замість хусток такими настільниками, щоб не тільки захиститися від вітру чи холоду, а й узайве похизуватися красою вишуканих рукотворів.

Юрій Дахно, краєзнавець.

Посилання на оригінальний допис у Facebook у коментарях.

Хоча поправте, хто знає, щодо другого фото. Бо там чоловік перевдягнений у наречену. То може це частина викупу, коли наче «справжню» наречену нарешті віддають молодому?

#Балачки_на_рундуку
Ну що ж - слухайте! Говорить Менщина!
Це записи говірки в населених пунктах, що розкинулися по різні боки від Мени. Але у всіх їх нам розказали про весільний обряд "трусіння маківки". Про нього не знають на Сосничині і Козелечині. Не чули і в музеї Гончара...
А от у нас - всі респонденти розказали, бо і сами брали участь в цьому дійстві.
А що вам відомо про цю традицію?
Дякуємо за запис Оксана Василенко та Vika Tsarenko. Oleksii Pryshchepa - за відеоролик!Відео готувалося в рамках проекту Проект "Балачки на рундуку"що реалізується ГО "Спілка жінок Менщини" за підтримки ГО «Спільнота Мистецького арсеналу» у межах програми «Спадщина: простір для роботи». Програма розвитку потенціалу локальних операторів культури «Спадщина: простір для роботи» підтримана Фонд “Партнерство за сильну Україну”

Текст було взято з допису Вікторії Неруш у Facebook-спільноті «Менщина туристична»

https://www.facebook.com/share/v/Qs2ezkRyyQmLULcw/?mibextid=WC7FNe

Facebook

Log in or sign up to view

See posts, photos and more on Facebook.

Маємо памʼятати, шанувати, популяризувати імʼя жінки, що залишила нам фотодокументи доби і культурного спадку Городнянщини.

Текст був узятий з допису Анжели Савченко у Facebook (посилання на повний текст зі світлинами у коментарях)

Сьогодні відзначають Всесвітній день фотографа. Можна сказати, що ми майже вгадали, відкриваючи в рамках проєкту ЦПГА "Крила", громадська організація "Городнянщина. Мобілізація ресурсів довкола спадщини" виставку "Жінки Городнянщини".

Обовʼязково ми розкажемо про кожну з наших героїнь. А сьогодні про ту, кому ми присвятили нашу виставку.

Її імʼя майже невідоме в Україні. Проте її фото гуляють світовою мережею. Неперевершені обличчя селян із с.Хоробичі на Городнянщині.
Ці світлини зроблені Наталією Олексанрівною Семплікевич, донькою генерала юстиції, із с.Хоробичі на Городнянщині. Найстарша із трьох сестер, доля кожної з яких потребує дослідження.
Наталія Олександрівна була попечителькою Мощенської школи Городнянського повіту. Її фото вперше стали відомі у 1911 роц. Одна з перших жінок-фотографок взяла участь у фотовиставці Чернігова до ювілею скасування кріпацтва. Так побачив світ її перший альбом. Посилання на неймовірні фото тут https://choim.org/%d1%84%d0%be%d1%82%d0%be%d0%b0%d0%bb%d1%8c%d0%b1%d0%be%d0%bc-%d0%b7-%d1%81%d0%b5%d0%bb%d0%b0-%d1%85%d0%be%d1%80%d0%be%d0%b1%d0%b8%d1%87%d1%96-4/
Дякуємо Чернігівський історичний музей імені В.В. Тарновського

В рамках нашого проєкту ми побували з експедиціями в с.Хоробичі, спілкувалися зі старожилами, мешканцями села, відвідали шкільний музей. І зʼясували невідомі обставини з життя фотографки.

Наталія Олександрівна Семплікевич організувала в селі хор, шо нараховував 59 осіб. У 1915 році хор мав тріумфальний виступ на сценах Чернігова і Городні. Співали батьки і діти. Вихованець її хору Іван Толочко пізніше заснував відомий на Чернігівщині ансамбль дударів.
У 1923 році в Хоробичах 17 днів працювала фольклорна експедиція Климентія Квітки і Олени Курило. "Логістикою" займалася саме Наталія Олександрівна - заберзпечувала проживання, харчування, підшукувала респондентів. Олена Курило згадує дворянку із Хоробич як "аматора етнографії" (безмежно вдячна Олександр Ясенчук за посилання на статтю).

Далі - білі плями. У 20-х рр. "вдячні" односельці постановили відібрати у "буржуїв" Семплікевичей майно. Знаємо, що Наталія Олександрівна виїхала до Москви, проте не знаємо, коли саме.

В Хоробичах залишалася її молодша сестра Варвара, про яку згадують старожили із пошаною і вдячністю. Під час окупації Варвара вртяувала село від знищення. Великий каральний загін прибув, щоб розстріляти мешканців фактично за дії партизан, які підірвали залізницю. Вільно володіючи німецькою, Варвара Олександрівна змогла переконати окупантів, що до дій партизан населення Хоробичів не причетне. За що хтось із доброзичливців знову віддячив. І Варвару Семплікевич у 1945 р. як німецьку перекладачку відправили на 10 років у табори. Очевидно, ніхто не очікував, що Варвара Олександрівна виживе у надважких умовах і повернеться у Хоробичі. На той час будинки Наталії і Варвари заселять інші люди. Будинок Олени використовуватиметься тривалий час як школа, яку потім урочисто розберуть на дрова. Варварі сільрада виділить трьохстінку, на покриття якої вона шукатиме солому по селу. Ті, кому на збереження віддасть свої коштовні речі, їх не повернуть, за винятком матері нашої респондентки. Жила Варвара скромно. Тримала дві кози, курей. Трохи викладала в школі музику, граючи на скрипці й фортепʼяно. Саме вона перевезе з Москви урну з прахом сестри Наталії і підховає її у могилі батька на сількому цвинтарі за церквою.

У 2005 році завдяки невтомному збирачу історії й старожитностей, вчителю, людині, що створила Хоробицький музей Володимиру Петровичу Песоцькому, коштом сільради й небайдужих людей було оновлено памʼятну плиту на могилі генерала Олександра Тимофійовича Семлікевича і його доньки Наталії Олександрівни.

Щодо Варвари Олександрівни, слід якої загубився. Відомо, що доглядала її колишня земська вчителька Надія Богдановська. Кажуть, що через вік обох і відповідний вікові стан здоровʼя, Варвару відвезли до чернігівського притулку. Так це чи ні, на разі ми намагаємося зʼясувати.

А тим часом світ захоплено розглядає неймовірні світлини дітей і дорослих із с.Хоробичі Городнянського повіту Наталії Семплікевич.

Шановні підписники,
останнім часом канал атакують різні боти, надсилаючи усілякі посилання у коментарях.

Задля вашої безпеки:

‼️НІ В ЯКОМУ РАЗІ НЕ ПЕРЕХОДЬТЕ ЗА ЦИМИ ПОСИЛАННЯМИ‼️

Наслідки переходу за цими посиланнями достеменно невідомі, але й перевіряти не раджу.

Я стараюсь реагувати оперативно та блокувати їх. Звісно, канал можна закрити та поки цього не хочу.

Будьте уважні у віртуальному світі також!