у переліку семи смертних гріхів є acedia — щось посередині між знеохоченням, зневірою і відчаєм; нині її просто перекладають як лінощі, але все-таки це не про приємне лежання під ковдрочкою попри дедлайни, а про прикру нездатність за будь-що взятися, бо який сенс. коли цей список тільки розробляли в пізній античності, там була ще восьма tristitia — глибокий смуток; потім папа григорій і об’єднав трістіцію з ацедією, переставив ще кілька гріхів — і ми отримали стандартний набір.

але деяким пізньосередньовічним авторам семи смертних гріхів не вистачало, тому вони вирішили повернути трістіцію як окрему самостійну сутність. ну бо що ви ото сумуєте, коли можна просто не сумувати? і якщо в хіі столітті гільдегарда бінгенська, мудра жінка, шукала рецептів, як на фізичному рівні зарадити меланхолії, то в xiv столітті поети застерігали, що треба взяти себе в руки, бо:

коли ви розгнівані, насуплені й занурені в думки,
вам легко втратити своє місце в раю;
а коли повні радості й запалу
й остерігаєтеся інших гріхів,
то справді можете здобути рай.

(звідки саме походить уривок, сказати не можу, бо режін перну в «блиску середньовіччя» цитує його без посилання; імовірно, це фрагмент із есташа дешана, якого вона на тій самій сторінці згадує. прикметно, що дослідниця, яка пише в 1940-х, у настанові на старанну радість бачить самі переваги).

отака токсична позитивність: не журися, бо потрапиш у пекло.

персонажі з мініатюри до «роману про трістана й ізольду», переписаного 1463 року, винайняли човник і попливли подалі від усіляких поетів, щоби трохи посумувати у спокої.

#глибоківоди #повнабентега

бунтівні янголи падають з неба і прямо в польоті перетворюються на якусь чортівню.

мініатюра з «дзерцала смерті», переписаного в 1470-х роках.

#війнавнебесах

по морському зайцеві з переписаного в середині xiv століття «цвіту природи» якоба ван марланта видно, що того ранку, коли треба було позувати для мініатюри, він прокинувся сильно не в гуморі. але хто з нас ніколи не приходив на шкільне фотографування невиспаним і набурмосеним?

#бестіарії

сьогодні в нашій нерегулярній рубриці «сови, які бачили чимало лайна» — сова з маастрихтського часослова, яку від побаченого добряче поплавило. (а те, що сайт британської бібліотеки, на якому вона живе, досі не очуняв після минулорічної атаки, абсолютно не допомагає триматися купи).

#совоньки

ісус молиться на оливній горі на цікавезній, хоч і незавершеній мініатюрі з «іспанської історії» альфонса х кастильського, переписаної в xv столітті.

#новозавітне

змія в образі сирени розповідає єві про користь свіжих фруктів у німецькому «дзерцалі людського спасіння» з xiv століття.

#райськанасолода #голілюди

схоже, навіть ведмідь із балалайкою — то не оригінальний запорєбричний винахід. хоча на цій мініатюрі з молитовника кінця xv століття ведмідь, звісно, з лютнею, на якій струн побільше. (і зверніть увагу на чарівну білочку в правому верхньому кутку).

#маргіналії #свояатмосфера

сирена з рукопису 1510-х років поназаманювала чоловіків співом і майстерною грою на музичних інструментах, а потім вистелила ними дно морське, щоб у лапки було не так мокро (бо справжня мисливиця знаходить застосування всім частинам напольованого).

#свояатмосфера