and I go in the waves
I dissolve in the sea
and the sea dissolves in my body
am I truly becoming
one I've longed for so long?

смерть
приходить
повільно
або раптово
смерть стоїть під дверима
смерть чекає невинних
смерть іде
і
вертається знову
попередить нікого
попередить усіх
з моменту народження
смерть називають безбожною
смерть називають святою
але в тіні кінця,
смерть є тільки собою:
неминучою смертю

uneasiness
on a side of a lung
in the fingertips
just above the place of a heart
it consumes, piece by piece,
it replaces the happiness dream
with a terror
and you thought, it wouldn’t be scary
you thought,
you’ll be someone free
or, at last, someone who worries
a bit
now, the fear creeps in slowly
takes up dreams,
takes up thoughts in the night
and the joy
can no longer persist

[я балансую на нитці,
чекаю, коли зірвусь.
чекаю, коли це закінчиться —
або зміниться. що-небудь]

I would ignore it: everything I doubt,
I'd close my eyes and think it doesn't matter
I'll make myself believe it doesn't matter,
although I'm being swallowed by a crowd.
forget I said that; things I can't control -
I'll push them down, and they just hurt a little
I will adapt, I will pretend, I'll settle,
but at some point, I wouldn't anymore
and at some point, I would regret me losing
all that was left, when I stayed to adapt
ignoring things will stop in being soothing,
and I'd be left off — at the very start.

чому?
— бо я в боргу перед нею.
вісім років бóргу, який тільки зростав,
який ніяк не можу сплатити.
я ховалась від неї,
я досі ховаюсь від її примхливої тиші,
від хаотичного спокою, короткого спогаду
вона збиралась багато мене навчити.
вона, було, будила у мені пам’ять —
старішу, за кількість років в моєму віці:
я пам’ятала,
я пам’ятала яскраво-зелене гілля,
самотнє дерево в озері, у печері,
я пам’ятала її божевілля,
а потім, все зовсім інше —
я була зовсім інша.
і стала занадто іншою.
але досі у неї в боргу, досі від неї ховаюсь.
досі її прошу:
ще трошки,
почекай іще зовсім трошки,
я все для тебе поверну.
я все тобі напишу.

я більше уже не зможу,
я більше вже так не можу:
я стала надто порожня,
це стало мені ворожим
і кожного разу, всоте,
ти кажеш, це має кожен,
я тільки стаю насторожі
я тільки заплющую очі —
і крик виривається з горла,
я хочу тобі кричати
ти думаєш, я погоджусь?
чи думаєш, я мовчатиму?
чи скажеш, я надто сильна;
все ж, сталь у мені поплавилась.
все ж, сталось що я не впоралась,
тепер я не буду вільна.
у мене нема нікого,
я стала всіма і кожним.
я стала надто порожня —
я більше вже так не зможу.

at least, I wasn't horrible at pain.
at least, I wasn't horrible at something -
and even if all efforts were in vain,
I will admit it, and it won't frightening.
at least I hope it won't, or does it matter?
I will be crying till it won't get better,
or I'll be crying for forever since;
at least, I will be knowing what it means

воно душило моє горло, коли я прокидалася
я виривалася, рятуючи власну шкуру
я задихалася,
але все було добре
все було добре, сонце світило як завжди
смерть різала тисячі тіл як завжди
дні минали за днями, я лишалась обачна
я витягувала кігті із своїх ран обережно
обережно чекала наступного ранку
я можливо цього навіть не бачила,
навіть цілком і не знала, не помічала
сукупність усього змусила мене сліпо повірити
що я зробила найкраще
що я із тими,
хто буде давати мені відчуття тільки кращого
відчуття якоїсь свободи
я ж забрала свою свободу
я обрала її оминути, впавши в липку залежність
і тепер, коли я от-от скину її з власної шкіри,
коли виберусь із цупкої мотузки удушення,
із липкого чуття власної безпорадності
я щодня одягатиму свою обережність

люди людей, люди з людьми, я із людиною
я буваю щасливою або винною
я буваю щасливою, потім самотньою
скільки мені триматися і відпускати, думаю вкотре
скільки мені любити і відчувати відчуженість
скільки мені не любити, не знаходячи в правді мужності
бігти і розбивати коліна, а потім знову зриватися
буду змагатися із собою і тими, кого прагну поряд з собою
молодша я назвала б це просто грою
я назву це важкою водою у течії
ти борсаєшся, борешся аби не пірнути із головою
тіло німіє, холоне всередині кров
виринаєш, аби ковтнути трохи повітря
а далі втопаєш знов