why are you always ~~online~~ within reach?
three hundred meters I’d close in
I’d walk for miles, but needn’t
you won’t take even a step
but you’re always too close to be far
you’re always around other people
who are always around me, but then
then, again, I don’t see you so often
we don’t talk very often, I’ve tried
even though I know where are you,
know who you talk to,
and to whom you probably don’t
know that hundred steps will be all
to just knock at your doors
but I also know that
they are shut and won’t open
why should you be so often online
and always ignore me

прикинусь байдужою, навіть жодного погляду
зроблю тільки вигляд, що це мене не торкає
коли я заплющила очі з чужої мелодії
мені твоя темрява вкотре здавалася раєм

take it, it doesn't matter now
I cry all night but then I sleep so tight
I write to you bye, goodbye, goodbye, goodbye,
It's never right, I'm never right, no-o-o
forget things that made you bleed inside
why would I regret me going numb?
love is what I'm losing sight
of
lights off, night's long, I play the saddest song

thankfully people are not of my heart or my three liters of blood
so I have a high chance of survival
without them
I know someone will help in case of a fire or flood
I know someone will cry if I die unexpected
but aside from it, they won't probably care
and aside from it, I won't probably matter

нічого ж не передбачало вранці біди —
іронічно кажу собі —
тільки тих дев'яносто ракет у небі замість ранкової кави
нервовий зрив два дні до того
шість днів роботи підряд
та наче причин мені усе ще досі замало
аби просити когось чогось більше аніж пустих порад
чогось більше аніж питання як в мене справи
щось на кшталт, скільки таблеток можу пити за раз
скільки раз я думала про машину, яка їхала швидко на мене
коли я ще не встигла дійти до свого тротуару
скільки раз за той день я хотіла вернутись назад
або лягти на підлогу і спати сорок вісім годин
звільнитись з роботи, виїхати за останні кошти в холодні гори
втекти кудись може і далі, може і за кордон
може, поїхати де пісок і захлинутись в чужому морі
ще трохи часу здавалось, що все може бути гаразд
що це просто гормони, втома, щось на хімічному рівні
що я просто стягую купи для себе чорнющі тіні —
але потім я знов задихалась,
і більше не знала, як дихати знову
і як вернутись назад

вибач
я знаю, слова нічого не змінять, але пробач
пробач, що я тебе зрадила
відпустила, забула, перестала у тебе вірити
зрадила твої мрії, відкинула твої надбання
тільки твоє ім’я я собі залишила
а все інше я зруйнувала
тепер, може, випадкова фраза знайомого
містить більше віри у тебе зараз, ніж маю я
вибач, що я прогнулась під тиском
не змогла самотужки вибратись на поверхню
лишила тебе на дні чорної прірви свідомості
а потім жалілася
комусь в пустоту
де вона?
де
вона
та, чиє я досі ношу ім‘я —
квера
я ношу в грудях її життя
але зраджую їй, кожного місяця,
скільки років уже, кожного дня
коли я зможу зустрітись з нею? для неї сказати
пробач за цей віковічний холод і втому
ходімо, серце моє,
нарешті — додому

я готова тебе любити, дай тільки
витягну заспокійливе
вип'ю трохи води, і тоді можемо йти
хай між нами навіть чорніє прірва,
головне щоб не ще один запит на терапію
я готова тебе любити, дай тільки
трошки подихати
чимось окрім диму від сигарет
будемо разом поки нас не розлучить
холод, емоційна відстань чи смерть
я казала тобі, що зможу тобі відкритися,
та давай так, щоб не сталося протягу
не було запізно сісти на приміський потяг
витягнути ліки від психіатра і сказати собі
може, любити було і не варто

третій день задихаюся
я казала, що смерті я не боюся
не боюсь що помру від ракети чи полум'я
але все чомусь страшно що я задихнуся отут
коли йду собі рівною вулицею
це буде надто безглузда смерть, не вважаєш?
я так вважаю
третій день задихаюся, ніби на трошки вмираю
а потім знов оживаю
а потім питаю себе цікаво, дійсно, чому
чому я вже третій день задихаюся
чому я хоча б уже нарешті
не задихнусь

how could someone else help
if I can't even cry?
suffocate in my bottled up tears
try to reach
out
but then, I remember
all those people I left
all those people I ran away from
so that no one is there
I remember the jealousy,
selfishness, shamefulness, so-called pride
how could I even talk to them,
when I cannot stop crying?

обпектися твоїми руками
і не заснути
ти, хто ходить моїми думками,
виливаєш з мене отруту
і мені на короткий час починає здаватись
що я не вмираю
проростаю крізь твої пальці
і коріння в мені не погризане мишами
ми колишні собі, коли не бачимось тижнями
я торкаюся світла і небо під пальцями тріскає
світ мене заколисує на свому тонкому краю
і я часом думаю
чи я полюбила тебе навмисно, щоби мені здавалось
що я не вмираю