Ваш шанс перестати бути варваром 😁 https://t.me/scriptoriumpatavinum/376

Коли ми говоримо про зміну ставлення до війн у Римській імперії у звʼязку з хрещенням, то варто розуміти також і як Імперія могла дозволяти собі відмовлятися від кровопролиття. У західній історіографії, існує така хибна картинка, що візантійський період (який тривав з тисячу років) є сумним епілогом минулої величі, декадансом та зіпсуттям. Дійсності це не відповідає. Східна римська імперія сяяла по-справжньому. Однією з передумов була тверда фінансова основа.

Не варто бачити виплати данини (персам, та й Русі) замість воєн як ознаку слабкості. Радше, це ознака, що держава здатна забезпечити безпеку грошима, а не сумнівними та брудними військовими кампаніями.

Діоклетіян не зміг провести монетарну реформу, але її зміг провести святий Костянтин. Потім, її зробив соліднішою імператор Анастасій, реформувавши солід. Імператор любив папери та розрахунки і тільки тим і займався, що рахував та рахував і ставив імперію на міцні ноги. Ця система була настільки успішною, що забезпечила фінансову стабільність на майже тисячу років.

Нам, часом, не вистачає ось цієї римської практичної умілості та хисту адміністрування, державного чи приватного сектора. Здорове ставлення до праці, а також її проведення у ефективний спосіб, були частинами східно-римського православного життя.

Адже є неадекватні ставлення до праці, повсюдні у сучасному суспільстві, коли вона стає визначальником ідентичності, метафізичною необхідністю для виправдання своєї “цінності” - а саме ролі як споживача. Зрозуміло, що робота може бути просто безглуздою і ніяке ставлення тут не поможе. Але є праця на користь Церкви (яку часто подібна безглузда робота уможливлює), така праця благословенна. А якщо виконувати її з цим-от римським хистом та умінням, то вона стяжатиме благословення на віки.

Підтримайте по змозі купівлю швидкої. Дякую.

—
Де закопані сімейні цінності?

Розмови про “сімейні цінності” чи “традиційні цінності” та перетворення їх у політичне питання, укріпилися серед республіканської партії США десь у 92 році минулого сторіччя. Ані таке формулювання, ані такий спосіб думати не є традиційним для церкви, а належить радше політичним мітингам.

По-перше, визначення цінностей передбачає нейтральність світу. Люди надають тому чи іншому феномену цінність, хоч той позбавлений моральних властивостей та є нейтральним. Для Писання, Отців та Церкви світ є точно не нейтральним. Ісус Христос, який витворив цей світ, є Істиною. Говорячи, про цінності ми немов виводимо цей центральний факт за дужки.

По-друге, “сімейний” - це сам собою дивовижно пустопорожній термін. Організація сім’ї міняється разом зі зміною матеріальних обставин і те, що здається нам чудовими цінностями давнини насправді є результатом обставин.

Можна тут заперечити: хіба дії людини просто визначаються обставинами? Ні, звичайно. Є питання побожності. Але добра річ з побожністю: її можна практикувати у кожній з цих матеріальних обставин. З іншого боку, ці обставини бувають такими, що вони душать побожність, саму віру в Бога. Це напевно відбувається зараз, але відповідь на це не є якісь цінності чи ідеали дистильовані з минулого, але побожність, повернення до Бога, покаяння. Усі ці речі мають чітку матеріальну площину та актуальні зараз. Вони відбуваються лише у спільноті та підсилюються у спільноті.

Християнин, певної вдачі чи віку, коли він прибирає погляд з покаяння, починає займатися “культурною війною”. Таке “окультурення”, помножене на доступ до інтернету, є прикрим для людини та й для спільноти. Але як же збереження суспільної моралі - а що таке суспільна мораль?

Суспільна мораль зараз вважає цілком прийнятним, навіть потужним, розлучення, перегляд порнографії та інші цілком гріховні речі. Її збереження не є метою Церкви. Октавіан Август дуже квоктав над суспільною мораллю (без користі).

На сидінні моралістів повсідалися користувачі фейсбука та твітера, вони пильнують кого відмінити, кого вознести, кого проклясти. Метою Церкви ж завжди є проповідь Євангеліє та заклик до покаяння.

Закиньте щось на збір, м?

Репост минулорічного

“Повість врем’яних літ” славетно починає історію Русі з історії розселення Ноєвих синів. Яфет селиться на півночі. Так, наша історія вплітається у світову історію, стає частиною великої історії центром, якої є Втілення Ісуса Христа.

Ми були безрідні, а отримали у спадок найкращу частину, ставши одним з народів, що освятиться у Авраамі. Через хрещення Києва у православній християнській вірі, святий Володимир привів багатьох до Христа, чим уподібнився апостолам.

Церква принесла великі подарунки, як і наприклад коптам до цього, вона подарувала нам письмо. Краса, навчання, архітектура та мистецтва - усього цього ми почали навчатися від наших нових союзників римлян.

Хрещенню, утім, завжди передує вигнання бісів. Коли люди скидували ідолів, проносили їх вулицею під удари та врешті спускали у воду, то цим, здається, вони повторювали ритуал дня спокути. Усі гріхи були покладені на ідола, його обпльовано та побито і врешті відпущено у дикі краї геть, не у пустелю як козла, бо ідоли самі не ходять, а за водою.

Як щодня ми маємо поновлювати наше хрещення покаянням, кажучи вранці “усе почну спочатку, Господи, і буду вірніший”, так маємо поновлювати й вигнання бісів. Щоб направду присвятити якесь культурне надбання чи навіть думку Христу, спершу потрібно провести їх екзорцизм. Це тяжка робота, яка вимагає від християн постійної праці, навчання та виховання. У наш час екзорцизм прийняв ще й дуже виражений військовий вигляд. Цим і займаємося.

Зі святом!

Пасха та нове творіння

У сьогоднішніх читаннях з святого Іоана слухаємо про одне явлення воскреслого Христа ученикам, яке сталося одразу на день воскресіння.

Учні з переляку закрилися в кімнаті, але Ісус явився посеред кімнати і проголосив ученики і промовив “Мир вам!” та показав Свої рани. Учні так зраділи, що Господу довелося повторити ще раз “Мир вам!” і промовити “Як послав мене Отець, так і я посилаю вас!”

Тоді Він дихнув та сказав: “прийміть Духа Святого. Кому відпустите гріхи, тим відпустяться, на кому залишите, залишаться”

Святий Іоан, який весь час вживає мову з Буття, чітко описує новий початок життя для апостолів. Коли Ісус Христос на початку створював Адама Він виліпив його з глини та дмухнув на нього Своїм Духом і глина стала живою плоттю; тут ученики отримують нове життя, Духовне життя. Так само Ісус міг сказати першим людям “Мир вам”, показавши рани, та сказати “Як послав мене Отець, так і я посилаю вас!”. Посилає у світ, щоб розширити Едем, щоб брати участь у його царюванні. Адам не впорався, але Христос впорався, а де Він там і Його православна Церква.

Також Христос дав Церкві силу відпускати та залишати гріх. Прощення є завжди спільнотним, не чиниться без Церкви, і воно доступне у ній. Сміливо приходьмо, отже на сповідь і не грішимо, бо нове маємо творіння у Христі.

Христос Воскрес!