Так а до чого це все, Варю? Спитаєте ви мене. А до того, що ілюстрація, як би це було не дивно, більше про тіло, ніж про розум. Згадайте що ви відчуваєте, коли вас зачіпає картинка: чи це інтелектуальне логічне оцінювання, чи реакція десь всередині коли вас накриває емоцією, рухом або температурою десь в нутрощах, коли змінюється настрій та хочеться співати або заплакати? Так от, це все говорить тіло. Так, є ідея, комунікація, візуальна метафора і т д і там ми дійсно підключаємо розум більше, але й візуальна частина тоді потрібна «бідніша», аскетичніша — і тілесна реакція буде помірніша. І може там взагалі не потрібна ілюстрація.

Метафора, лінійний малюнок ( особливо документальна лінія ), рівномірний ритм і все що про високий контроль — більше для розуму. Лінія з характером, пляма, колір, контраст, нерівномірний ритм — це для тіла. Щоб викликати реакцію тіла глядача, треба і відчути, вивчати процес створення тілом, в меншій мірі розумом (і бажано його підключати потім, після тілесного досвіду і точно не до, бо він усе зіпсує своєю лінню). Коли ви малюєте, взаємодієте з інструментами, ви працюєте тілом. Коли ви уявляєте і думаєте про малювання — лише розумом, тіло не підключене, немає зв‘язку думка-рух м‘язу. Можна думати тисячі годин, але це як дивитись спортивні змагання — ви ніколи цього не зможете, допоки не почнете навчати та розвивати м‘язи.

Чи часто ви співаєте або танцюєте для себе за потягом? Чи взагалі буває цей потяг? Я вже й не питаю про якісний регулярний спорт. Але якщо тіло затиснене, запхане в куток, його не чують, не відчувають, не користуються їм, його не буде і в ваших ілюстраціях. Тоді так важко даватиметься динаміка, емоція, характер, колір, живе формотворення і багато іншого що нам так подобається. Саме про це ота дурна фраза «це не можна зрозуміти, а можна лише відчути».

Наше тіло створене для руху — не дарма у нас складний гнучкий хребет, складна будова стоп і пальців на ногах. Скролити за айпадом або розмірковувати про якесь інше життя зміг би і примітивний молюск з одним щупальцем, приклеєний до стіни)

Не дарма маленькі діти так люблять танцювати, співати і бігати, бо це максимально природній стан. А коли їм дають планшет з іграми чи безкінечними мультиками, вони можуть годинами сидіти нерухомо. А потім їм вже і не хочеться бігати, досліджувати, пробувати …

Тіло і розум

Я багато років професійно цікавлюсь нейробіологією та поведінковою психологією (тією частиною що стосується навчання, мотивації та їх протилежностей), постійно слідкую за висновками різноманітних досліджень в цій галузі, читаю наукпоп з дотичних тем, рефлексую та експериментую на собі. Ви могли це помітити за доказовими тезами в лекціях і роздумах.

І от чим довше я в цьому варюся, тим більше мене захоплює тіло і розчаровує розум. Для простоти читання тексту під тілом я маю на увазі фізичне функціонування організму, що забезпечує рух, метаболізм поживних речовин та нейромедіаторів і різні тілесні прояви від цього, адаптація і т д. Всі ці лімбічні та «тваринні» процеси, відбраковані на жаль неефективною випадковою еволюцією, які дозволили вижити нашому виду і сформувались за багато тисяч років до появи крипти, соцмереж і айпаду ) Під розумом — діяльність вищої нервової системи, психіку, інтелект і оцей весь металобрухт в нашій голові ))), який не дуже вивозить сучасний світ, в якому не треба тікати від тигра та бігати три дні в пошуках їжі )

Тіло подобається мені за щирість: воно сигналізує болем, коли щось не так або припиняє виконувати свої функції. Нам погано, ми фіксуємо цей запит фізично і маємо можливість щось зробити. Тіло має надзвичайний потенціал до відновлення, адаптації та розвитку, хоч ці процеси відбуваються нешвидко. Тіло навіть може допомагати лагодити розум.

Розум же занадто складний, інколи мені навіть здається що він частіше грає за команду суперника, а не в моїй. Він ховає причини проблем за хитросплетінням когнітивних викривлень, травм і паттернів. Інколи треба місяці, якщо не роки терапії, щоб нарешті зрозуміти, що саме не так і ще стільки ж щоб це виправити. Водночас травмування відбувається за секунду і імпринтується в памʼять майже навічно. Розум дуже легко може змусити ламатись тіло.

Хоча початково розум мав обслуговувати тіло — ефективніше знаходити їжу, мати більше безпеки для виживання тощо. Але потім з розвитком людства він наче посунув потреби тіла і почав обслуговувати сам себе по замкненому коротшому колу. Купа безкоштовних неякісних калорій не для руху м‘язів і водоспад швидкого допаміну без винагороди для виживання. Тіло наче стає непотрібним в цих умовах і починає атрофуватись. І це бляха дуже неприродньо ( Адже ми не в віртуальній реальності, чуваки, ми все ще ті самі шкіряні мішки з кістками з дуже простими фізичними потребами і справжні якісні хороші наркотики синтезує тіло, а не розум.

Колись у нас в Могилянці був чудний викладач з ОБЖД, який на лекціях розповідав що всі хвороби людства і рак в тому числі, тому що ми б мали бігати голі по траві без білизни, щоб груди і геніталії масажувались і провітрювались, а не були сидячи затиснені у вузьку білизну, взуття і нееластичний одяг. Все життя я згадувала його з гумором як приклад божевільного діда, але я все більше із страхом починаю розуміти про що він ))) може це вже теж віковий маразм через носіння вузьких ліфчиків і шапок прогресує? )))

Апдейти:

На онлайн-воршкоп в цю середу залишилось ~~3~~ 2 місця. Деталі ⬆️

Готую реліз авторських подарункових наборів до свят. І три таких набори загальною вартістю 25к розігрую за донат від 100 грн/300 грн. Привітальна баночка в моїй інсті.

За тиждень відкрию набір на два курси — КОЛІР та ІСТОРІЮ (ex-NRTV, який зірвався через вторгення, всім хто був на тому наборі зроблю дуже велику знижку) зі стартом в січні.

Готую дивну але цікаву колонку в канал про тіло і розум )) Не перемикайтесь )

Це літо багато про дитинство і не лише радісно. Три тижні тому помер мій дідусь. Більшість моїх найкращих дитячих спогадів пов'язані саме з ним і весь цей час він наче залишався моєю останньою реальною ниточкою в минуле. Взимку, коли мене накривав сильний депресивний епізод, я часто поверталась думками туди наче в безпечне місце. Ранок, дача, вже припікає сонце, я встаю і біжу на город, де вже давно порається дідусь. Він показує мені цікавинки — ось зацвів помідор, а ось медведка, а тут кріт перекопав все і т д. Або запах свіжої деревини, ми сидимо на другому поверсі недобудованої літньої кухні, періщить злива, по хиткій драбині так страшно було туди залазити.... Вийти надвір і дивитись на зорі, шукати Полярну зірку, Касіопею і Великий віз. Бігові лижі в Гідропарку, дивитись біатлон по телевізору і їсти смажену картоплю з надзвичайно пересоленим томатним соком з дачних помідор, фоточка з Дідом Морозом на Майдані незалежності (а він тоді ще називався не так) після ялинки в Жовтневому на мені коричнева штучна шуба 1990 рік. Схід сонця на Десні, рибалка, відсирілі галети зоопарк і чорний чай з іржавого термосу... Добре що дідусь не дізнався, що ці покидьки минулого тижня отруїли його найулюбленішу річку.

З втратою дідуся дорога туди наче почала зникати, бо дача наша давно покинута через війну, луги й ліси де ми гуляли, збирали гриби та ягоди, давно вщент забудовані та забруднені. Поруч ГЕС, яку постійно атакують дронами. Мені вже ніколи не буде 7, 11 чи 14 років, коли попереду довгі літні канікули, дача, безтурботність, лише треба підручник Сканаві перевирішувати (бо я вчусь в фізматі). Моя сім'я зменшилась на покоління, а я наче стала дорослішою на покоління. Чомусь коли в мене були бабусі і дідусі, я відчувала себе дитиною навіть в 38 років ) Тепер я назавжди доросла.

Вийшло трохи сумно, вибачте. Та й наче в цьому дописі майже немає війни. Але вона скрізь, за кожним листочком та кроком вросла в моє щодення, зіпсувала повітря смородом і торохтінням генераторів. Продовжує руйнувати і пожирати життя, міста, майбутнє. Я радію що син не прокидається вночі від вибухів, поки ще не розуміє що таке війна та смерть насправді.

Це літо було важким. Я візьму з нього з собою побільше смачного холодного морозива, смаки абрикосів та персиків, тріщання стиглого кавуна та всю кольорову палітру жоржин.

А що ви візьмете собі з цього літа?

Як я провела літо )

Як я вже писала вище, осінь моя улюблена пора, а літо чомусь завжди хочеться проскочити швидше. Вже кілька років в мене немає відпустки (як в тому жарті, я мама, в мене відпустка — це сходити за кавою насамоті, та на жаль і на щастя це правда), але якби й була (і колись обов'язково буде), то точно не влітку. Літом я зазвичай працюю як коняка )

Та не зважаючи на втому, хочеться подякувати цьому літу.

Цього літа я прийшла в точку найкращих стосунків із собою за все життя. Це не означає що всі моменти вирішені, і є ще багато над чим працювати, але що стосується ставлення до себе — це мій поки найкращий результат (і сподіваюсь далі прогресуватиме). Навіть ця робоча втома була для мене видимою та контрольованою, я пішла на неї свідомо із бажання зробити та закінчити важливі справи і не шкодую про це ні секунди.

Колись в підкасті (справді розумних людей, а не самозакоханих блогерів) мене дуже вразила розмова про внутрішню дитину. Що коли тобі умовно 40 (а мені вже наступного року), то поради знайти та випустити свою внутрішню дитину звучать дуже тупо. Кому потрібна інфантильна сорокарічна людина, не здатна заменеджерити свої обов'язки та життя? Навпаки, хочеться нарешті дати спокій тій внутрішній дитині, приголубити та попрощатись із нею і нарешті прийняти в собі внутрішнього дорослого, щоб кайфувати від того, що ти сам керуєш своїм життям (хоча б до певної міри). Що тобі не потрібно повертатись в дитячий стан, аби доотримати щось, ти можеш сам собі це дати з дорослої позиції, якщо дійсно цього потребуєш.

Тож цього літа я навчилась кататись на роликах, бо з дитинства про це мріяла, але 25 років тому цієї можливості не було. Це дуже кайфово: піти в магазин і купити собі найкрасивіші м'ятні ролики та захист, дорослі колись би обов'язково наполягли на практичніших чорних )))) І все це непросто, бо потім вчитись важко, а на роликах ще й постійно дуже страшно навернутись. Ще треба вигризти цей час із свого графіку. І тут як раз зустрічаються дитячі бажання і доросле ставлення, що в здійснення мрії треба вкласти багато зусиль, набагато більше ніж в дитинстві.

На стосунки з собою звичайно дуже вплинув і мій фізичний стан. З кінця зими я без поспіху, але вперто налаштовувала своє харчування (і сім'ї також) і ось влітку відчула результати. Ні я не схудла )))) В мене і не було такої мети. Мені просто стало добре, я перестала відчувати то страшний голод до запаморочення, то важкість від переїдання, припинила постійно щось піджирати та відчувати страшну тривожність від потреби кожного дня вирішувати що і де поїсти.

Цього літа я також зібрала насичений спортом та рухом графік. І нарешті його більш-менш збалансувала, щоб не тільки безкінечно гоцати на тенісі в задоволення та плавати, а й компенсувати базою з силовими тренуваннями та йогою. В моєму віці це вже не обговорюється. Це не просто підійматись по нерухомих сходах нагору, а підійматись по ескалатору, який їде вниз. Без драматизму, просто почитайте дослідження, що відбувається з м'язовою тканиною після 30.

Всім привіт!

Вже за два тижні завершуватиме навчання онлайн-група Колір і я давно запланувала, що він буде останнім тематичним курсом в цьому році. Я трохи втомилась (найбільше від необхідності набирати групи), тож хочу відновитись, порефлексувати і зосередитись на власній практиці та підготовці нових тем для викладання наступного року. З викладання поки залишу тільки менторство та підтримку курсів в записі, але на початок нового року чекайте новинки )

Ще я хочу в цей період відновлення бути більш корисною для своїх учнів, які довірились мені та приходили до мене на навчання. Тож я запланувала кілька безкоштовних офлайн та онлайн зустрічей для тих, хто за останні два роки вчився в мене на групових курсах, купив курс в записі чи займався зі мною індивідуально.

Щоб не спамити тут та не писати кожному особисто (бо це більше 150 людей), я створюю чат для «випускників». Там я поститиму лише про ці закриті зустрічі/заняття/пропозиції творчих групових проектів. Нічого не продаватиму ) Всі комерційні пости та загальні рефлексії на практику та життя залишаться тут в каналі для загальної аудиторії.

Якщо ви в мене вчились і хочете продовжити спілкуватись та обмінюватись досвідом, щось робити цікаве разом, поставте бдлск +(плюсік) в коментах і наступного тижня я додам вас в чатік і анонсую перші вільні зустрічі офлайн в Києві та онлайн (для тих хто не зможе приєднатись офлайн).

Не знаю як у вас, але я завжди дуже любила осінь. Чомусь найбільше хочеться мріяти та будувати плани, коли природа уповільнюється та готується до сну. Бажаю і вам мрійливого та натхненного осіннього налаштування, не зважаючи ні на що ?

В цій новині прекрасно все:

Нам всім не вистачає уважності

До себе, свого стану, своїх справжніх бажань (в цілому і в творчості)
До світу навколо і як він відзеркалюється в нас
До форм, світла і кольорів, до ідей під ногами
До умов задачі та її мети
До процесу, інструменту, матеріалу, до руху руки коли малюємо лінію
До результату: чи зробили ми те що потрібно, чи зробили ми те, що хотіли — і якщо ні, чи є в цьому сенс, чи треба це передавати далі навмання
До людини: чи чуємо ми її, чи хочемо почути, чи не ображаємо, чи не порушуємо кордони, чи не знецінюємо її, чи не забираємо в неї час без сенсу
До швидкості: чи не зашвидко, чи не заповільно, чи взагалі в тому напрямі, чи не час зробити зупинку
До сьогодні і зараз, а не колись потім або колись давно
До змін: навколо і всередині, у власному розвитку, в пріоритетах, цінностях
До нового: що все змінить, до запитань, до натхнення, до нових шляхів та досвіду

Давайте спробуємо бути уважнішими?

Трошки статистики останнього набору на Колір:

Для 2 учасників — це буде п'ятий мій курс за останні два роки
Для 3х –– четвертий
Для 5х — третій
Для 3х –– другий
і лише одна людина (з 14) вчитиметься в мене вперше ??

Про що це говорить? Про те, що в мене надзвичайно лояльні учні і я до неба за це вдячна )
І ще про те, що напевно новим учням трохи страшно довіритись. Або вони про мене не знають.