Нерекламний пост.

Мій син ходить в магічний садочок і я досі не вірю, що таке може існувати ще й на Подолі. Через особисті причини власники не займаються зараз рекламою і про нього ніхто не знає, тому дітей небагато і навіть трошки не вистачає для достатнього веселого двіжа.

Може ви бачили в моїй інсті як діти святкували кінець учбового року в пінній дивовижі ) А на садочкові свята ми збираємось із батьками і робимо барбекю у дворі і пʼємо вино, замість усіх цих кічових утрєнніків.

Якщо хтось в Києві шукає класний садочок для дитини, має фінансову можливість оплачувати приватний садок і не дуже хоче (як я), щоб дитина в 3-4 роки була навантажена як у школі або інституті, а весело і комфортно проживала своє швидкоплинне дитинство, багато бігала по величезному дворі, а взимку каталась на санчатах, займалась творчістю та спортом із професійними тренерами (зі спортклубу Подільський), напишіть мені і я дам контакт і відповім на запитання.

Просто хочеться щоб у них була класна дитяча тусовка )

Це літо багато про дитинство і не лише радісно. Три тижні тому помер мій дідусь. Більшість моїх найкращих дитячих спогадів пов'язані саме з ним і весь цей час він наче залишався моєю останньою реальною ниточкою в минуле. Взимку, коли мене накривав сильний депресивний епізод, я часто поверталась думками туди наче в безпечне місце. Ранок, дача, вже припікає сонце, я встаю і біжу на город, де вже давно порається дідусь. Він показує мені цікавинки — ось зацвів помідор, а ось медведка, а тут кріт перекопав все і т д. Або запах свіжої деревини, ми сидимо на другому поверсі недобудованої літньої кухні, періщить злива, по хиткій драбині так страшно було туди залазити.... Вийти надвір і дивитись на зорі, шукати Полярну зірку, Касіопею і Великий віз. Бігові лижі в Гідропарку, дивитись біатлон по телевізору і їсти смажену картоплю з надзвичайно пересоленим томатним соком з дачних помідор, фоточка з Дідом Морозом на Майдані незалежності (а він тоді ще називався не так) після ялинки в Жовтневому на мені коричнева штучна шуба 1990 рік. Схід сонця на Десні, рибалка, відсирілі галети зоопарк і чорний чай з іржавого термосу... Добре що дідусь не дізнався, що ці покидьки минулого тижня отруїли його найулюбленішу річку.

З втратою дідуся дорога туди наче почала зникати, бо дача наша давно покинута через війну, луги й ліси де ми гуляли, збирали гриби та ягоди, давно вщент забудовані та забруднені. Поруч ГЕС, яку постійно атакують дронами. Мені вже ніколи не буде 7, 11 чи 14 років, коли попереду довгі літні канікули, дача, безтурботність, лише треба підручник Сканаві перевирішувати (бо я вчусь в фізматі). Моя сім'я зменшилась на покоління, а я наче стала дорослішою на покоління. Чомусь коли в мене були бабусі і дідусі, я відчувала себе дитиною навіть в 38 років ) Тепер я назавжди доросла.

Вийшло трохи сумно, вибачте. Та й наче в цьому дописі майже немає війни. Але вона скрізь, за кожним листочком та кроком вросла в моє щодення, зіпсувала повітря смородом і торохтінням генераторів. Продовжує руйнувати і пожирати життя, міста, майбутнє. Я радію що син не прокидається вночі від вибухів, поки ще не розуміє що таке війна та смерть насправді.

Це літо було важким. Я візьму з нього з собою побільше смачного холодного морозива, смаки абрикосів та персиків, тріщання стиглого кавуна та всю кольорову палітру жоржин.

А що ви візьмете собі з цього літа?

Як я провела літо )

Як я вже писала вище, осінь моя улюблена пора, а літо чомусь завжди хочеться проскочити швидше. Вже кілька років в мене немає відпустки (як в тому жарті, я мама, в мене відпустка — це сходити за кавою насамоті, та на жаль і на щастя це правда), але якби й була (і колись обов'язково буде), то точно не влітку. Літом я зазвичай працюю як коняка )

Та не зважаючи на втому, хочеться подякувати цьому літу.

Цього літа я прийшла в точку найкращих стосунків із собою за все життя. Це не означає що всі моменти вирішені, і є ще багато над чим працювати, але що стосується ставлення до себе — це мій поки найкращий результат (і сподіваюсь далі прогресуватиме). Навіть ця робоча втома була для мене видимою та контрольованою, я пішла на неї свідомо із бажання зробити та закінчити важливі справи і не шкодую про це ні секунди.

Колись в підкасті (справді розумних людей, а не самозакоханих блогерів) мене дуже вразила розмова про внутрішню дитину. Що коли тобі умовно 40 (а мені вже наступного року), то поради знайти та випустити свою внутрішню дитину звучать дуже тупо. Кому потрібна інфантильна сорокарічна людина, не здатна заменеджерити свої обов'язки та життя? Навпаки, хочеться нарешті дати спокій тій внутрішній дитині, приголубити та попрощатись із нею і нарешті прийняти в собі внутрішнього дорослого, щоб кайфувати від того, що ти сам керуєш своїм життям (хоча б до певної міри). Що тобі не потрібно повертатись в дитячий стан, аби доотримати щось, ти можеш сам собі це дати з дорослої позиції, якщо дійсно цього потребуєш.

Тож цього літа я навчилась кататись на роликах, бо з дитинства про це мріяла, але 25 років тому цієї можливості не було. Це дуже кайфово: піти в магазин і купити собі найкрасивіші м'ятні ролики та захист, дорослі колись би обов'язково наполягли на практичніших чорних )))) І все це непросто, бо потім вчитись важко, а на роликах ще й постійно дуже страшно навернутись. Ще треба вигризти цей час із свого графіку. І тут як раз зустрічаються дитячі бажання і доросле ставлення, що в здійснення мрії треба вкласти багато зусиль, набагато більше ніж в дитинстві.

На стосунки з собою звичайно дуже вплинув і мій фізичний стан. З кінця зими я без поспіху, але вперто налаштовувала своє харчування (і сім'ї також) і ось влітку відчула результати. Ні я не схудла )))) В мене і не було такої мети. Мені просто стало добре, я перестала відчувати то страшний голод до запаморочення, то важкість від переїдання, припинила постійно щось піджирати та відчувати страшну тривожність від потреби кожного дня вирішувати що і де поїсти.

Цього літа я також зібрала насичений спортом та рухом графік. І нарешті його більш-менш збалансувала, щоб не тільки безкінечно гоцати на тенісі в задоволення та плавати, а й компенсувати базою з силовими тренуваннями та йогою. В моєму віці це вже не обговорюється. Це не просто підійматись по нерухомих сходах нагору, а підійматись по ескалатору, який їде вниз. Без драматизму, просто почитайте дослідження, що відбувається з м'язовою тканиною після 30.

Всім привіт!

Вже за два тижні завершуватиме навчання онлайн-група Колір і я давно запланувала, що він буде останнім тематичним курсом в цьому році. Я трохи втомилась (найбільше від необхідності набирати групи), тож хочу відновитись, порефлексувати і зосередитись на власній практиці та підготовці нових тем для викладання наступного року. З викладання поки залишу тільки менторство та підтримку курсів в записі, але на початок нового року чекайте новинки )

Ще я хочу в цей період відновлення бути більш корисною для своїх учнів, які довірились мені та приходили до мене на навчання. Тож я запланувала кілька безкоштовних офлайн та онлайн зустрічей для тих, хто за останні два роки вчився в мене на групових курсах, купив курс в записі чи займався зі мною індивідуально.

Щоб не спамити тут та не писати кожному особисто (бо це більше 150 людей), я створюю чат для «випускників». Там я поститиму лише про ці закриті зустрічі/заняття/пропозиції творчих групових проектів. Нічого не продаватиму ) Всі комерційні пости та загальні рефлексії на практику та життя залишаться тут в каналі для загальної аудиторії.

Якщо ви в мене вчились і хочете продовжити спілкуватись та обмінюватись досвідом, щось робити цікаве разом, поставте бдлск +(плюсік) в коментах і наступного тижня я додам вас в чатік і анонсую перші вільні зустрічі офлайн в Києві та онлайн (для тих хто не зможе приєднатись офлайн).

Не знаю як у вас, але я завжди дуже любила осінь. Чомусь найбільше хочеться мріяти та будувати плани, коли природа уповільнюється та готується до сну. Бажаю і вам мрійливого та натхненного осіннього налаштування, не зважаючи ні на що ?

В цій новині прекрасно все:

Нам всім не вистачає уважності

До себе, свого стану, своїх справжніх бажань (в цілому і в творчості)
До світу навколо і як він відзеркалюється в нас
До форм, світла і кольорів, до ідей під ногами
До умов задачі та її мети
До процесу, інструменту, матеріалу, до руху руки коли малюємо лінію
До результату: чи зробили ми те що потрібно, чи зробили ми те, що хотіли — і якщо ні, чи є в цьому сенс, чи треба це передавати далі навмання
До людини: чи чуємо ми її, чи хочемо почути, чи не ображаємо, чи не порушуємо кордони, чи не знецінюємо її, чи не забираємо в неї час без сенсу
До швидкості: чи не зашвидко, чи не заповільно, чи взагалі в тому напрямі, чи не час зробити зупинку
До сьогодні і зараз, а не колись потім або колись давно
До змін: навколо і всередині, у власному розвитку, в пріоритетах, цінностях
До нового: що все змінить, до запитань, до натхнення, до нових шляхів та досвіду

Давайте спробуємо бути уважнішими?

Трошки статистики останнього набору на Колір:

Для 2 учасників — це буде п'ятий мій курс за останні два роки
Для 3х –– четвертий
Для 5х — третій
Для 3х –– другий
і лише одна людина (з 14) вчитиметься в мене вперше ??

Про що це говорить? Про те, що в мене надзвичайно лояльні учні і я до неба за це вдячна )
І ще про те, що напевно новим учням трохи страшно довіритись. Або вони про мене не знають.

UPD: місця зі знижкою забрали

Підготувати курс в записі для самостійного опрацювання для мене також виявилось нелегким випробуванням із серії "зроблю ідеально, але ніколи". Все хочеться переписати по десятому разу ) Живі заняття набагато легше вести.

Тож поки він зі стану добре робочого набуває максимальної ідеальності, пропоную бета-тестерам знижку.

Для перших десяти покупців курс коштуватиме 3400 грн (замість 4000) і я буду на зв'язку, щоб виправити неточності або технічні помилки, якщо вони вам раптом зустрінуться в перші дні. А також перший місяць-два буде (непердбачений цим форматом курсу) детальний текстовий фідбек на роботи в груповому чаті.

Тож, ЛІНІЯ в записі доступна ???

Зразу чесно попереджу, що дешевшати в майбутньому мої курси не будуть, лише рости разом із курсом долара та агресивною інфляцією. Я люблю свою роботу, вклала туди надзвичайно багато енергії і вони ніколи не продаватимуться «за доллар». Вони доповнюватимуться та оновлюватимуться допоки будуть доступні.

Доступ до всіх матеріалів мінімум на рік (насправді довше, бо я не планую його закривати, поки буду займатись викладанням і оплачуватиму всі платні сервіси, за допомогою яких воно працює).

Всім, хто проходив Лінію в групах і продовжує практикуватись або надолужує, попропоную за бажання приєднатись до робочого чату курсу в записі, дивитись, коментувати та ділитись роботами з колегами. Там буде зʼявлятись додаткова корисна інформація та закриті штучки (і обіцяні зустрічі) лише для спільноти цього курсу. Напишіть тут в коментарях і я вас додам )

Щоб придбати курс, напишіть мені бдлск В ОСОБИСТІ ПОВІДОМЛЕННЯ @printrovert. Коментарі лише для запитань та спілкування.

Випробування проєктом

Є така фраза, що кожен має в собі одну книгу і може її написати, але лише професійний письменник здатен написати наступні.

На мою думку, малювати окремі класні картинки так само можуть всі, незалежно від досвіду та вмінь. Це може робити будь-яка людина, навіть неілюстратор.
Здатність працювати проектами, а не лише одиничними картинками — в моєму баченні це той момент, з якого починається професійна ілюстрація (або навчання професійній ілюстрації). Мислити комплексно та поетапно, не зупинятись на першому-ліпшому рішенні, мати терпіння, витримку та консистентність, вміти проходити кризи та глухі кути, бути готовим відмовлятись та відпускати частину проробленої роботи заради кращого загального результату і т д…
Відтермінований результат дуже швидко виснажує зовнішню короткострокову мотивацію і відчувається брак внутрішньої. Тому на моменті першого учбового проекту в мене пробуксовують майже всі учні-початківці на індивідуальному навчанні. Велика частина з них зливає проєкт і тимчасово (або ні) зупиняється, бо це той момент коли вже недостатньо просто робити вправи і маленькі завдання. Мʼяч переходить на поле учня, я припиняю домінувати в цьому процесі. Треба робити більше аналітичної, нудної роботи. No more fun. Але це має бути інший фан.
І якщо його зараз немає, це теж нічого не означає. Можливо, на цьому етапі ще не сформувалось своє глибинно «навіщо це всьо мені», можливо обʼєктивно для цього несприятливі умови — час, ресурс тощо. А можливо це той момент щоб усвідомити, що просто хочеться малювати окремі картинки для себе і все. І для цього не потрібно мати зум з викладачем )

Дуже часто я хоч і знаю одразу на початку, що так станеться, але все одно сподіваюсь, що ми зможемо перейти по колоді через урвище проекту ) Там внизу валяється багато цікавих незакінчених проектів, але у них завжди є надія, що коли прийде той самий час, до них спустяться на канаті вниз, підберуть і закінчать ?