МИКОЛА ЗЕРОВ

Poor Yorick! У ласкавий листопад
В широкім шумнім вітровім пориві
Побачить очі тоскні та гнівливі,
Немовби вістря невідбійних шпад.

І слів марудних, і нудних тирад
В собі відчути пута утяжливі,
Знать, що чуття не здіймуться в приливі,
І буде все, що скажеш ти, невлад.

Poor Yorick! Як тобі відмолодитись?
Чи винен ти, що ти уже не витязь,
Що твій пригодницький минувся вік;

Що в захваті таїться стільки суму,
А ввечері ти поринати звик
У хатню тишу і самотню думу.

10.07.1930

ВІКТОР ШИЛО

знаєте
говорить пастушок
я був учора
в місті
вештався вулицями
які повзуть самі в себе
на одному місці
мов тракторні треки
або танкові
студентським бульваром
колись навчався там у медучилищі
знаєте
я ж фельдшер за фахом
і грою на сопілці
можу нараз
зібрати
докупи
прямо в чистому полі
будь-якого солдата
пошматованого снарядом
аби його
потім
не пустили
на залишки органів
для китайської
молекулярної
кухні
а достойно поховали
тут
у нас
під салют
знаєте
саме той
із темної енергії
продається
в нелегальних
китайських
крамницях

ні не знаю
я знизав плечима
мабуть
уже трохи роздратовано

під салют
під красиву музику
під переспіви птахів
справжніх
не приручених
вів далі пастушок
і на цьому бульварі
і на сусідньому
жіночки вирощують
голоси диких пташок
прекрасну музику
прямо в горщиках
на підвіконнях
ідеш повз будинок
бачиш
як розцвітають у горщику
жовтому з білим
спів зозулі
спів соловейка
а в синьому з білим
переплітаються ліанами
музика еріка саті
музика адріана леверкюна

а твою музика теж вирощують
на студентському
запитав я в пастушка

але він вже зник
я й не помітив
пішов мабуть через тирло
до свого двору
напувати коров

лише з-за рогу
хмарочоса № 5/5
де генделики
у китайському кварталі
лунала
тягнулась
мов по вишитій сорочці
обрій
мелодія сопілки
а в небі
тануло сонце
ніби слід
на піску

що таке дисоціація як розлад свідомості
ютуб не працює в режимі реального часу
і я б поставила на перше місце
пошуку кліп
гурту
аеросміт
психолог говорить крихітко — пригощайся
у мене освіта і доброякісний поліп лівого шлуночка
тож вона почала
з чола
що спільного у
(навідміну від)
офіціантки стриптиз-невдахи і медсестри
подумай дівчинко
тепер говори
робота сказала я
ні-ко-ли
більше не виходь за подібного штибу романтику
відповіла вона
тіло
відповіла вона
тіло
а я доповнила і тепер сповна розуму це про нас (інтимна павза)
тіло їхнього нареченого
тіло їхнього мужика
да всі не такі а я така
зоріна це довела віршем про ідеальних коханців
потанцюємо в лісі і там де окопчик підійме шанси його
штанів бути в натурі м-так
це не я йому відмовляла я говорила так
я довбу землю каже
а хочу довбати тебе
так
там було те слово яке згадати зась
натягую?
ні
рука в гамні
принаймні це найми але ці найми
ніц не ганебні і не страшні
в порівнянні
з тим
чого б хтось до дурочки доїбався
де ти живеш і звідки взялась
така неповторність
простим ремеслом жіночої зарплатні
маніпуляції медсестри — палатні за розголошення
халатні на вигляд
платні безпомічні і блін
чорні як руки
того хто й досі
згадує слово
лопата
після якого смішно було їй тобі і мені
але спільний у них був поганий інтернет
та й по всьому
це жах
аааааа аааааа господи я молюся за тебе
але сподіваюсь ти мене розумієш як той хто був і тим хто копає і тим хто риє і тим хто оббиває ноги об сраний бліндаж
тамада
я знаю ти мене здаш
психолог мама дай 5
дисоціація це коли одна жінка стоять а не вартують
зупинити арту мистецтвом можливо
якщо бог дебіл
коли тобі пропонують тіло в мультикамі погоджуйся поки він ще копає
а то сама розумієш
присипало і прівєт
реп і стендап
і психіатр котрий в рот єбав такі слова як піднесення
і вона при цьому в минулому
теж доречі
медична сестра корисна і навчена бути незручною в цьому плані
наверле
(слово)
гурт навідміну від подобався моєму колишньому чоловіку
(діло)
малеча
(так позитивно впливає армія на шлюбну дипломатію)
протагоніст
громова і савченко
вплинули на цей вірш не лише тому що науменко доббро грінах
хаджит
я не знаю чому з головою
дружити так само легко як і з вами рібята
терція ельф русизм
тарус
діалект
інтелект
стоп знак

на метафори
і на морозиво
мороз іна від тебе і стриптизерки
хтось норм досі невістка
чи як там в неї з гуртом аеросміт
там в маленькому селі є
окоп і око і коп
ти наступна
на ход ноги
топ — це читач а не матеріал
вибачте

після 6-ти тижнів обласної Харківської психіатричної лікарні, вдалого освідчення, гіркого прощання, жодного секретного листа в невідомому напрямку

4.11.2024

АННА ГРУВЕР

думаю, що боюся виходити з дому і відчиняти двері.
думаю про Вальтера Беньяміна, який скоїв самогубство в готелі, тому що йому не видали візу,
думаю, що мене можуть вигнати звідусюди/не взяти нікуди,
думаю про всі місця, куди мене не брали останнім часом, про явище мовчання й ігнорування, яке оточило наче стіна,
думаю, що моє життя зависає десь в невагомості в сірій димці.
антисемітизм — це коли наче з кульки повільно виходить все повітря, беззвучно, не тоді коли вона з гучним звуком розірветься, а тоді коли повітря всередині поступово закінчується
думаю про фотоапарат дідуся, такий, який ще складався гармошкою, його ще можна було відремонтувати — він би навіть працював.
десь всередині болить
не можу відповісти на повідомлення.
хоча це смішно, їх зрештою не так щоб багато.
все що я роблю зникає десь там у димці.

світе мого дитинства, чи ти пам’ятаєш

чи снюсь я тобі

хочеться бити в усі дзвони
а вони наче оніміли

місяце,
ти мабуть звик чути в свою сторону лише оди

про свою красу, владу й величність

але сьогодні - ти гидка жовта пляма,

що тільки висить у небі. Внизу темні води

і смерть, яку ти бачиш, але волієш не помічати. Стисніть

свої кулаки і розбийте цей загадковий годинник віків і епох. Він кружляє

над землями впродовж історії і стане останнім свідком

невдач і перемог.

Передовсім невдач,

ненависті, злості,

вимог і безкінечних прохань

"не плач".

Я нікого так сильно не любила як Сєрьожу
Але і його я забула
Ми з ним говорили тодішньою російською
Вона вже пішла, а «Серьожа» осталось
Смішно, як і наші спроби втиснути високе у пласке і духовне у матеріальне
І коли не виходить — це дійсно боляче
Він вважав мене зрадницею
Я казала, що Бог любить усіх
Але він не вірив у Бога

Я згадувала однокурсника Кіріла
Ще років 10 після того як все скінчилося
Він мені назвонював
Ну не так щоб сильно
Але пару разів було
Я питала у всіх навіщо він це робить?
Мені відповідали що йому просто скучно
І я питала далі, щоб нарешті почути
Що він мене і досі любить
Тепер це здається абсурдним
Як вірусне марення
Яке я ґречно запрошувала
Щоб воно у мені розросталося

Мій чоловік був найкращим
Він взірець і падлєц
Він помічник і брехун
Він підтримував у всьому
І тікав, коли я хотіла обожнювання
Він моє калібрування на рівновагу
З ним я навчилась контролювати почуття
І за це я його теж пробачаю
Я від нього не божеволіла
Я любитиму його завжди

Те що було обіцяне
Ніколи не справджується
Не чекайте, друзі, чи хто ви тепер?
Очевидці, учасники? Робіть своє
Я народжувала дітей і страждала від цього
Та нічого міняти не буду
Найкращий варіант — це теж катастрофа
Це як про добро і зло, яких не існує
Тепер у мене є демон, якого не покидає його перше кохання
Як і всі наступні
Як і кожного з нас
Адже любов не має ні початку ні кінця

говорили надламано – схрипуючи, як ворони,
яким час чи то летіти кудись, чи то повертатися звідкись –
гойдаючи сухе гілля голосу, як колиску без немовляти –

бачили у очах паркан невикрикуваного – п’ястуками гатили
у небо – і все злітало, тріскалось, падало, розшматовувалося –
за зачиненим замком серця, його мерехтливою аритмією

курили багато – більше, ніж треба, і менше, ніж досить, щоби померти –
ховались за димом, щоб не побачити зайвого – не зустрітися поглядом
з тим, з чого не вийти – тепер і ніколи – з чого не виростити

ні щирості, ні брехні – лише паузу,
довгу і не зручну, як одяг з чужого плеча
(того, хто оратиме землю цю віднині й довіку)

вдягали в цю паузу птаха з чорним одненьким крилом
й носили на шиї, і вітер вертали на кола свої

і літо плечима здригало
йшло вздовж ріллі й не оберталося

22.09.2024

ІГОР КАЛИНЕЦЬ

ЛИСТ

Облеснице, лисице, сластослове,
все ближче листов’яну й листопаду.
Твої листи — се вістуни пасльону,
що на городі медогіркне владно.

Погідна б’є година огудиння,
данина спогадам ся дивна днина.
Цілую рученьки тобі, солодка господине,
бо у розлуці, як на довгій ниві.

Воно ж устами мед твоїми добре пити,
та тільки хто повірить нині твому слову?
Ось-ось ще трохи і будемо квити
за те причастя чорного пасльону.

Знову дивишся на дерева.
А вони - такі далекі.
Не ходи туди - там чатує тривога,
Там чекає тебе небезпека.

Дороги пронизують мікрорайони,
Все місто немов намисто,
Нанизане густо рівно настільки,
Аби звідусіль тебе тисло.

Утікаєш по міста артеріях,
Тож повертайся по венах.
Я постійно удома, постійно чекаю,
Повертайся швидше до мене.

Щодня торкайся чутливих місць,
Як тільки приходиш із двору.
Я дарую тобі повітря.
Ти даруєш свою покору.

І допоки по нервах будинків енергія
Буде стабільно приходити -
Мрій щомиті про місце удома
У обіймах мого подиху.

10.10.2024
Я твій кондиціонер.
Увімкни мене.

НАЗАР ГОНЧАР

масам муки — тіло
привид — ярмом зіниць
це сон
озирнися у кару думок ясу
є і повторена рана
минула путь
тупа луни мана ран
ерот вопіє усякому дураку
я — син ризоносець
цинізмом ряди
вир — політику масам