https://huxley.media/filosoficheskie-pisma-ozhidanie-jeto-udivitelnoe-sostojanie/?hilite=философские%20письма&fbclid=IwAR290JQXtaynDTZSUrTAYwfUrgML3hr6JG8ukq7NtxQqnVnU2nWTf1mTj2c

Huxleў

ФИЛОСОФСКИЕ ПИСЬМА: о культуре ожидания (Письмо I)

Ожидание — это удивительное состояние! Ожидающий принимает состояние между, а само ожидание обострится снова лишь тогда, когда ожидаемое станет досягаемым в ближайшее время. Он вне событий, он, по воле обстоятельств, замедлившись в очереди, выброшен из сети…

Проекти світу вичерпалися, системи ослабли, фрагменти вирують - світ пульсує кров'ю фрагментів. Радість життя померла в удушливості здорового глузду, пристрасна віра заснула в байдужій науці, наука замурована відмерлою шкірою думки - технікою. Сучасне мистецтво бризкає слиною. Проповідуємо чистоту довкілля, де худоба тисячами голів пасеться в очікуванні (це ясно видно по їхніх очах) смерті, від руки занудьгувавшого м'ясника.

НА ПЕРЕХРЕСТІ

Те, що відбувається, дедалі частіше позбавляє мене можливості хоча б якось підступитися до нього думкою. Ось переді мною смартфон. Він невблаганним напором струмує фрагментами, через які сучасний світ уявляє себе. Від смартфона важко відмахнутися. Його повідомлення мають репресивний характер. Ось повідомлення про вихід нового фільму, потім реклама йогурту, потім повідомлення про бомбардування Києва, про десятки загиблих мирних жителів, потім огляд нової моделі Ауді, потім зустріч лідерів великої сімки... що ж далі? Дивлячись на смартфон, хто я при цьому? Як я переживаю світ? Усі події одразу і упереміш. Вони вихором потрапляють у мою свідомість, осідають токсичним пилом, каламутять мій погляд. Я і смартфон божевільні одночасно.

Кидаю смартфон, повертаюся до книги. Шукаю в сучасності минулу культуру. Входжу до музею і дивуюся живопису, але найдивніше - це самі люди, які дивляться живопис. Ось група китайців прилипла до Караваджо, обліпили картину смартфонами, - фото зроблено, крокуємо далі! Ось знавець мистецтва медитативно занурився в споглядання, бачить він лише те, що хоче. Ось пара американських старих голосно коментують побачене, ігноруючи загальну тишу. Музей збирає інтернаціонал! Потрібен досвід глобалізації? Вам сюди! Але досить, душно в музеї.

Поспішаю в кафе. Притаюсь за маленьким столиком, озброюся газетою для прикриття і почну спостерігати. Офіціанти недбало й майже грубо кидають напої та солодощі гостям. Гості накачують одне одного розмовами. Наповнившись кавою одне одного поспішають вони розбігтися.

Чи знаєте ви, що таке Європа? Європа - це ідея. Так, та сама ідея, яку знайшов у вічному небі божественний Платон. Це саме та ідея, яка втілювалася в тихій думці світлого Логоса, це нарешті та ідея, що стала свободою. Перефразовуючи класика також можна сказати, що світ Європи є воля та уявлення. Але чого бажає сучасна Європа? І як вона уявляє себе та світ? Чи бажає вона ще підкорити весь світ, як у минулі часи? Або ж вона, володіючи досвідом самокритики, виявила свої межі, свої культурні рубежі і бажає лише одного - стати рівною частиною єдиного світу? Чи, можливо, Європа перебуває на етапі свого занепаду, чи, можливо, суб'єктивні прорікання Шпенглера збулися? Європа не творить більше цінностей, вона живе за інерцією, а все її майбутнє вже в глибокому минулому? Можливо, цим і пояснюється пандемія ностальгії в сучасній Європі?

Усі тужать за минулим, адже майбутнє таке невизначене. Що люди похилого віку сумують за молодістю - це, скажімо, природно, але що молодь сумує за колишнім, за часами великого минулого їхніх народів - у цьому вбачаю знак часу. Бажання замістити минулим теперішнє і лише так досягти майбутнього, це одна з найприкметніших тенденцій нашого часу. Ностальгія, як відомо, - це результат почуття, а не розуму. Ностальгія за минулим наливає душу європейця солодким нектаром визначеності. Адже європейці бажають планувати час, вони бажають підраховувати час. У цьому вони торжествують над підступною долею.

Ми нічого не домоглися. Усі тріумфи виявилися передчасними. Ми всі загрузли в самообмані. І ті, що вірили у світ майбутнього, де штучний інтелект зможе вирішити всі наші проблеми, і ті, що вважали, що лише велика традиція минулого, щось священне врятує нас. Ми всі помилялися.

Ми не повинні більше вірити в економіку, гроші, і техніку. Ми маємо нарешті визнати, також і те, що переоцінювали значення істини. Правда вже не так важлива, важливе лише життя. Ми знову починаємо розуміти, що ми готові на справжній вчинок лише тоді, коли віримо, і що знання правди недостатньо. Дізнавшись це, ми почали виготовляти об'єкти віри, ми стали конструювати міфи, споруджувати ідеологеми. Ми більше не бажаємо переконувати людей, ми бажаємо їм навіювати, ми не хочемо діалогу, ми бажаємо оплесків. Ми знаємо як все влаштовано, ми більше не наївні.

Щоб дізнатися хто ви, запитайте себе за що ви готові померти, але також і те, чи здатні ви жити, не віддавши життя за те, у що ви вірите. Запитавши це, ви виявите самих себе, у своїй голій скінченності, у порожнечі падіння туди, до витоку.

МІФ І ЖИТТЄВИЙ СВІТ

Сучасні події у світі показують нам, що для управління масами уявне важливіше за реальне, що ірраціональне ефективніше за раціональне.

Єдиним типом свідомості, в якому органічно пов'язані як ірраціональне, так і раціональне, як реальне, так і ідеальне, випадкове і необхідне, безпосереднє і опосередковане є міфологічна свідомість. У наш час уміло винаходять міфи для того, щоб використовувати їх як ідеологеми для контролю.

Модель міфу - це модель життя. Саме тому міф найбільш ефективний спосіб впливу. Міф найбільш переконливий. Наука опосередкована первісному людському досвіду. Релігія трансцендентна цьому досвіду. У міфі є і пояснювальне, і метафізичне, але воно завжди забарвлене в добре чи зле, гарне або потворне, тому міф завжди зрозумілий, він завжди "поруч" із нами. Ми завжди можемо мати до нього "ставлення".

Побудуйте ставлення до даних квантової теорії поля - безперспективна затія. Міф - це завжди форма безпосереднього переживання, а значить, що те, про що б не йшлося в міфі, "ми можеш мати до цього відношення".

Міф - це модель життєвого світу, тому я припускаю, що в основі будь-якого світогляду лежить міф. Це також форма конкретизації життєвого світу. Це трансцендентна іманентність та іманентна трансценденція. У міфі немає нейтрального, незабарвленого, абстрактного, того що "не зачіпає".

Зрозуміти структуру міфологічної свідомості означає зрозуміти міфологічний досвід. Знання про те, як влаштований міф, може дати нам і знання про те, чому апеляція до аргументів і фактів, апеляція до раціонального часто не ефективна. Таке знання може допомогти відповісти на запитання, як влаштована наша поведінка і мислення тоді, коли ми спираємося на споконвічне в нас, на щось первинне, на щось, що постає перед нами без прикрас і без культурного нальоту, коли ми бачимо саму грубу тканину власних вчинків.

https://neoplatonik.com.ua/shho-take-filosofiya-poyasnennya-dlya-suchasnoyi-lyudyny-prostymy-slovamy-2/?fbclid=IwAR1xfypdZl9WnBjRuRoVhI_0iS2p-JlWCwjVZdtVkXFRczpCrGSp99n4CMQ

NEOPLATONIK філософська школа

Філософія життя: як плинність часу впливає на пошук творчих шляхів?

Вам цікаво дізнатись, як філософія вливає на розкриття власних талантів? Тоді читайте статтю доктора філософських наук Сергія Форкоша на блозі Neoplatonik.

"За часів найглибшого приниження філософія підтримувала німецький дух; над руїнами зниклої слави сильні люди тримали напоготові прапор німецької науки, навколо якого збиралася найкраща молодь. У філософських школах - хто не пам'ятає тут Фіхте, хто не пам'ятає в цей самий час Шлейермахера - багато хто набув рішучості, мужності й розсудливості в битвах за філософію, які пізніше проявили себе на зовсім інших полях битв". Шеллінг, Берлін 1841 р.

- Знову ми прийшли до необхідності мислення про початок.
- " Ага" - з невимовною тугою вимовив мій друг.

Як перемогти у війні?
Сонце пекло Поділ. Стомлені перехожі напружено ступали в тінь. Я напівсліпий, виповз із книг. Ми зустрілися в тінистому сквері.
- Давай запитаю тебе про те, Як нам виграти війну?
- Думаю, що в твоєму питанні слід уточнити дещо.
- Добре. Хоча що тут незрозумілого?
- Ти питаєш про те, "як" нам перемогти у війні, а отже, тебе цікавить шлях, який би привів до мети - перемоги.
- Так.
- Але давай уточнимо, як ми уявляємо цю перемогу.
- Ясно як, - нехай приберуть війська з нашої території, трибунал для військових злочинців і контрибуції...
- Ці умови необхідні, але не достатні.
- Як це?
- Щоб перемогти, необхідно виявити й усунути умови можливості війни.
- Які?
- Крім іншого, це викорінення ідей, які зробили напад на нас можливим.
- Ти маєш на увазі ідею "русского мира"?
- Не тільки. Ідея русского мира, це те, що на поверхні. Я думаю, що йдеться про саму ідентифікацію росії.
- Ти хочеш сказати, що ми повинні впливати на те, як росіяни визначають самі себе. Все на стільки погано?
- Боюся, що так.
- І як це зробити?
- Кожен народ визначається своєю історією, або точніше тим, як він інтерпретує свою історію. Адже саме там народ знаходить свою опору, живильну силу.
- І що ж далі?
- А далі ось що. Імовірно, що в самій самомодифікації, у самій російській культурі є щось, що призводило і призвело до такої моделі поведінки.
- Ти хочеш сказати, що треба не тільки перемогти росію на полі бою, адже це буде лише тимчасове рішення, а слід перемогти саму русскую идею? Але як перемогти ідею?
- Перемогти ідею можна лише іншою ідеєю.
- Нашою ідеєю?
- Саме так. Але нагадаю, що зіткнення ідей згідно з грецьким преданням є діалектика.
- Ти пропонуєш їх забалакати на смерть? (І до того ж, діалектика це боротьба друзів, а не ворогів).
- Ні дещо інше.
- І що ж?
- Міф як історична основа народу в нас є, і складається щосекунди на полі бою.
- Це так.
- Але цього недостатньо.
- Ти питаєш, яка наша ідея? Знову питання про українську ідею? Знаєш, я думаю, що в сучасному світі, це виглядає якось дивно. У всякому разі можна про це говорити лише як про щось культурне.
- Я намагаюся сказати, що ми повинні, з одного боку, розкрити основу того, чому в росії досі підтримують війну, але також і те, чому соціум допустив можливість такого.
- Мені неприємно думати про цей народ.
- І тим не менше це наш ворог і нехтувати ним не варто.
- Ну добре. У результаті твоєї боротьби ідей, якоїсь метафізичної боротьби, має змінитися російська самосвідомість?
- Так.
- Але це не можливо. Самосвідомість же формується століттями? Плюс у них пропаганда і цензура, все як водиться за авторитарного режиму.
- У наш час усе відбувається швидше. Наші філософи повинні об'єднається з нашими пропаґандистами. Адже зараз це виглядає жалюгідно.
- У результаті такого впливу росіяни мають покаятися, визнати помилки?
- Я думаю, що все зло так чи інакше має своїм джерелом неправду.
- От уже цей інтелектуалізм в етиці! Тільки не кажи, що російський народ потрібно просвітити! Це не допоможе! Ба більше, я не думаю, що є прямий зв'язок між вчинком, дією, волею і думкою, розумом. Є безліч освічених злочинців і доброчесних невігласів!
- Я розумію знання трохи ширше. Знання це те, що трансформує особистість, а значить і здатне змінити модель поведінки. Ти ж імовірно маєш на увазі обізнаність, інформацію.
- Схоже на те.
- Отже, все ж таки нам не обійтися без нашого, українського концепту. Принаймні тому, що без цього, сама критика російської ідеї неможлива. Адже від цього залежать і способи критики, та й сама мета цієї критики. Тобто ми маємо ж уявляти якими мають стати росіяни зрештою, як вони мають змінитися, а без нашої ідеї це неможливо. Такі ж визначення як "вони НЕ повинні бути агресивними" або що "вони НЕ повинні думати про війну" нічого нам не дають, бо нічого не пропонують натомість.
- Це ускладнює справу, але це має сенс для довгострокової перспективи миру.
- То з якої позиції ми критикуємо російську ідею. Як ти думаєш?
- Ясно з якої, з позиції європейського розуму.
- Про яку Європу ти говориш? Чи не про теперішню?
- Ні в якому разі.