Глибоко в душі військово-політичне керівництво країн західної Європи знає, що жодна з їхніх країн не потягне ту війну, яку нині тягне Україна.

Не потягне, бо:
1) відсутнє налагоджене виробництво озброєнь і боєприпасів в достатній кількості і швидкими темпами;
2) відсутня підготовка всіх екстренних цивільних служб до щоденних тотальних обстрілів;
3) відсутня піхота у достатній кількості і з необхідною мотивацією - тривале домінування гедоністичної і фемінізованої культури призвело до такого стану речей.
Ця третя причина - найголовніша.

Саме тому вони там судомно рахують чоловічий мобілізаційний потенціал в Україні. Як от нині видали про це статтю у FT про 3,7 млн чоловіків - ніби-то потенційну мобілізаційну стелю в Україні. Намагаються спрогнозувати, коли і їм доведеться посилати своїх громадян на фронт, щоб врятувати Західну цивілізацію. Але водночас таємно мріють, щоб Україна погодилася на всі вимоги Путіна і Кремля, щоб весь цей морок припинився і всі зійшлися десь посередині. Мріють про це, але бояться озвучити про це вустами перших осіб.

Британські військові зізнаються, що велику континентальну війну вони не зможуть вести самостійно довше, ніж кілька тижнів. І польська стратегія відходу до Вісли у разі агресії теж сама за себе говорить.

Український народ і українське військо гідно приймають бій і дають бій. Але перебувати в цьому безкінечно, щоб сконати, ми не хочемо і не плануємо. У мізках окремих лідерів Заходу є бажання принести Україну у жертву заради свого порятунку. Але ні, дякуємо - готуйтеся і ви там зустріти полум'я вогню, яке очищає. Бо такою є справедливість!

Друзі, сьогодні був дійсно важкий день - ми жили цілий день без посольства США у Києві.
Завтра посольство повертається - то ж буде новий день, буде вже легше.

А ще ось що... З такими періодичними закриттями посольств ми можемо звикнути взагалі облаштовувати своє життя і долю на власний розсуд.
Я розумію, що у це вкрай важко повірити, бо ж за 33 роки звичка будувати свою долю згідно інструкцій від посольств і твітер-акаунту @G7AmbReformUA в нас сильно вкорінилася.

Але, я вірю, ми сильні, ми зможемо! Зможемо подолати цю нашу пошесть!

В рамках підготовки до святкування 30-річного ювілею підписання Будапештського меморандуму сьогодні Путін підписав нову ядерну доктрину Росії, яка передбачає можливість бити по Україні ядерною зброєю.

Будапештського меморандуму не існує. А тому в питаннях забезпечення власної безпеки і з урахуванням всього комплексу наявних для нашого існування загроз Україна має моральне право відтепер ігнорувати всі норми міжнародного права. Адже ці норми були проігноровані всіма гарантами нашої безпеки - Росією, Сполученими Штатами і Британією.

Всі справжні спеціалісти з ядерної тематики в Україні - вчені-фізики - зараз мовчать. Їм заборонено давати фахові публічні інтерв'ю по цій темі. Бо зараз час не для розмов...

Камала на з'їзді ДемПартії знову вихвалялася в притаманному для всієї нинішньої адміністрації Білого дому стилі, що вона попереджала Зеленського про заплановане вторгнення Росії.

І? І що? Яка в цьому цінність?
Тим більше, що це ніяка не розвідка американська, а цілком безпосередньо росіяни через різні канали абсолютно прямо інформували американців, що будуть нападати на Україну.

Нинішня адміністрація Білого дому не дала Україні ніякої зброї напередодні вторгнення, відмовилася навіть попереджувальні санкції ввести проти Росії і благословила введення в експлуатацію Північного потоку. Але при цьому на кожному кроці нагадують, що вони попереджали.

І? Що з того? Ви можете якось допомогти?
Ні!
Ну так про що розмови?
Протягом 20 років перед цим роззброювали Україну. А тепер ставлять собі в заслугу, що попереджали. Ну так тому на нас і напали, що ви нас роззброїли.

Єдиний план Байдена-Харріс у 2022 році був - евакуація українського уряду і президента. Що вони прямо і запропонували Зеленському у Мюнхені за кілька днів до вторгнення. Ніяких інших планів у них не було.
Але все пішло не по їхньому плану...
Українська влада відмовилася евакуюватися. А сотні тисяч безневинних українців зупинили зло своїми власними тілами. І продовжуть це робити донині.

І лише потім, коли вже сталася трагедія, побачивши подвиг українського народу і реальний геноцид, Захід і американці потроху і зі скрипом почали щось давати, але з мільйоном різних обмежень досі.

Соромно і гидко слухати ці їхні постійні дешеві розмови про "ми попереджали".

P.S.
З Днем незалежності, славний український народе і українська держава!

Є в Україні дві провінційні (в міжнародному контексті) музейні установи - Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків та Одеський національний художній музей. Щоб якось здолати амплуа провінційного, вони у червні розфарбували свої офіційні логотипи і сторінки у лгбт-шестиколор. Зробили це у найкращих комсомольських традиціях, як і більшість європейських комуністів.

Утім, такими діями згадані два заклади лише підсилили свою провінційність, бо жоден провідний музей світу до подібних дій і кроків цього року не вдавався. Бо для всіх очевидно: класичні музеї - це місце, яке має бути відкритим і комфортним для сімей, для дорослих і дітей. А коли класичний музей перетворюється на пропагандистських кластер, він навпаки всіх відлякує і відштовхує.

Відтак, як вже було сказано, жоден з ТОП-10 музеїв світу на підтримував так званий «прайд-місяць» перефарбовуванням своєї айдентики: Лувр, Музей Ватикану, Британський Музей, Британська галерея Тейт, Національний Музей Кореї, Музей д’Орсе, Національна галерея мистецтва у Вашингтоні, Музей мистецтв Метрополітен, Центр Жоржа Помпіду, Національна галерея в Лондоні.

А от наші Музей Ханенків і Одеський вирішили у цей шестиколорний слиз таки вступити. І ми про це написали відразу.

У цієї історії буде продовження. І там знову фігурує вже добре знана вами НацРада з питань телебачення і радіомовлення. Не перемикайте!

Контекст тут: https://vsirazom.ua/news/top-10-muzeyiv-svitu-proignoruvaly-t-z-prajd-misyacz

Не завжди все виходить.
З ранньої юності мріяв і прагнув...
Мати власну квартиру до 30, а маєш лише борг за старенький автомобіль у свої 40.
Створити класну сім'ю, але довго не вдається знайти свою людину.
Виростити взірцевих дітей, за яких не соромно, а вийшло - як вийшло.
Створити твір (справу), з якою увійдеш в історію, а тим часом створив лише, цитуючи класику, собачу будку.
Подарувати дружині на ювілей діаманти з Cartier, а виходить лише срібло від "Золотий вік".

Зазвичай, найбільш болючими невдачами є нереалізовані цілі саме у цих двох галузях - 1) сім'я (з усіма складовими) і 2) гроші (досягнення). Неуспіх у першому є особливо болючим для жінки. У другому - для чоловіка. Утім незалежно від статі для всіх - це обов'язкові цілі, відсутність результатів у яких неабияк пригнічує.

Таким людям можу сказати таке...
Продовжуйте грести! Постарайтеся знову! Keep doing! Keep trying! Продовжувати гребти це власне і є сенс життя, хоча і водночас - марнота цього життя. Утім, треба гребти, щоб не піти на дно. Спробувати ще раз. Зібратися. Мобілізуватися. Шанс є. Вірогідність існує. Ще може вийти. Надія є. Не гаяти часу. Без паніки, без істерики. Спокійно спробувати знову, але трошки інакше.

А тим, в кого вийшло, можу сказати одне - слава Богу! Слід утримуватися від спокуси всі власні успіхи приписувати передусім своєму таланту, праці, наполегливості тощо. Зазвичай є дуже багато факторів, незалежних від людини, які сприяють, або навпаки заважають. Є дуже багато тих, хто вам допомогли. Є чимало випадкових ситуацій, які вам посприяли. Є унікальні і вроджені особливості психотипу, які призводять до успіху. Відтак просто вдячність Богу і людям за те, що у вас вийшло - це найкращий настрій. А ще - допомогати тим, хто поки що продовжує грести і здійснювати чергову спробу з останніх сил.

Ми живемо у світі, де нас примушують погодитися з тим фактом, що все це можливо і нормально у поєднанні:
- продаж алкоголю на кожному кроці і боротьба з алкоголізмом;
- Григорій Сковорода і «Джозефіна Джексон» в одному університеті;
- глава Ватикану, який дозволяє благословляти одностатеві пари;
- привітати з одруженням і привітати з розлученням;
- гей-парад і фестиваль сім’ї на одній вулиці;
- вкрасти пару мільйонів з оборонного бюджету і бути українським патріотом.

Так, все це дійсно можливо, бо можливо в принципі все. Але ні, це не нормально, це не є правильним. В цьому є суперечливість і дисонанс. Здорову особистість має все це щонайменше тригерити (не люблю це слово). Початок одужання полягає у здатності принаймні внутрішньо ідентифікувати неспівпадіння і суперечності, не вдавати, що вони відсутні.

Щоб здолати зло, спочатку його треба ідентифікувати і відрізнити від добра. Тобто бути здатними називати речі своїми іменами і давати правдиву характеристику явищам.

Нажаль, ми занадто слабкі, щоб долати зло – як навколо, так і в середині себе. Але проблема, що ми стали не лише слабкими, але й негідними – бо стали нездатними навіть ідентифікувати і відокремлювати зло у своєму світосприйнятті.

Цей світ збудований і продовжує своє функціонування зусиллями людей, які проживають БЕЗ устремління до творчої реалізації і не заморочуються питаннями свого особливого життєвого призначення.

Так, світ придуманий і сконструйований візіонерами і лідерами - усвідомленими і покликаними. Але таких мізерна меншість (от і добре).
А от функціонує світ винятково завдячуючи домінантній більшості - тих, кого пихаті особи називають "сірою масою" і "глибинним народом".

Для постійного виробництва товарів, для системного створення послуг, для щоденного забезпечення світу продовольством - тобто для повноцінного функціонування буквально всього - потрібні ті, хто НЕ переймаються питаннями свого призначення, покликання, місії, візії та інших абстрактних речей. Для цього потрібні робітники. Скажу страшніше - для цього потрібні функціональні людські елементи.

Це загальний принцип існування в будь-якій країні і в усі епохи. Але особливо - в екзистенційно кризових умовах, в яких Україна нині.

Ми всі потребуємо тих, чиї імена ніколи нікому не будуть відомі. Вони ніхто і звати їх ніяк - у розумінні просвітлених і усвідомлених. Але саме їхніми руками функціонує система. На їхніх плечах їде саме життя.

Найбільша потреба зараз у нас тут в електромонтажниках (а не в талановитих інженерах), в штурмовиках (а не в династійних офіцерах), в водіях тролейбусів (а не в ефективних логістах), в будівельниках (а не в архітекторах зі світовим ім'ям), в бійцях ДСНС (а не в гламурних урбаністах), в спітнілих пекарях (а не у шеф-кухарях з мішленівського ресторану).

А тому...
1. Вклоніться кожному з них, коли зустрінетесь наступного разу!
2. А ще, шановний креативний клас, оволодівайте робітничими спеціальностями. Щоб виправдати своє тут існування )

Здається, що ми підійшли до моменту, коли кількість етнічних українців, які проживають за межами України, є більшою, ніж тих, хто мешкає нині в Україні. Або десь приблизно рівною. (Буду вдячний за посилання на якісь дослідження з цього приводу).

Так от: всі ці десятки мільйонів українців за кордоном - ключова стратегічна цінність для української держави. Всі ті українці - і які виїхали давно, і які виїхали вже зараз під час цієї Великою війни.
Всі вони дуже потрібні нам!
І їхнє повернення має бути концептуальною задачею держави і дієвою мрією суспільства.

Але...
Але поверне їх додому лише любов. Наша любов. Любов рідного дому.

Так, ми тут трошки всі злі, нервові, напружені і ображені.
Але українці по всьому світові - це наші люди, рідні люди. І єдиною правильною установкою має бути плекання тут атмосфери очікування всіх і кожного. І створення відповідних умов для цього.

Створити умови і атмосферу, в яку є бажання повернутися.

Повернення дітей у батьківську хату, де їх чекають і люблять - це дуже український мета-наратив. Це має стати нашим національним гранд-наративом.

Україна - це люди. Саме українські люди.
А тому у нас є дві мети: здолати ворога (силою) і повернути українських людей (любов'ю).

А тому моя пропозиція для влади - не говорити і не робити всіляку дурню, яку працює проти повернення наших.
І моє прохання до українців в Україні - зберігаймо настрій гостинного очікування у ставленні до всіх і кожного, хто поки що там. Тимчасово десь там.

Прийде час і ми знову зберемося разом на рідній землі, у батьківській хаті. Всі разом.

І нехай мрія про це і прагнення цього єднає всіх нас - і тих хто тут, і тих хто там.