🇺🇸Битва за Сенат: MAGA проти республіканців

🗣Ще до проведення президентських виборів я писав про те, що у трьох з чотирьох випадків Сенат, контрольований республіканцями, стане для нас острівцем стабільності у питанні нашої підтримки в досить бурхливому та непривітному для нас оточенні Трампа. Так ось, незабаром у цьому самому Сенаті має відбутися голосування щодо обрання лідерів партій.

Тоді я писав, що на місце лідера республіканської більшості претендують 4 сенатори, проте зараз їх кількість зменшилася до трьох: проукраїнських Джона Туна і Джона Корніна та їхнього антиукраїнського опонента з крила сенаторів MAGA-трампістів Ріка Скотта.

🇺🇸 Обидва Джони – соратники нашого проукраїнського "слона" Макконела і обидва є представниками старого республіканського істеблішменту з усією притаманною їм яструбинністю та здоровою консервативністю. Скотт же – це республіканець нового зразка, типовий трампіст з часткою вибіркового ізоляціонізму та поклонінням ~~вождю~~ лідеру республіканської партії.

Зараз між ними точиться колосальна боротьба. За Скотта впряглася майже вся команда Трампа: Такер Карлсон почав критикувати Корніна, називаючи його розлюченим лібералом, чия політика не відрізняється від Ліз Чейні (типового класичного республіканця-яструба називають лібералом, порівнюючи з іншим типовим класичним республіканцем-яструбом🇮🇱). А Ілон Маск вже назвав Скотта лідером республіканської більшості.

Крім того, на підтримку Скотта висловилися й близькі до Трампа шизо-конспірологи, як-от Гленн Бек та Кеннеді-молодший, заявивши, що без його перемоги втілення нової програми рудочолого є неможливим.

Така кооперація найближчого оточення Трампа вказує на те, що це робиться не без мовчазної згоди самого майбутнього 47-го президента, який, що й не дивно, хотів би бачити на місці лідера республіканської більшості у Сенаті саме Скотта, котрий би надав йому повний контроль над не дуже лояльними однопартійцями.

➡️Єдине, що мене тішить у всьому цьому: за лідера партії в Сенаті голосують самі сенатори, і більшість з них все ж є представниками саме старих класичних республіканців, які навряд чи піддадуться впливу твітів Маска чи купки конспірологів, які зараз надто близько знаходяться до новообраного президента США.

➡️Проте головне, що мене все ж взагалі не тішить, – уся ця нова команда Трампа максимально негативно ставиться до старих представників республіканців, максимально вставляючи їм палиці в колеса та намагаючись остаточно зруйнувати їхній і так вже досить несуттєвий вплив у партії. Тут вам і заява про те, що ні Гейлі, на яку я й не сподівався, ні Помпео не будуть у новій адміністрації Трампа. Так само і напади Девіда Сакса та Маска на проукраїнського Роджерса, який претендує на посаду міністра оборони.

Усе це свідчить про те, що, ймовірно, після цієї каденції Трампа тих республіканців, до яких ми всі звикли, більше не буде, і в цьому, в час, коли вони так потрібні, гарних новин я взагалі не бачу.

🇺🇦 POLITpedia

🇲🇩🗳Президентські вибори в Молдові: чому Санду ще не перемогла

🗣Після обробки майже 98% виборчих протоколів і з урахуванням того, що решта 2% припадають на закордонні виборчі дільниці, де голосує переважно прозахідно налаштована діаспора, можна з упевненістю сказати, що Майя Санду перемогла з мінімум стотисячним відривом і буде переобрана на посаду президента Молдови.

Цей тур виборів фактично повторив ситуацію з голосуванням за референдум, коли в самій Молдові більшість населення, зокрема завдяки голосам із Гагаузії, проголосувала проти вступу до ЄС, але голоси діаспори в останній момент усе змінили.

➡️Так і цього разу - спочатку лідирував промосковський кандидат Олександр Стояногло, і лише після надходження протоколів із закордонних дільниць Санду вдалося вирватися вперед. І хоча явка цього туру склала на 3% більше, ніж у першому (54,25% проти 51,68%), проблема залишилася та ж сама: голосувати йде переважно населення пенсійного віку, значна частина якого має промосковські погляди.

📊Просто для розуміння: відсоток виборців пенсійного віку 56-76+ років сумарно склав 39% усіх голосуючих, із середньою явкою понад 70%. Лише у категорії 76+ років вона була на рівні 64%, (в такому віці банально важче дойти до дільниці). В той же час, явка серед молодого електорату 18-35 років, яка загалом склала 27,61% (на 4% більше, ніж у першому турі), трималася на рівні 52%.

➡️Тобто, старше, переважно промосковські налаштоване, покоління, яке є більш політично активним, сьогодні впливає на політичний ландшафт у Молдові. І це дуже тривожний сигнал, який обов'язково себе проявить на майбутніх парламентських виборах, де одних лише голосів молоді з Кишинева та діаспори для перемоги Санду буде недостатньо.

Це важливо, як мінімум тим, що Молдова є парламентською республікою, де саме парламент формує уряд і призначає прем’єра. Тож якщо більшість отримають прокремлівські сили, що, як ми бачимо, є цілком вірогідним варіантом, ця надважка перемога Санду може виявитися в прямому сенсі марною: її функції обмежаться лише представницькою роллю (щось типу грузинського сценарію, де президентка прозахідна, а правляча партія - промосковська).

Проте будемо сподіватися, що молдавська влада має чіткий план дій і не допустить повернення країни, яка вже встала на шлях свободи, назад до постсовкового болота з промосковськими олігархами на чолі.

🇺🇦POLITpedia

🇬🇧Саміт Співдружності націй у Самоа: як сонце над Британією сідає

🗣Сьогодні завершився тижневий саміт Співдружності націй (об'єднання колишніх колоній Британії) у Самоа, де представники 56 країн, окрім Сполученого Королівства, які раніше переважно входили до складу Британської імперії, обговорювали кліматичні зміни та інші нагальні для них питання.

▫️Там країни-члени ухвалили першу в історії Співдружності Океанську декларацію, яка закликає захищати морські кордони острівних держав, яким загрожує підвищення рівня моря й часткове затоплення через зміни клімату.

💰 Проте цей саміт цікавий саме питанням, яке підняли лідери країн-учасниць, про необхідність обговорення британських репарацій за її роль у трансатлантичній работоргівлі, за що, зокрема, виступає новий генсек Ширлі Айоркор Бочвей, якого й обрали члени Співдружності.

➡️Прихильники репарацій, переважно представники Карибського басейну та Африканського союзу, вважають, що спадщина рабства посилила расову та економічну нерівність, а значні компенсації можуть сприяти подоланню цих наслідків. Водночас противники, переважно самі ж британці, стверджують, що їхня країна не має нести відповідальність за історичні помилки минулих поколінь.

▫️Прем'єр Кір Стармер, намагаючись викрутитись, заявив, що дискусія щодо репарацій взагалі не про гроші. За його словами, мета обговорень - "досягти справедливого та правдивого діалогу, спрямованого на спільне майбутнє, засноване на рівності". Але щось підказує, що африканські та карибські партнери так не думають.

➡️Саме питання репарацій завжди було чутливим як для країн, які перебували в колоніальній залежності, так і для колишніх колоніальних імперій, які експлуатували рабів. Через це завжди існувало два табори: прихильників та противників репарацій, доводи яких мали під собою зрозумілу та логічну аргументацію.

➖Перші стверджують, що через рабську працю та експлуатацію колоній метрополії (країни, які володіли колоніями) розвинулись, і саме це поглибило нерівність між ними, через що завдяки репараціям цей розрив можна і треба скоротити.

➖Другі стверджують, що це все відбувалось як мінімум декілька століть тому, і не всі громадяни колишніх метрополій причетні до работоргівлі тих часів. Як максимум, рабів колонізатори не відловлювали самотужки, а купували в таких же місцевих жителів Африки та тихоокеанських островів, котрі за свій "товар" отримували платню у вигляді різних товарів, зброї та золота.

➡️Стармер же у своїй заяві, яка робилась, щоб не розлютити жоден з таборів, говорить про певне компромісне рішення, яке передбачає виплату репарацій, але не просто грошима, яких зараз у британців обмаль, а у вигляді освітніх, культурних та економічних програм для країн, які вважають себе постраждалими від рабства, щоб подолати цю нерівність, допомігши їм розвинутися.

▫️І це досить правильне рішення, але корінь проблеми в тому, що британці, а саме той же Стармер, своїм рішенням передати Чагос Маврикію відкрив скриньку Пандори і поставив під колосальний сумнів міць та вплив Лондона як серед тих країн, які не так давно були його сферою впливу, так і серед усього світу.І завдяки демонстрації цієї слабкості голоси прихильників саме матеріальних репарацій серед членів Співдружності стають все голоснішими, поступово схиляючи їх до лав "ображених" на сучасний світоустрій, де головує наразі Пекін.

🇬🇧Все це демонструє, наскільки глобальною є криза британської держави, де усього за десяток років консерватори своїм рішенням про вихід з ЄС поставили під питання цілісність самого Сполученого Королівства, лиш більше розпаливши сепаратистські рухи в різних частинах країни, а лейбористи своїм деколонізаторством все більше відкривають двері для Китаю у свою сферу впливу. І це все відбувається паралельно з надглибокою економічною кризою в колись найбільшій імперії світу ,яка все більше перетворюється на другорядну острівну країну десь на північному-заході Європи.

🇺🇦POLITpedia