В тринадцятий вечір #Noirvember поговоримо про нуар, який використовує естетику куріння.

Взагалі про історію естетики куріння в період Інтербеллуму я говорив раніше. Якщо коротко - люльку курять багатії та аристократи, а цигарки - представники нижчих верств.

Куріння означно в нуару один з прикладів соціального падіння героя, а з іншого його дим давав змазану картинку, яка доповнювала візуальний прояв нуару.

Важко обрати один фільм, тому я зупинюсь на "Об'їзді" Едгара. Г. Ульмера. Це історія про вбивство та присвоєння чужого імені мала копійчаний бюджет, смішні декорації та дуже невибагливому операторському роботу. Однак фільм все рівно мав успіх.

З'єднуючи Нью-Йорк та Голлівуд, Ульмер завдяки закадровому голосу думок свого головного героя, спонкує до вбивства, яке замазується в клубах сигаретного диму та попелі.

Куріння в естетиці дешевого мотелю, переповненого порожніми пляшками та забитими попільницями - стає важливим естетичним рішенням для зображення морального занепаду його героїв.

Врешті, що можна сказати, навіть на офіційній афіші героя курять.

Дванадцятий день #Noirvember був вчора, але я допізна дивився "Гладіатор-2", тому сьогодні буде два пости. Дванадцятого дня був нуар написаний жінкою. Звісно, що це "Ребекка" Альфреда Гічкока, яка знята за мотивами роману Дафни дю Мюр'є.

"Ребекка" - це дуже важливий фільм для творчості Гічкока (який до слова регулярно екранізовував Дафну дю Мюр'є). Адже ця історія про тінь померлої дружини, яка заважає жити чоловікові і його новій обраниці стала першою голлівудською роботою Гічкока, а також його першим і єдиним "Оскаром" у номінації кращий фільм.

Але хотілося б поговорити трішки про Дафну дю Мюр'є. Її батьки були актори. Вона вивчала мистецтво у Парижі. Потім повернулась в курортний Корнуолл, де написала свій дебют "Дух любові", який зразу став успішний.

Якогось дня до Корнуолла на власному вітрильнику прибув майбутній засновник перших у світі парашутно-десантних військ, а тоді майор з особистого почту короля Фредерік Браунінг. Браунінг був прихильником творчості дю Мюр'є. Досить швидко він почав залицятись. Дафна не хотіла виходити заміж, але після прохань Фредеріка про те, що без шлюбу він не може бути з нею і будувати військову кар'єру вона погодилась.

Згодом шлюб розпався. Генерал Фредерік Браунінг після невдалих операцій у Нідерландах був спершу відправлений в штаб на Цейлон, а після Другої світової задвинутий на другий план при Дворі і потихеньку спивався. Дю Мюр'є ніколи особливо не приховувала свою любов до жінок і мала кілька позашлюбних лесбійських романів. Фактично з середини 1940-х вони не жили, як сім'я.

"Ребекка" - став її магнум опус, який визначив Дафну дю Мюр'є, як авторку психологічного триллера. Цей роман був написаний в Александрії, куди авторка перебралась за чоловіком. Тоді ще полковник Браунінг командував стрілецькою школою в Єгипті. У книзі причини смерті Ребекки не такі, як в фільмі Гічкока, що є явним впливом кодексу Гейза. А от лесбійський мотив у романі Мюр'є кудись більш відчутний, ніж у фільмі Гічкока, що в принципі теж обумовлено кодексом Гейза.

Продовжую неспішно відписувати огляди з "Молодості".

Сисадмін української антарктичної станції "Академік Вернадський" Володимир Хомко під час експедиції вів ютуб-влог про життя-буття українських полярників під час специфічної 27-експедиції, яка розпочалась у квітні 2022 року.

Як наслідок вийшло дуже цікаве кіно про відчуття війни та ізольованості, а також про те, як попри екзистенційну загрозу винищення, Україна лишається країною першого світу та бере участь у глобальній науці.

Більше в огляді для колег з Лірум.

"Бруталіст" - це кіно року. Воно в одному ряду з такими монументальними роботами, як "Нафта" Пола Томаса Андерсона чи "Оппенгеймер" Крістофера Нолана.

Це драма про генія та посередність. Про цінності та те що за ними стоїть. Про те, як з тисяч мігрантських доль мурувався фундамент американської величі. Про те, що геніальність вимагає завжди важкої плати, а американська мрія не завжди виглядає так гарно, як ілюстрації з газети "Сторожова вежа".

Це історія про те, що описував у своєму "Дамаскині" Милорад Павич, що мало будувати храм з каменю на землі - завжди треба споруджувати храм у душі.

Як попаде в прокат - витратьте вихідний і подивіться цю картину в три з половиною години, які проходять як одна. Більше у рецензії для колег з Kinowar.