Демократичний світ боїться, що путін в'їбе ядеркою якщо нам дадуть зброю великої дальності. Але в'їбе ядеркою він все одно тільки по нам. Ні по кому іншому в них не вистачить сміливості.
То чого там в біса боятися Європі і США, якщо ми вже готові зіграти в цю гру. Боятися за нас і не давати зброю, це хуйня. Дайте вже нам в'їбати на всю довжину, а побоятися, ми самі за себе побоїмося. Заїбалися вже лякатися.

Збір для підрозділу, в якому служить батько колеги.

З вересня минулого року він в лавах ЗСУ. Певний період перебуває на лінії Покровського напрямку, в складі підрозділу РЕБ батальйону «Вовки Да Вінчі» 59 мотопіхотної бригади. Наявність транспорту допоможе їм ефективно працювати та перевозити обладнення.

Потрібна сума:
220 тисяч.

Номер карти банки: 5375 4112 2270 7072

Посилання: https://send.monobank.ua/jar/6LxA5Krj1p

✊💸🙏⚔️🪖

Як з’ясувалося, на третій рік найбільшої війни в Європі з часів Другої світової деяким далеко не найдурнішим людям як на Заході, так і в Україні доводиться пояснювати очевидні речі. Справді, початок т. зв. “СВО” - це персональне рішення російського президента та вузького кола наближених до нього осіб. Однак політична логіка, в межах якої таке рішення взагалі могло з’явитися на порядку денному в ХХІ столітті, є, поза сумнівом, органічною частиною специфічної традиції державотворення, що її Москва, ховаючись за різними абревіатурами та кольорами прапорів, проводить без помітних розривів ось вже майже тисячу років поспіль. Ця традиція спирається на три кити: деспотичний ультрацентралізм, тісно пов’язаний з ним імперський спосіб мислення про простір і відповідну його організацію та принципову, я б навіть сказав, демонстративну зневагу до самого поняття людської гідності. Як би не називалась та чи інша російська держава, що протягом століть час до часу міняли одна одну на безкраїх обширах від Східної Європи до Тихого окану, три стовпи лишалися на своєму місці - в основі суспільного договору між владою та народом. Стверджувати, що настільки тривале існування в людожерському та разом з тим просоченому месіанською переконаністю у власній обраності кліматі не наклало свого відбитку на культуру, соціальні уявлення та ставлення до інших пересічного росіянина - значить відмовлятися від будь-яких претензій на історичне мислення. Замість тисячі прикладів: просто подивіться/почитайте, як російська армія поводиться на окупованих територіях у всіх війнах за останні, ну хай буде, двісті років, включно з періодом після 1991 року. Ви обов’язково зрозумієте, що таке інституційна тяглість і як вона працює.

А тепер для тих, кому треба особливо ретельно розжувати і покласти до рота: ні, все це не має жодного стосунку до етнічних чи “расових” особливостей того чи іншого народу - йдеться виключно про політичну ідентичність і історичні чинники, які на неї впливають. Я вам більше скажу: у нас значна частка країни, включно з топ-посадовцями держави та армії, етнічні росіяни за походженням, що жодним чином не робить їх меншими українцями за паспортом, самовизначенням і, головне, усвідомленою вірністю нашому національному проєкту. Адже нація - це про вибір і відповідальність за нього. Наполегливе прагнення частини західних коментаторів звести російсько-українську війну (і рефлексії про неї) до трайбалістського конфлікту на етнічному підгрунті свідчить лише про їхній власний, глибоко вкорінений расизм: слов’яни знову ріжуть одне одного десь там на кордонах ойкумени? А ну ОК, нічого нового, поїхали далі.

Враховуючи як путін просить на колінах з відкритим ротом Донбас, Херсонщину і Запоріжжя, він точно боїться втратити Шебекіно, де йобнув під‘їзд.