Якщо орієнтуватись на інформацію із шкільних підручників, історія видається вервечкою війн, а правителі вважаються ледь не основними рушіями перебігу подій. Насправді колесо історії обертають не лише вінценосні особи та багнети. Перелік всього, що мало вплив надзвичайно довгий: кліматичні зміни, захворювання, винаходи, виверження вулканів, сільськогосподарські рослини і багато іншого. Зокрема шовкопряд.

У Східній Азії цих метеликів почали одомашнювати щонайменше 5 тисяч тому. Від тих пір комаха настільки змінилась, що є окремим видом, відмінним від дикого предкового виду. Виробництво шовку було важливим в економіці деяких регіонів Східної Азії. Та головне – воно посприяло формуванню торгівельних відносин на далекі відстані, відомому як Великий шовковий шлях. Це була не суцільна дорога, подібна трасі Київ-Одеса, а мережа із різними початками і кінцями та ще й без власної назви. Вираз "шовковий шлях" з'явився лише у ХІХ столітті. Але шовк у ній був вкрай важливий. Недарма римляни, отримуючи товари із сходу Азії, заговорили про країну Серіка, тобто "шовкову країну". Можна сказати, що так вони називали Китай, з обмовкою, що уявлення римлян про Китай були вкрай плутаними. Якщо прибрати вигадки, то залишиться лише "країна далеко на сході, звідки привозять шовк". Як з'являється сам шовк у Середземномор'ї довго гадки не мали. Припускали, що його виготовляють чи то з квітів, чи з пуху птахів або ж виділень велетенських жуків. Втім, більшість римлян походження шовку цікавило не більше ніж торішні хмари. Перш за все його цінували як дорогу тканину і платили золотом та сріблом. Зауважте - китайська земля не багата на благородні метали, тож в Піднебесній були зацікавлені в торгівлі, хоч про Римську імперію знали не на шмат більше ніж римляни про "Серіку".

Отже "шовковий шлях" був мережею, по якій на захід прямував недовговічний шовк, а на схід золото і срібло, спроможні зберігатись. Не знайшов підрахунків скільки тонн дорогоцінних металів покинуло Римську імперію через пристрасть до шовку, але впевнений, що чимало. Таким чином непримітні метелики доклались до ослаблення економіки однієї з найбільших держав в історії.
___
Щодо смаку лялечок, то таке собі. Запах взагалі жахливий, більшість учнів так і не наважилось скуштувати. Що ж, знайомство із корейськими смаколиками можна прийняти за ще один привід любити Україну💙💛

Тим же трибом малювали для експозиції марабу та урміорніса. Вирішили – марабу він і в Африці марабу. От і зобразили так, ніби то не викопний птах, знайдений в Одесі, а сучасний африканський марабу. Урміорніса тоді вважали страусом, тільки худосилим. Тож намалювали страусом. Сьогодні виявилось, що то дуже і дуже унікальний… журавель.
Сучасні реконструції від Пьотра Грица цікаві. Звісно, вони не точні як портрети. Чекати в палеоарті точних реконструкцій, то все рівно що у вагітної дівоцтва питати. Але вони добре передають враження. Чим був урміорніс? Дивним-предивним журавлем. От те і бачимо на малюнку. Чим був марабу пліоценовий. По формі марабу, по оперенню відмінним від сучасного марабу. На малюнку теж.
Коли ж бажаєте не реконструкцій, а в живі очі кісточки урміорніса та марабу побачити – вони є в експозиції Національного науково-природничого музею НАН України.

У Ранньому Середньовіччі в наших краях схоже, що дикими птахами мало цікавились. У ранніх слов'ян не те що хижих птахів, а й навіть диких качок знайдено не багато. Здебільше кури та й кури. Натомість за часів Русі інтерес знову повертається. Знайдено різні види: беркута, скопу і навіть сипа білоголового в давньоруській фортеці Воїнь. Та найбільше виявлено яструбів і соколів – більше ніж в будь яку іншу епоху. Загадки немає – то був розквіт полювання з ловчими птахами. Схоже, що його практикували як заможні люди так і широкі верстви. З тією різницею, що простолюд більше використовував яструбів ніж соколів. В процесі роботи над публікацією знайшов у науковій літературі для себе цікаву інформацію. Полювання з птахами було відоме в Азії давно, за часів античності так певно. Але римляни не поспішали переймати цю забавку і вочевидь не з турботи про тварин. В Колізеї влаштовували видовища куди більш криваві ніж полювання з яструбом на качку. Для них хижі птахи асоціювались із божествами, використання їх у повсякденні було святотатством. Поширення християнства зняло цю перепону і від Середньовіччя ловчі соколи та яструби популярні в Європі. Це один із багатьох прикладів мимовільних взаємозв'язків між різними історичними процесами. В самому християнстві немає нічого про ловчих птахів. Але християнізація зробила можливою соколине полювання в Європі.
По занепаду Русі інтерес до хижих птахів зникає. В пам'ятках 15-19 століть знайдено рештки лише трьох видів – беркута в Житомирі та канюка і пугача у фортеці Меджибіж. Цілком можливо, що це були рештки птахів, убитих без певної мети, лишень заради безглуздої розваги. Загалом в сучасній культурі значеннях хижих птахів стало куди менше ніж у минулому. То й на краще, що з них ні амулетів не роблять, ні пір'я на прикраси не вискубують. На жаль, подекуди пропонують туристам сфотографуватись із замученим соколом або яструбом, сподіваюсь ви не підтримуєте цей бізнес? Попри мою зацікавленість у пташиних кістках, найбільше краси в птаху, що летить в небесах.
________
Наукове дослідження виконано в рамках проєкту " #Цінні_види тварин фауни України за археологічними матеріалами: таксономічний склад, динаміка чисельності та просторове розповсюдження" від Національної академії наук України

В основі роботи дослідження знахідок 241 кістки хижих птахів в археологічних пам'ятках від неоліту до 19 століття.
241 – це мало, чи не так? На сьогодні у фондах Національного науково-природничого музею записано понад 17 тисяч решток птахів. Частина з регіонів далеких від України (Чукотка, Кавказ, Прикаспій тощо). Більшість знахідок – рештки домашніх птахів, все ж таки курей та гусей з'їдено чимало. Загалом від неоліту до 19 століття музею дісталось 2913 кісток диких видів птахів. Так мало? Менше трьох тисяч знахідок за період більш ніж 7 тисяч років?! Як казала відома дослідниця історії мистецтв Хелен Кантор пор знахідки кераміки: "Свідчення, які із плином часу дійшли для нас, складають лише малу частку того, що існувало колись. Кожна імпортована посудина уособлює десятки зниклих". Із зооархеологічним знахідками та ж ситуація, з поправкою, що за кожною знайденою кісточкою тисячі зниклих. Вкрай низька ймовірність, що якийсь птах один-єдиний раз залетів у наші краї і його кістки були знайдені археологами. Дослідження кісток, як і у випадку із знахідками кераміки, монет або зброї, ґрунтується на припущенні, що це не поодинокий випадок, а свідчення більш масових процесів та явищ. Звісно, допоки не доведено протилежне, виняткові знахідки також трапляються.

Отож, 241 кістка хижого птаха – це понад 8% від загальної кількості решток диких птахів, що не так вже й мало, беручи до уваги, що качок або куріпок люди вбивали/ловили значно частіше. Розклавши кістки по історичним періодам (такий собі "зооархеологічний пасьянс") вдалось виявити речі, раніше не помітні.

Такі як інтерес людей неоліту-бронзового віку до сов. Їх знаходять навіть у маленьких вибірках. Наприклад в неолітичному поселенні на Шулаївому острові знайдено 11 пташиних кісток, з яких одна пугача, одна сови сірої. У трипільському поселенні Бернова Лука знайдено лише сім пташиних кісток із яких дві совині. У трипільському поселенні Поливанів Яр виявлено лише одну пташину кісточку і та сови довгохвостої. Щось люди надумали про сов таке, що стимулювало на них полювати. До слова згадаймо трипільські статуетки жінок із обличчям сови.

За часів Залізного віку інтерес до сов суттєво впав. Це помітно не лише на кістках, відсутність сов у мистецтві скіфів раніше відмічала українська дослідниця античності Оксана Ліфантій. Натомість зросла зацікавленість у денних хижих птахах. Кістки шулік, канюків, лунів, а особливо орлів знайдено не лише в античних колоніях, але й поселеннях скіфів та вельбарської культури (перші століття н.е.). Можливо потяг до денних хижаків прийшов від Середземномор'я, загальновідома любов римлян до орлів. Та є більш суттєве питання на яке не маю відповіді – з чим пов'язана зацікавленість совами у давніші часи і зменшення інтересу в античності? Впевнений, що за цією зміною "кісткового набору" археологічних знахідок приховані переміни в міфах, у світогляді. Але які саме?.. Не знаю.

Важко уявити, як зміниться світ, якщо ресурси нафти буде вичерпано. А подібні попередження лунають давно. Дуже давно…
Так давно, коли ще Пантелеймон Куліш не завершив "Чорну раду", а Чарльз Дарвін "Походження видів". У 1855 році нафтовидобувна компанія Kier's Rock Oil закликала купувати нафту попереджаючи: "Поспішайте, допоки цей чудовий продукт не вичерпано в лабораторії Природи!" [1]. Відтоді і на подальші віки, прогнозисти щодо запасів нафти поділились на два табори – оптимістів та песимістів (у фаховому середовищі їх часом називають прихильниками теорій "ріг достатку" та "небо падає"). Втім, сьогодні навіть песимісти частенько не стверджують, що нафта вичерпується, лише констатують, що нафти не вистачає [2]. (Щоб відчути, що мається на увазі уявіть різницю між ситуаціями "в мене гроші закінчуються" і "мені не вистачає грошей для всіх потреб")

Прихильники прогнозів "небо падає" не такі вже й далекі від істини, їхні аргументи мають підґрунтя. Та не враховують одного чинника – наукового прогресу. Розрахунки запасів оглядаються на методи видобутку, що наявні в певний історичний період. Час від часу з'являються нові методи і те що нещодавно було "камінням" раптово стає нафтовидобувним регіоном.

Одним із таких винаходів була розробка у 1947 році фрекінгу, або гідравлічного розриву пласта. Існують суперечки, щодо його впливу на довкілля, та чомусь не обговорюють вплив на історію. Без фрекінгу людство давно відчуло ДУЖЕ велику нестачу нафти.

У гідравлічних розривах пласту використовується гуарова камедь – згущувач, що видобувають із гуарових бобів (Cyamopsis tetragonoloba). У дикій природі гуарові боби невідомі, вчені схиляються до думки, що їхнім предком є африканський вид Cyamopsis senegalensis. Десь так між ІХ-ХІІІ століттями нашої ери, арабські торгівці почали використовувати рослину на корм коням. І задля цього принесли її із Сенегалу до Пакистану [3]. А це не блигомий світ – від Атлантичного океану до Індійського! Десь на теренах Пакистану та Індії люди вивели гуарові боби.

А тепер те, що особисто мене вражає найбільше. Знову згадуємо значення нафти в житті кожної сучасної людини. Згадуємо, що справа не лише в бензині та поліетиленових пакетах. А також металопластикових вікнах, ізоляції дротів, комплектуючих вашої техніки, лінолеуму/ламінату/або паркетному лаку підлоги та інших речах довкола, включно із резинкою в трусах.

Нафта доступна, тому що винайшли фрекінг.
Фрекінг ефективний, тому що існує гуарова камедь.
Гуарова камедь існує, тому що араби добрались до Сенегалу (теоретично це могли зробити європейці, які годують коней вівсом і не звернули увагу на предка гуарових бобів)
Гуарова камедь існує тому що якомусь арабу спало на думку вигодовувати нею домашніх коней.
Домашні коні існують, тому що комусь спало на думку їх приручити. Теоретично люди могли їх просто з'їсти, як це зробили предки індіанців в Америці. Або знищити як зробили жителі Євразії із дикими кіньми (тарпан та кінь Пржевальського мали/мають багато генів дикого предка та все ж мають трохи від домашніх).

Приберіть хоча б один із цих чинників і не було б ніякого фрекінгу. Була б шалено дефіцитна нафта. Резинка в трусах також була б. Але не нова, а підштопана, успадкована від діда.
_______
Джерела натхнення
1. Porter E.D. (1995) Are We Running Out of Oil? American Petroleum Institute Policy Analysis And Strategic Planning Department. Discussion Paper #081. див. епіграф до Chapter 1
2. Balaban O. & Tsatskin A. (2010) The paradox of oil reserve forecasts: The political implications of predictingoil reserves and oil consumption. Energy Policy, 38, р.1340.
3. Santonoceto C. & all. (2019) Morpho-agronomic characterization and genetic variability assessment of a guar germplasm collection by a novel SSR panel. Industrial Crops and Products, 138 (5), p. 1.

На початку травня співробітники телеканалу 2+2 дістали із архівів сюжет кількарічної давнини про те як на Полтавщині знайшли кістки динозавра, та ще й не самі - поруч лежали його яйця [1]. Відео закінчується словами ведучого: "Якщо у вас є своя неймовірна історія – пишіть на адресу, яку зараз бачите на свої екранах."
Маю неймовірну історію. Пишу.

Із прадавніх часів повелась традиція 1 квітня розважатись побрехеньками. Жартують не лише близькі знайомі. Цілком поважні видання також публікують усілякі верзунки, зокрема про "наукові відкриття". Так 1 квітня 2008 року, коли ще й гадки не було про усілякі "діпфейки" та "штучні інтелекти", ВВС виклало трейлер "науково-популярного фільму" про літаючих пінгвінів [2]. Чимало хто повірив.

У різні роки повідомлялось про спостереження Біг Фута або чупакабри. Звісно, динозаври – такі любі людям, також неодноразово вигулькували у першоквітневих жартах. Відверто кажучи, зазвичай про них писали не цікаво. На сайті Музею американського мистецтва Crystal Bridges довго і нудно описували знахідку динозавра Arkansaurus fridayi і лише наприкінці дописали: "День сміху!" [3]

Або ж Зоопарк Сан-Антоніо (штат Техас) 31 березня 2018 року розмістили на своїй фб-сторінці оголошення, мовляв, їхній зоопарк обрано як місце проживання першого відродженого динозавра – компсогната [4]. Повідомлення репостнуло 1300 користувачів, тоді як інші матеріали спільноти – відео із справжніми тваринами не набирають навіть пів сотні. Чи то в авторів гумор вичерпався на вигадці, чи то хотіли зробити оголошення схожим на правду, але написано цілком серйозно.

Інша справа вигадка від журналіста та історика Володимира Ейсмонта, опублікована 1 квітня 2018 року у кременчуцькому виданні АVтограф [5]. Оповідалось як у Чикалівському кар'єрі, що неподалік Кременчука, знайдено цілісінький скелет брахіозавра. Та ще й не один, поруч лежала кладка яєць, в яких "дуже добре збереглися обриси невилуплених дитинчат ящера".
Досліджувати кістки прибули археологи – цим самим обіграно відому помилку журналістів, які раз за разом примушують шукати динозаврів археологів, а не палеонтологів.

У тексті розміщено очевидні натяки про жарт. Зокрема чиновник, буцімто, оповідаючи про прибуття іноземного науковця каже: "Першого квітня до Києва має прилетіти з Японії академік Ікуо Кушіро, мені доручено зустріти його в Борисполі та провести до Кременчука. Японська Академія наук пропонує чималі гроші. Я гадаю, це буде дуже серйозним наповненням бюджету. Ми зможемо тоді не чекати, поки дадуть гроші на міст, а самі збудувати його. І не десь під Горішніми Плавнями, а в Кременчуці, як ми й хочемо ".

Тут у жартівливій формі піднімається справжня проблема, що турбувала жителів Кременчука – побудова мосту через Дніпро. Дійсно, подейкували, що полтавська влада планувала звести новий міст далеченько від Кременчуга в районі Чикалівського кар'єру (власне саме тому його було обрано за місце "сенсаційної знахідки"). Тож далі у жарті наука цілком поступається суперечці довкола грошей, не згіршій, ніж боротьба Кайдашів за грушу.

"Мене обурили плани Полтави накласти руки на наші яйця! Що це таке? Нам самим є куди витратити японські гроші!" – каже місцева активістка.
"Динозавра знайшли не у Кременечуці, а в районі. – заявив нам один з керівників РДА, який попросив поки що не називати його прізвища. – Тож ящір і його яйця – власність району. І ми, і громада Кам’яних Потоків мають право на частку. Будемо будувати дорогу і новий клуб."

Фінал далекий від науки: "Очевидно, що знахідка, яка могла принести Кременчуку міжнародну славу та мільйонні прибутки, загрожує перетворитися на скандал, з якого виграє лише обласний центр."

Мій “чистий четвер” розпочався три тижні тому з того, що в рамках проєкту “Цінні види тварин у матеріалах із археологічних пам'яток України” придбали для природничого музею професійний пилосос. Так вдалось розпочати велике прибирання в сховищі і мине ще чимало четвергів, перш ніж закінчимо.

У кожному великому музеї світу знайдуться свої “скелети в шафі”. У нашому випадку це не приказка, а дійсно сотні ящиків із кістками, які нагромаджували впродовж ХХ століття. Відомо, що поклади на горищах починаються із слів “Нехай поки тут постоїть”. Мабуть і наш випадок не виняток, однак відкладали довше і в більших обсягах.

Навести лад у старих зборах - виклик не простий, але того вартий. Завдяки цьому вдасться знову отримати доступ до палеонтологічних та зооархеологічних знахідок ХХ століття. А також поповнити остеологічну колекцію сучасних тварин, що не менш важливо. Якось, на початку 2000-х, старший колега мені сказав: “Це раніше ти міг хоч 200 синиць на м’ясорубку перекрутити і потім сказати - експеримент не вдався. Сьогодні потрібно кожну дію обгрунтовувати з позиції біоетики”. Цікаво, що в 2009 році майже те саме написала Дейл Серйянтсон у книзі: “Birds (Cambridge Manuals in Archaeology)”: “Минули ті часи, коли, як зауважив один, куратор музею, нині давно на пенсії “якщо нам була потрібна серія із 200 птахів, ми просто виходили і стріляли їх”. Сьогодні в багатьох частинах світу це заборонено.”
Я радий, що сьогодні не можна убивати тварин скільки заманеться. Хоч це ускладнює роботу, доводиться поповнювати остеологічну колекцію за рахунок тварин, що знайдені мертвими або ж померли в зоопарку. Ще один спосіб - проглянути старі збори. Наприклад сьогодні знайшов ящик із кістками птахів, що їх настріляли у 1980 році в Азербайджані та Туркменістані. Всі види нині занесені до Червоної книги України: пугач, орел степовий, орлан-білохвіст, сапсан, балабан, пелікан рожевий, гуска мала. Стріляти в цих птахів, навіть заради наукової мети - злочин. Аж, ось тепер їхні кістки поповнять остеологічну колекцію природничого музею. Так поступового зібрання в Києві стає одним із найкращих у Європі. Нещодавно до мене звернулись колеги із Польщі з проханням надіслати проміри підорлика великого. Виявилось, що кістки цього птаха відсутні в УСІХ європейських музеях! Окрім того, що в Києві. Впевнений, що сапсанів та орлів в музеях світу не так багато.

Деякі сучасні кістки вже стали історією. Наприклад черепи лосів, добутих у 1979 році в Мелітопольському районі. Це південна околиця ареалу лося, їх там ніколи не було багато і невідомо чи ще є хтось нині. Важливо зберегти матеріали, вони можуть знадобитись майбутнім дослідникам (промірів, аналізу ДНК тощо).

Коли починали проєкт, очікували, що знайдемо збори із палеонтологічних, археологічних та зоологічних експедицій. Проте деякі матеріали були в дивовижу. Наприклад скелет гіпопотама, що непомітно приховався у куточку. Та найбільш загадковою виявилась маленька коробочка із засохлою бурою субстанцією та етикеткою “М’ясо індійського слона”. Всі слова зрозумілі, але запитання залишились. Впевнений, що продовження роботи ще не раз здивує.

На фото в наступному пості деякі знахідки та робочі моменти