Нагадуємо про збір для друзів. Дуже просимо всіх долучатися, бодай невеликою сумою. Це важливо.

Зеленський оприлюднив 10 пунктів плану внутрішньої перемоги, який є складовою частиною загального плану перемоги.

Тож, ознайомлюємося.

Я — Дух одвічної стихії, що зберіг Тебе від татарської потопи й поставив на грані двох світів творити нове життя:

1. Здобудеш Українську Державу, або загинеш у боротьбі за Неї.
2. Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі Твоєї Нації.
3. Пам'ятай про великі дні наших Визвольних змагань.
4. Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового Тризуба.
5. Пімсти смерть Великих Лицарів.
6. Про справу не говори, з ким можна, а з ким треба.
7. Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро справи.
8. Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів Твоєї Нації.
9. Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни.
10. Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства й простору Української Держави.

Боже, яка ганьба. Тіпів прибивають і тягнуть в бус в пʼятдесят років з купою хвороб - це норма. Сирський хоч би слово сказав. Хоч би раз вийшов в ефір і прокоментував смерті цивільних в центрах комплектування. Здоровому лобу, який казав що списаний по ВЛК, але як виявилось, набрехав - держава це обговорює тиждень, главком йде на поклон. Інший лоботряс, досягший призовного віку - стоїть поруч і посміхається. Сюрреалізм.

@sanatoriy_satani

Генералокост

На фоні масової попайки у зв'язку із виборами у США та загальною ситуацією хочеться повторити свій пост із Твіттера.

Людям треба частіше нагадувати, що у 2022 році противник стояв на вході у столицю, плануючи її оточення, його колони проривалися в глибокий тил крізь північні області, ми втратили Херсон і опинилися під загрозою вриву противника в Миколаїв та Харків.
Додайте до цього те, що відбувалося тоді у Маріуполі, де в оточенні опинилися високомотивовані та кваліфіковані підрозділи, в першу чергу представлені азовцями та морпіхами, а також невдалі спроби прориву до них, з метою зламу кільця і виводу їх із оточення.
Попри величезний шлейф неприємних для нас подій, в той час ніхто не займався голосінням та заламуванням рук. Хоча стартували ми з набагато гірших позицій, адже державне керівництво відверто не було готове до війни. Та й варто відзначити, що з усієї номенклатури західного озброєння, доступними для нас на той момент були лише ПТРК/ПЗРК. Більше того, всі західні партнери були упевнені у тому, що Київ зможе опиратися лічені дні, а українці зможуть надалі вести хіба партизанську боротьбу.
Відсутність гучних перемог і стабільно складна ситуація на фронті змушує багатьох людей забувати про всі досягнуті успіхи попередніх кампаній. Чи є проблемою втрата десятка бабкосіл в межах Донецької чи Харківської області ? Так, це неприємно. Противник вміло користується своєю перевагою в кількості живої сили і то тут, то там, не рахуючись із втратами і важкими умовами, продовжує просочуватися крізь позиції Сил оборони, що змушує нас поступово котитися. Та чи впливає це глобально на ситуацію на фронті ?
Найбільшою втратою для нас, безумовно є втрата Селидового із околицями, бої за які тривали в кращому випадку дещо більше тижня.
Але я не думаю, що подібні локальні поразки треба використовувати як привід написати у твіттері "IT'S OVER" та з розгону стрибнути у помиральну яму. Якщо ж після того, як ви побачили чийсь ролик на ютубі, прочитали чийсь пост чи побачили результати виборів у країні за океаном і вам хочеться кричати та писати всім про тотальну пізду, "як полякам в 39-му", рекомендую виходити надвір для того, аби потрогати траву та погодувати котиків або/і песиків.
Війна на виснаження на те і є війною на виснаження, аби в умовах крайнього напруження всіх наявних економічних та людських сил держави, спрямовувати їх на перемогу і злам ситуації на фронті. Війна ведеться із противником, який переважав нас у всьому від самого початку. 24 лютого перед нами було два варіанти: або воювати і виборювати своє майбутнє, або не воювати і здатися на милість ворога. Ми обрали війну - і будьте упевнені, краще воювати бодай якось, навіть на межі зусиль. Інакше доведеться розмінюватися усім Лівобережжям.
Чи існують проблеми в середовищі державного та військового керівництва ? Звісно. Існували, як до війни, так і, тим більше, вже під час неї. І серед державних урядовців, і серед військових є велика кількість тих, хто мені та багатьом кому з нас не подобається.
Та все ж, Карфаген має бути зруйнований. З наявними проблемами, чи без них. З цими людьми, чи без них.
Всі наші насущні проблеми будуть абсолютно нічим у порівнянні з тим, що на нас чекає у випадку безумовної капітуляції на полі бою. Пам'ятайте про це.

Dixi.

А що взагалі можна сказати про ситуацію, яка склалася?

Три роки поспіль вимагати патріотизму та колективної відповідальності від людей, яких декілька десятиліть годували пропагандою егоїстичного життя заради отримання примітивних насолод звідусіль! Це взагалі диво, що вже й так велика кількість українців стала до зброї.

Все матеріальне – це відблиск ідей, тож і "звичайне", побутове життя людини базується навколо них. Якщо світогляд людини базується навколо здобуття особистої матеріальної вигоди, комфорту та насолоди – вона може бути принциповою в якихось проміжних питаннях, але кінцева її ціль буде в отриманні цих речей, у будь-яких масштабах: від пияцтва, до володіння мільйонними статками.

Справді любити ідеї – привілей окремих людей, але в більшій, чи меншій мірі, це стосується всіх: те, в що ти віриш, те, як ти вихований, і те, заради чого ти живеш повністю визначає твою поведінку, діяльність та долю взагалі.

Колективна відповідальність виховується дуже складним чином: треба будувати систему виховання людини навколо високих, світлих ідей, пояснювати людині складні концепції, взаємозв'язки, вчити її вкладати свої зусилля у певну справу, привчати не розчаровуватися, коли не має очевидного та простого результату, вчити долати труднощі у взаємодії, привчати до існування в спільноті, яка живе під сяйвом певних ідей.

Це прості тези, відомі всім.

Під впливом ідей будують країни, мережі однодумців, кооперативні підприємства і взагалі все на світі.

В чому ідея України? Яке її обгрунтування? Якісь благородні визначення цього стосуються лише невеликої частини людей, та й це не було колись здавна офіційно заявленою та усталеною позицією "у світі", так би мовити. Це не напрям, у якому всі впродовж десятиліть були скеровані в єдиному зусиллі. Благородні ідеї, взагалі-то, були багато років в маргінезі. Звідусіль лунало: якщо ти їх притримуєшся, якщо ти правий ідеаліст – ти сектант, дурень, носій небезпечної ментальної хвороби, парія. На тебе треба підозріло дивитись і в пристойне суспільне середовище не пропускати.

Навіть мотив виживання – що він собою уявляє, якщо немає колективної відповідальності, високих ідей та далеких цілей? Вижити на війні просто – їдеш з самого початку за кордон, наприклад, і там живеш.

Україна, за яку варто воювати та жити – права, націоналістична, традиціоналістична. Але це – мрія, а в реальності воює недобита пізнім капіталізмом проблемна периферійна держава східної Європи. І воює – свідомо, добровільно, на вістрі подій – насамперед та її частина, яка захоплена тою мрією.

У ОУН під боком була УРСР – це теж була Україна, там були спілки письменників-українців, український нарід, українська земля, українські колгоспи, українські корови в тих колгоспах. Чим вона їх не влаштовувала? А чому нас має влаштовувати Україна, яка сталася впродовж цих 35 років? Зараз нам це сильно дається взнаки, недарма історики в своїх інтерв'ю постійно згадують УНР – хоча якісь паралелі проводити то дурна справа, бо "архетипи" надто нависають та взагалі дуже небезпечні своєю тенденцію відтворюватись, коли їх згадують надто часто. Розбіжність мрій та реальності, виснажує та зневірює, єдиний світлий промінь – перебування серед однодумців, бо вони всі живуть надією щодо утвердження їх спільної ідеї.

Здебільшого, хто готовий воювати, знає що робить та, власне, воює – воюють саме за національну Україну, за праву ідею. Саме тому підрозділи, створені правими націоналістами, найбільш ефективні на війні: в них є ідея, далекосяжна мрія, і була встановлена ще до війни система виховання кадрів.

І от знов ми на перших абзацах: проблема в тому, що це зовсім недавно були неприйнятні, маргінальні явища. А суспільство виховується роками, а не хоба – і от створилася мобілізована нація під ключ. То й мобілізаційний резерв у нас відповідний.

Нова Dragon Age—просто піздєц. Не те щоб це було несподівано, але блять. Надіявся що буде не настільки погано. Колись любив цю серію, шкода

#офтоп

Ізраїльтянин зправа