так мало було слів про любов
більше про гіркість утрати.
якби ми могли знати тоді
що доведеться себе так картати.

зараз насправді вже холодно спати
тебе, милий, поруч нема.
я продовжую щоночі гукати
не звикну ніяк, що поки дарма.

ти всюди прославляв мої вірші
читав їх у голос сотні разів.
любив навіть ті, що було найгірші
казав, що від них ти п'янів.

у моїх рядках не було кохання
лише смуток, сирість та біль.
багато про сльози, розлуку та горе
обман, болота та цвіль.

чому не писала про те, як кохаю?
і що без тебе я бути боюсь.
як млію й дурію від тебе
не розумію я цього чомусь.

ти показав мені, як творити
на папері свої почуття.
ти став першим моїм чоловіком,
який висловив своє каяття.

перший, хто написав мені вірші!
про тонкість моєї душі.
сказав, що лише я найрідніша.
вибачався за свої ножі.

чому тебе поруч немає?
так боляче бути одній.
щоранку лиш холод та втома
ти дуже потрібен мені.

я прошу тебе, лише не зникай
не тікай з мого поля зору.
знати про себе бодай щось вже давай
не хочу топитись у болю.

задихаюсь в небачені всього
не знаю ймовірних подій.
я дуже втомилась від цього
тону в ілюзіях марних надій.

хочу спокійно жити з тобою
нудним та спокійним буттям.
мені вже справді дуже набридло
будити сусідів постійним виттям.

я наче покинута кицька
шукаю опіку й тепло.
чому всі ці негарзи і горя?
за що нам це данно?

опорою буду, я скелею стану
як треба буде - у пекло піду.
проте, тебе, моє серце
я ніколи не залишу.

-жінка в чорному

якби хлопці вміли про мене писати :

я й не знав, що крига вміє кохати
не бачив таких ще очей.
віддав би усе, щоб тебе, сонце, мати
не просто провести пару ночей.

чому саме я потрапив під обстріл?
з твоїх кришталевих мечей.
я віддав тобі серце, бери хочеш душу
нехай буде це твій трофей.

обіймаю морозну пустелю
я бачу, не любиш мене.
скажи мені, мила, чому ти не бачиш?
наскільки кохаю тебе.

ти знову плачеш, знову сумуєш
я знаю про що я кажу.
ми з граєм з тобою у спільні ворота
проте, я знаю межу .

кохаєш його, не можеш забути
поки я поруч сиджу.
промовчу і я, так буде ліпше
бо я полюбив сніжинку чужу.

ніколи не чув від тебе підтримки
я знаю що, я просто друг.
люблю дивитись в твої палаючі очі
хоч в цьому немає моїх заслуг.

-жінка в чорному

чому ти фізично зник
а ментально досі тримаєш.
так сильно набрид нічний крик
про який ти нічого не знаєш.

мені столо дуже боляче спати
щоночі я бачу тебе.
навіщо приходиш? чого ти бажаєш?
і чи бачиш так саме мене?

я знову цілую тебе на папері
на рядочках своїх віршів.
не дуже приємно тебе тут обіймати
краще було б посеред дощів.

відколи ми стали такі незнайомі?
де ділись усі ніжні слова?
зараз я сплю закутана сумом
погрязла в пітьмі наче сова.

втомилась у снах говорити з тобою
наважусь взяти за руку лиш там.
моя підсвідомість каже : «кохаю».
а я даю їй за це по губам.

-жінка в чорному

твоя «любов» не варта уваги.
слів, обіцянок пустих.
твоя душа не здатна нікого кохати
навіть мати емоцій простих.

я б так хотіла про це не писати
завжди лише сум на рядках.
і так мрію про тебе нічого не знати
проте, тільки ти у думках.

не посміхнуся від згадки про тебе
з огидою я блокую усе.
жену горе в шию, і смут виганяю
хочу ніколи не знати тебе.

ти не досяг мого жодного слова
не вартий моїх сторінок.
які я писала, коли щиро кохала
поки ти був у інших жінок.

рішуче скажу, що жила в окулярах
рожевих, блискучих таких.
на жаль, ще скажу, я ще так не любила
не було сліз настільки гірких.

і душить образа про згоєний час
ніжність , яку я давала.
якби знала раніше моя голова
я б ніколи в житті тебе не кохала.

-жінка в чорному