Sumac - The Healer (2024)

Я завжди поважав Аарона Тьорнера та його проєкти (і у 19-му році мені пощастило побувати на концерті old man gloom), але скажу відверто - захоплення його музикою я не відчував.

Не відчував аж до виходу альбому May You Be Held гурту Sumac у 2020му. Тоді цей реліз справді причарував мене - звуком, концептом, формою, атмосферою і так далі. Це не та музика, яку ти будеш слухати постійно, але я чітко пам'ятаю як взимку бігав під цей альбом і зловив якийсь майже дзен катарсис.
Тому власне The Healer, новий повноцінний реліз гурту, був у мене на пре-ордері одразу і минулої п'ятниці я послухав альбом повністю. В принципі нічого нового порівняно з May You Be Held тут нема, все та сама напівімпровізаційна важка авангардна музика. Дуже прослідковується вплив джазу, а саме фрі-джазу - що мені звісно імпонує. Тьорнер сам підтвердив цей вплив у свіжому інтерв'ю для бендкемп. Дуже подобається звук. 4 композиції - від 13 до 25 хвилин кожна. Окрема тема - нехарактерні для металу гуманістичні тексти, наприклад may you be held частково був присвяченій новонародженій дитині і взагалі шляху людини у цьому світі, а the healer - згідно з назвою - намагається загоїти рани пост-ковідного розділеного американського суспільства.

Повторюсь що це явно музика не на кожен день, але якщо говорити про мій улюблений гурт в сучасному металі (пробачте за таке узагальнення) або мій улюблений сучасний важкий гурт, то це точно буде Sumac.

https://sumac.bandcamp.com/album/the-healer

Bandcamp Daily

Sumac’s “The Healer” Is Peak Avant-Garde Metal

The band's Aaron Turner unpacks the band's new album, their jazz influences, and more.

Goran Kajfes Tropiques - Tell Us

В цьому році вистачає цікавого джазу, можливо напишу пізніше про деякі інші альбоми, але поки що мій фаворит це Tell Us від квартету шведського трубача Горана Кайфеша (тут би якось пожартувати про прізвище, типу що я кайфанув від альбому - але я не придумав як саме).

Альбом має три довгі композиції витримані в стилі сучасного і, що важливо, мінімалістичного джазу. Можна почути багато референсів до музики Террі Райлі або Райха або навіть до краутроку. При цьому Tell Us радує грувом (ритм-секція чудова), паттерналізм не набридає і звучить це все, на диво, досить свіжо як для 2024.

https://wejazzrecords.bandcamp.com/album/tell-us

We Jazz Records

Tell Us, by Goran Kajfeš Tropiques

3 track album

Дуже люблю музику Джоні Мітчелл і написав декілька слів про неї.

https://telegra.ph/A-prisoner-of-the-white-lines-on-the-freeway-05-24

Telegraph

A prisoner of the white lines on the freeway

Якщо говорити про моїх якихось улюблених артистів та артисток, то в умовному топ-10 списку точно повинна бути Джоні Мітчелл. У нещодавньому топ-100 альбомів від apple music Blue потрапив у першу 20ку, що звісно круто і почесно. Разом з тим не можу сказати…

Я люблю бразильську сцену (особливо оцей весь психоделік-рок\поп пласт артистів) і з сучасних там виділяється Sessa, альбом якого я слухав дуже багато у 2022.

А ще я люблю відео від blogoteque, бо вони містять якусь дуже оригінальну і теплу атмосферу. Не знаю як її описати словами, але мені вона нагадує зазвичай щось з дитинства, якісь звуки життя.

https://www.youtube.com/watch?v=vezkWEyNs2I

YouTube

Sessa - Irmão de Nuvem | A Take Away Show

A Take Away Show with @Sessa\_music Shot in Água Branca Train Station, São Paulo, Brazil - October 2023 'Me and the director Felipe Poroger chose to shoot at the Água Branca train station near where I live in São Paulo. As we kept repeating takes over and…

Навряд якийсь гурт досліджував тему першої світової війни більше ніж 1914, але моя улюблена пісня на цю тематику це Mustard Gas від The Dear Hunter.

Кримінально недооцінений гурт, який протягом 5 альбомів-актів розповідав історію пригод протагоніста без імені (на альбомі його називають просто - Boy). В третьому акті той самий "хлопець" стає солдатом і потрапляє на театр бойових дій під час першої світової, а власне Mustard Gas розповідає про його знайомство з іпритом - страшною хімічною зброєю, яку застосовували німці.

Музично тут є все за що я люблю TDH - епічні приспіви, шикарна мелодика, мішанина з жанрів (включаючи навіть якийсь водевіль всередині), ну а кінцівка з повторюваним рефреном "from the other side" (до речі я так і не зрозумів що значить саме цей рядок в контексті пісні) заїдає в голові надовго.
А щодо тематики - будь-які пісні про війну тепер сприймаються зовсім по-іншому. "Who would allow this?". І правда.

https://www.youtube.com/watch?v=t0K2pxn62B0

PS: через приблизно 20 годин гурт буде грати весь третій акт наживо, можна навіть придбати квиток і подивитись трансляцію тут: https://pillar.club/artist/tdh/

YouTube

Mustard Gas by The Dear Hunter

Check out The Dear Hunter community: http://lakeandtheriver.com/ "Mustard Gas" Track 7 off of The Dear Hunter's album Act III: Life and Death. I did not create this music, nor do I own it. This music is owned by and the rights to this property are…

Bill Evans Trio - Sunday at the Village Vanguard (1961)

Останнім часом умовно "пісенна" музика заходить гірше ніж інструментальна, тому я знов більше слухаю джаз та класику. Хоча справедливості заради Джоні Мітчел і Пол Саймон теж в моєму плейлісті цими днями, але сьогодні я хотів написати трохи про концертний альбом тріо Біла Еванса "Sunday at the Village Vanguard".

Village Vanguard це культовий джазовий клуб у Нью-Йорку; концертні альбоми тут писали напевно всі метри жанру, а Колтрейн аж двічі наприклад. Білл Еванс не був виключенням і власне Sunday at the Village Vanguard зараз вважається класикою. Що мені подобається тут, так це те що Еванс - піаніст - взагалі не перетягує увагу на себе і його лаконічні пасажі або мелодійні фрази ніколи не знаходяться на першому місці в музиці тріо. Все збалансоване, але якщо і є тут інструмент, який дійсно трохи вибивається і неочевидно претендує на соло, то це бас.

З басом на цьому альбомі пов'язана трагічна і сумна історія. Скотт ЛаФаро, гру якого ми можемо чути тут, загинув в автокатастрофі за 10 днів після цього концерту (але якщо бути точним - то виступів було п'ять за один день(!), з них взяли кращі тейки, хоча на стрімінгах ви можете почути розширену версію). Ця смерть серйозно вплинула на Еванса, який ще довго не міг оговтатись і навіть взагалі припинив грати не деякий час. Стиль ЛаФаро був в якомусь плані унікальним - я не буду строїти з себе експерта, але навіть на моєму аматорському рівні розуміння джазу стає зрозуміло, що бас (контрабас якщо вже бути точним) ЛаФаро відрізнявся від загальноприйнятого канону на той час. Він не грає традиційні "walking" партії, він грає контрмелодію, існує трохи в іншому просторі, але разом з тим підкреслює і гру Еванса і ритм-секцію.

Ще мені дуже подобається що на запису можна чути інтершум - розмови людей, якісь сторонні звуки, що додатково створює атмосферу і ніби підкреслює те, що це концертний альбом, а не студійка. Словом - джазова класика, меланхолійна, розмірена, з атмосферою Нью-Йоркського джазового клубу, але разом з тим і з трагічною історією у своїй основі.

https://billevans.bandcamp.com/album/sunday-at-the-village-vanguard

Bill Evans

Sunday At The Village Vanguard, by Bill Evans Trio

10 track album

Нарешті нове (жанрове) відео на Неформаті. Кирило Бренер (Кат, Галас Подкаст) розповість про японський сіті-поп. Це все діло в 18:00 .

Ходіть дивитися - https://youtu.be/Fkz6uwNb_9I?si=7qRejAOEH7YTw75m

YouTube

Японський сіті-поп від Кирила Бренера: легка музика для важких часів

На прохання Неформату Кирило Бренер, музикант і хост дружнього подкасту Галас, записав відео про такий незвичний історичний жанр музики як японський сіті-поп. Він зародився наприкінці 1970-х років на фоні економічного буму у Японії, прожив недовго, але яскраво…

Записав відео про сіті-поп для дружнього порталу неформат. Нічого нового для знавців жанру, але може бути точкою входу, якщо ви таку музику взагалі не слухали. Подібні відео для мене новий досвід, тому вийшло трохи не так інформативно як я собі уявляв, але сподіваюсь що все ж відео для когось буде цікавим! Слухайте сіті-поп, це гарна музика для розкруту.

Gruff Rhys - Sadness Sets Me Free (2024)

Не можу сказати що я колись був фанатом валлійців Super Furry Animals, хоча завжди ставився до них з повагою. Гарний привід переслухати їх дискографію (те, чим я і займаюсь власне останнім часом) - новий сольний альбом Граффа Різа, вокаліста гурту.

Музика, яка мені чомусь сильно нагадує Purple Mountains - те саме поєднання барокко-попу/cофт-року з саркастичними та трохи депресивними текстами (але звісно не настільки депресивними як у Purple Mountains); як сам Різ каже в інтерв'ю - this album is about the freedom that comes with writing sad songs. Якщо у вас алергія на скрипки або фолк елементи у музиці, то цей альбом не для вас, а так загалом маємо класний приклад британського сонграйтінгу. Принаймні в мене Sadness Sets Me Free буде в річному топі.

Gruff Rhys

Sadness Sets Me Free, by Gruff Rhys

10 track album

12 Ensemble - Metamorphosis (2024)

Шановні читачі та читачки каналу, я продовжую свої недолугі спроби описати процес знайомства з класичною музикою (сподіваюсь тим, хто підписаний не цей канал не дуже душно від цих спроб). Цього разу мова піде про оркестр 12 Ensemble, які самі себе описують як "Evolving from a close-knit group of like-minded musicians into one of Europe's leading string orchestras, the 12 Ensemble has developed a critically-acclaimed reputation as an influential collective, reaching audiences worldwide with powerful musical experiences"; а ще відомі співпрацею з Джонні Грінвудом, Ніком Кейвом, Максом Ріхтером, The National і так далі.

Їх новий альбом це 4 композиції, центральне місце серед яких займають власне "метаморфози" Ріхарда Штрауса. Альбом має дуже цікаву атмосферу - тривожну, місцями хаотичну, на грані з атональністю, але не тоді, коли справа доходить власне до Штрауса. Чому я взагалі вирішив написати про цей реліз - виявляється що про самого Штрауса я не знав нічого, а, між іншим, він був головою Імперської музичної палати за часів нацистів у Німеччині, хоча і був після другої світової виправданий трибуналом. Штраус використовував свій вплив, щоб захистити невістку і свого внука (обидва були євреями) від гестапо, але разом з тим продовжував фактично бути офіційним представником Гітлера і компанії у німецькій культурі. Існує багато свідчень (листування, висловлювання і так далі) про те, що він не підтримував фашистську ідеологію й особисто Гітлера (на відміну, наприклад від Кнута Гамсуна - оце ще цікавий персонаж до речі). Після закінчення війни, коли американські війська вже зайшли в Німеччину, він написав у щоденнику "The most terrible period of human history is at an end, the twelve year reign of bestiality, ignorance and anti-culture under the greatest criminals, during which Germany's 2000 years of cultural evolution met its doom". Приблизно тоді ж (у 45 му році) і були написані "метаморфози", чи то під впливом розрухи у Мюнхені, чи то під впливом загального падіння Німеччини, чи то під впливом закінчення війни й того жаху що панував у Європі. Цікаво, але твір був написаний за два тижні до смерті Гітлера - напевно вже тоді ці самі метаморфози відчувались як невідворотні.

Як бачимо, музика Штрауса не є закенселеною, пройшли роки, а її все ще грають всюди, і ось у 24 му випускають нові альбоми з переосмисленням.

platoon.lnk.to

Metamorphosis

Go to Metamorphosis.