офіційно оголошую цей телеграм-канал мертвим ?****із різних причин не хочу більше використовувати телеграм як інструмент поширення моєї творчости.
але він залишиться архівом.

мої тексти, а також самвидав, дослідження, постери і всю иншу діч буду закидати СЮДИ в інста.
а взагалі я хочу бути справжнім драконом і максимально перейти в друк. анонси будуть там і на моїй особистій сторінці. а може мої штуки знайдуть вас в реальному світі самі)

дякую всім, хто стежив за мною тут і підтримував мою творчість. цьом!

забути зеленітия не вважала; весна прийшла,
а я забула зеленіти.

звичайно я чекаю на весну,
чешу волосся, щоб трава росла;
я перша людина, що йде до парку,
перша, що носить жовту суконку.
я купую тюльпани, слухаю грому,
молюся до калюж, плачу по пролісках,
паду на коліна перед гніздами.
кожної весни я така нерозумна,
а цього року —
я не знала, що весна прийшла,
і я забула зеленіти.

патриція килина

я помічаю, відчуваю, як знову розсіюється увага, і тікає все знайоме, на яке дозволено впиратись (дозволь собі впертись не незнайоме?)

отруєна сумнівами і самотою. вони роз‘їдають тіло шашелем, перетворюють на решето. між свідомістю й правдою виникає липка штучна плівка, поліетилен, і він не пропускає реальність, забирає повітря. я знаю, що це викривлене сприйняття, неправда, але починаю задихатися в своїй особистості. в її багатошаровости й неуникній однозначности.

стискаюсь у згусток болю і вириваюсь пульсаціями, танцюючи. люблю життя більше за все і не можу витримати його. мені тісно, бо “i hope you having a great evening” не лишає простору для порожнечі, краде можливість бути різною і незручною.

д згадує кар‘єри в кривбасі і як там розбиваються в камені, пірнаючи. я слухаю і думаю про стиглий і хмільний травень, ці дикі запахи, уявляю, як після нічного швидкісного потяга, стрибну в прохолодну воду й одразу до неї звикну. уявляю, яким приємним відчується цей стрибок, бо в ньому буде любов і небезпека. і можливість, що це здійсниться, прориває плівку на моєму лиці, в голову знову потрапляє кисень і дійсність. повертаюся додому, ридаючи. і в жодну з цих хвилин не втрачаю пристрасті.

риюся в старих замітках наприклад

12 травня 2018
все найкраще в бога від тебе

небо всемогутність і я

25 серпня 2018
Не знаю чому це називають розширенням свідомості, бо на грибних входах я прагну стиснутися в пульсуючу точку.

Краса уривчаста

Буття густе й перетинчасте

30 жовтня 2018
людина складається з неврозів пустоти й мікропластику

ранкові змагання з перегляду стел

22 листопада 2018
Боятися один одного тупо,
Любити — немає сил.
Я б за край пішла за тобою,
Але ти так і не попросив.

16 грудня 2018
п'ятниця переносить у світ французького м'юзиклу — краще легке похмілля, ніж важка душа, бути всім подругою, ніж, прикриваючись емпатичною безпомічністю, роздратуванням промацувати простір навколо, краще хай північно-західний вітер принесе легкі заморозки, ніж та волога невизначеність. я люблю відвертість, але якщо зможете, будьте милосердними в виразах, бо ваші слова запишуться на пергаменті внутрішнього боку моєї шкіри. будьте поблажливими, будьте ласкавими.

— ...тільки злегка фонова тривога, бо, ну знаєш, ми помремо
— ми — не помремо

17 січня 2020

У мене немає шкіри
Я вдягаю свинцевий скафандр
Мені треба сильно напружитися
Щоб почути шо ти сказав

блін треба частіше думати й писати замітки (

не бійся бийбіль змішується з повітрям біль входить в усі предмети
біль як згусток всередині:
нова скам'янілість знаходить форму
біль вириває рови на лиці всі висновки видно на лиці
ніхто ніяких висновків не записує поки біль
продовжує говорити нашими іменами
поки біль знаходить форму в нашій мові
поки біль щодня вдягається в нові лиця
і щодня плаче новими сльозами

скільки болю може вміститися в одне тіло?
як біль знаходить простір? як вибирає ким боліти?
це зі швидкістю болю розширюється всесвіт?
це біль — темна матерія яку ми не розгадаєм? це біль —  скрегіт російської від кєнта поки ти оплакуєш погибель? це біль прогризає тобою дорогу додому й нашіптує казки про тишу в переповненому вагоні метро
коли думаючи про ніжність і смерть
ти зітхаєш
яке це було б полегшення

це біль вимірює себе нами чи ми ним
це біль викочує випадкові спогади щоб оселитися в них
це біль невидимий і бачиш його у кожному і кожній
це біль годує себе собою це біль забирає моє тіло
це болем пахне весна насміхаючись сірим небом чи болем пахну я

скочуючись повільно у
темний простір втрачаю здатність
говорити
не розгадую для чого я тут
і про що вони говорять такими необережними словами
темрява як ножі входить легко і треба
знайти щось влягаючись на ці хвилі
звуку
поки зовсім не розібрало

як ти так багато віддаєш? чому т
почекай
де ми? звідси можна проснутися?
відколи всі питання такі тупі
не можу втримати власну кров
в собі
щомісяця вона витікає з мене
і все сміється: це біль
це біль вибивається по мені штовхає мене входить у мене
з киснем
це біль — передчуття поцілунку і легка відключка

скільки в тебе ще влізе? багато болю
сухо дивлюся перед себе в ліжку вчуваюся в глухе гупання
раз
ппо?
ні блять це просто б'ється серце
змішує новий біль з іменем і кров'ю
добраніч