Не всі труднощі і випробування нашого життя є травматичними для психіки. Але якісь події можуть несподівано запустити деякі внутрішні процеси, проживати які часом практично нестерпно.

Джеймс Холліс в книзі «Душевні трясовини: Повернення до життя після тяжких потрясінь» пропонує читачеві відкрито подивитися на ті свої стани, які несуть із собою біль і відчай, не відвертаючись від них і не ховаючись за чимось, що можна легше перенести. Тому що піти, відрізати, сховати, допомагає тільки на час. А непрожитий стан продовжує поступово впливати на життя людини.
Що б не відбувалося — це частина непростого життєвого досвіду. Піти далі, чесно проживши і присвоївши це, досить складно. Нести цей необроблений вантаж все життя, мабуть, ще важче.

Шлях до себе різноманітний, там є як радості та задоволення, так і злість, розпач, спустошення. І якщо події, що сталися, опрацювати і прийняти, то вони стануть черговим кроком до гармонії внутрішнього Я.

Енжел, єврей, власник найзнаменитішої пекарні в Німеччині, часто говорив: Знаєте, чому я сьогодні живий?…
Я був ще підлітком, коли нацисти в Німеччині вбивали безжально євреїв. Нацисти відвезли нас поїздом в Аушвіц. Вночі в відсіку був смертельний холод. Нас залишили на багато днів у вагонах без їжі, без ліжок, а значить без можливості якось зігрітися. Усюди йшов сніг. Холодний вітер морозив нам щоки без упину.
Нас було сотні людей в ті холодні, жахливі ночі. Без їжі, без води, без укриття.
Кров замерзала в жилах.
Поруч зі мною був літній єврей, якого дуже любили в моєму місті. Він весь тремтів і виглядав жахливо. Я обхопив його своїми руками, щоб зігріти. Обійняв його міцно, щоб віддати трохи тепла. Розтер йому руки, ноги, обличчя, шию.
Я благав його залишитися в живих. я підбадьорював його. Таким чином я всю ніч зігрівав цього чоловіка. Я сам був утомленим і замерзлим. Пальці задубіли, але я не переставав масажувати тіло цієї людини, щоб зігріти його.
Так минуло багато годин.
Нарешті настав ранок, сонце почало виблискувати. Я озирнувся навколо себе, щоб побачити інших людей. До свого жаху, все, що я міг бачити, – це були замерзлі трупи.
Все, що міг чути, – це була тиша смерті.
Морозна ніч вбила всіх. Вони померли від холоду. Вижили тільки двоє людей: старий і я. Старий вижив, тому що я не давав йому замерзнути, а я вижив, тому що зігрівав його.
Дозволиш мені сказати секрет виживання в цьому світі? Коли ти зігріваєш серце інших, тоді й ти зігріваєшся. Коли ти підтримуєш, зміцнюєш і надихаєш інших, тоді й ти отримуєш підтримку, зміцнення і наснагу в своєму житті”.

Друзі, привіт! Зараз ввечері, перед самим сном, вже в звичці є перегляд новин, фотографій з місця трагедії і т.д., особливо останнім часом цього дуже багато. Якщо ви пройдете повз цього, то це зовсім не буде означати, що ви байдужі, безсердечні чи без емпатії та співчуття. Це буде означати, що ви бережете себе для себе та для тих, кому ще можна та потрібно допомогти.
Не забувайте про психогігієну.

Тихої та безпечної ночі нам 🙏

Знову біль, знову сльози, знову лють та ненависть. Наче в душі зʼявилася якась чорна порожнеча, куди провалюється будь-яка радість.
?
Друзі, як ви? Як справляєтесь, як підтримуєте себе, що допомогає? Діліться в коментарях

«Зараз ти відчуваєш смуток і біль, не борися з цим, згадай ту радість, яку ти відчував».

Я почула ці слова при перегляді фільму «Назви мене своїм ім'ям», ще у 2019 році, і я їх дуже запам’ятала.
Для мене, це про цінність та відповідальність за свої вибори та почуття.

Можливо, у вас теж був такий день, коли ви ніби побачили себе вперше...

Буває, що кидаєш погляд у дзеркало в магазині і раптом, бачиш себе якось зовсім по-новому, чи випадково помічаєш себе на відео запису та щиро дивуєшся – це я?

Це завжди несподіваний і разючий момент, тому що кожен з нас начебто знає про те, як він виглядає. Але разом з тим це уявлення часто виявляється настільки спотвореним, що коли, раптом, ці додаткові налаштування злітають, як часом трапляється з фільтрами, ми бачимо себе ніби новим поглядом, і це вражає.

Наше бачення самих себе — хитре сплетіння помилок і проекцій. Щось сказала одного разу про фігуру мама, і це запам'яталося, щось було актуальним 5 років тому, але так і залишилося в думках, погляд чоловіка, написаний кимось у соціальній мережі коментар, тощо. Все це приклеюється на нас, і так ми і йдемо далі, ніби обліплені папірцями-стікерами, шуркаючи чужими ремарками про те, як ми виглядаємо.

І ось трапляються епізоди, коли ці листочки відвалюються, і нам вдається помітити себе, своїми очима, як є…

Ніколи не відмовляйся від своєї мрії, бо хтось сказав, що не вийде.
Він говорить про себе та свої можливості.

Діти не стануть щасливими, коли їх намагаються ощасливити нещасні батьки.

Діти щасливі – коли бачать щастя. Тільки так вони навчаються щастю.