для нас не існує миру
пустеля горить, і дим
лягає тобі на шкіру
ховає мої сліди

щоденна гаряча втома
на кожному, як печать
тебе називаю домом
коли ці піски мовчать

скількох вбережу від болю
скількох забере війна
молись перед кожним боєм
за мене і просто знай

хай мир не для нас, та поміж
зруйнованих міст і вирв
ти теплий весняний промінь
ти серце моє
ти мир

20.08.2024
#печальний_менестрель_вірші
#сонце_далекого_калімшану

моє серце - маленька монетка
якби ми жили у фентезі-світі, ним би розрахувався за кухоль пива якийсь пригодник
купив линву чи полагодив черевик

таку монетку кидають у фонтани - щоб повернутися
дають безхатченкам, які сидять біля церкви

вона надто дрібна, щоб, загубивши, за неї хвилювалися
але
можливо
є хтось, хто збирає камінчики і мушлі на пляжах
є хтось, у кого коробочка - із квитками і фото
є хтось, хто вміє слухати і говорити, коли світ починає хитатися

і ця монетка, вся потерта і вигнута, стає чиєюсь щасливою

04.08.2024
#печальний_менестрель_вірші

нитка в'яже - рука до руки
як опустиш свою - я тримаю
ця пустеля - дзвінка і безкрая
ти такий же - безкрайній, дзвінкий

нитка в'яже - обмотує шрам
я послухаю тишу і пісню
ця пустеля - порожня й зловісна
мов богами покинутий храм

нитка в'яже - мертвяцьким вузлом
скільки кроків зроблю у пустелі
перш ніж ти мені в домі постелиш
на ослінку, між лихом і злом

нитка в'яже - то й долю звяжи
променисту як смертності очі
я віддам тобі все, що захочеш
і зроблю я усе, щоб ти жив

тільки нитка не в'яже - горить
всі вузли, всі дороги зотліли
вже пустеля від попелу - біла
смерть стоїть на вершині гори

мою нитку на пам'ять - візьми
зеленіє дорога самшитом
рани наші надійно зашиті
і немає ні сліз, ні пітьми

04-05.06.2024
#печальний_менестрель_вірші
#сонце_далекого_калімшану

мовчить звір і людина - мовчить
тільки духи на вухо - говорять
як гроза пожирає блакить
як вогонь пожирає сувої
пам'ять - чаша без краю і дна
чорний дзбан, де купаються зорі

духи кажуть, що буде війна
і опісля уже не говорять

духи гріють словами у сні
вишивають молитвами ковдру
і тепліше від цього мені
там, де боляче - враз стає добре
вони - мати моя і сестра
мої друзі, брати і знайомці
забирають мій відчай і страх
поки місяць вколисує сонце

помирає людина і звір
під землею волого і лячно
простягаються сáвани зір
над німим, над глухим і незрячим
накривають обличчя рядном
поки вітер читає молитву
їхня смерть обривається сном
піднімаються духи на битву
щоб вести за собою мерців
і щоб світ захлинувся від болю...

я зорю затискаю в руці
і мовчу, поки духи - говорять

03.06.2024
#печальний_менестрель_вірші
#як_стають_героями

пахнуть спокоєм ниви у червні
шиють сукні собі наречені
одягають із квітів намиста
щоб не звабив їх душу нечистий

тільки ниви гарячі, зелені
і сміються чиїсь наречені
поки трави цілують їх ноги
а дерева ховають від бога

світло б'є крізь заплющені очі
гладять руки і губи дівочі
розплітають волосся, і квіти
геть несе присоромлений вітер

31.05.2024
#печальний_менестрель_вірші

ти розказуєш: бачила сад
захлинаєшся слиною, звуком
розкуйовджена чорна коса
мов змія обвива мою руку

там, в саду, алича і кизил
трішки далі - вороняче око
розказавши, лягаєш без сил
сон цілує твої білі щоки

прокидаєшся знову - мовчиш
дві сльози креслять істину болю
замість хмелю розрісся спориш
град побив вишні цвіт і магнолій

я даю тобі хліба, води
витираю спітнілі долоні
"залишайся зі мною, не йди"
ти киваєш, та очі вже сонні

поки спиш, то кусаєш губу
кров - три краплі - стікає на шию
а прокинувшись кажеш: забудь
сад дає мені все, про що мрію

цвіт акацій у білих руках
літні грози, росу кришталеву
ти прозора в обіймах, дзвінка
кажеш: я у саду королева

і для мене мов замок цей сад
кров стікає по шиї на комір
ти повернешся ще раз назад?
твої руки в моїх - невагомі

ти розказуєш: осінь прийшла
від гранатів там терпко, червоно...

а зимою сад спалить дотла
твою стежку назад, Персефоно

01.04.2024
#печальний_менестрель_вірші

падай в сон - у казан дірявий
я візьму, що моє по праву
кожну мрію твою та відчай
засинай, коли я покличу
прокидайся, коли награюсь
твої зуби тепер - це гравій
скрегочи і ковтай їх, любий
потім з'їж свій язик і губи

твоє тіло - тривка безодня
а я досі... такий... голодний
та мій харч - не із крові й плоті
це бажання, тваринний потяг
що лякає тебе найдужче
що підносить, леліє, душить
кожна правда твоя і хиба
неможливість зробити вибір...

закривай оченята швидко
і цвіти, моя перша квітко

23.03.2024
#печальний_менестрель_вірші
#темне_полумя_срібного_серця

земля суха, земля крихка
ось голод смикає рукав
на жовтій шкірі жовті зуби

ми віддаємо все, що любим
за краплю свіжої води
йдемо туди, де не ходив
ні звір, ні демон, ні людина

ось гола, в попелі, рівнина
в капкані чорних сніжних гір
людина, демон, бог і звір
прийшли сюди, щоб залишитись

шафран цвіте, кущі самшиту
пісок пустель і тундри мох
і серце їх - на чотирьох
одне - вростає в чорну землю

і лине дощ

18.03.24
#печальний_менестрель_вірші
#темне_полумя_срібного_серця

рани гояться так, як на осінь холоне земля,
але тіло слабке, щоб носити геройство і лати.
поруч ті, хто побачив і друга в тобі, й короля,
хто тобі показав, що існує щось більше відплати.

смерть приходить під вечір, коли світ найдужче дзвенить;
синій клаптик вікна замітають сніги і печалі.
ти ступаєш у край, де немає біди і війни,
посміхаєшся тим, хто тебе відпускає й втрачає.

жінка з поглядом світлим торкається м'яко чола:
"я знайду тебе, батьку", - цілує у лоб на прощання.
каже ельф, чиї тіні густіші, ніж смерті імла:
"я тебе проведу. наша, друже, пригода остання".

рудокоса, криклива, стискає долоню й мовчить,
тільки погляд її гладить серце твоє наостанок.
поруч з нею стоїть та, хто ходить лише уночі:
"ми побачимось, друже, коли я зустріну світанок".

біля ліжка сидить, прихилившись тобі до стегна,
вічноюне дівча і шепоче: "не йди" раз за разом.
"відпускати і йти - річ, як завше, болюче складна", -
каже тихо старий, що міняє обличчя і фрази.

плаче та, хто співа́, плаче та, хто читає думки,
поруч з ними стоїть той, хто долі сплітає у вузол.
"прощавай", - каже дроу, чий голос від віку крихкий.
ти ступаєш у край, де немає коханих і друзів,

робиш крок, потім ще - всі дороги блискучі й пусті.
нескінченність в собі розчиняє уявне і суще.
прилітає дракон і несе тіло геть, в заметіль:
блискавиці дзвенять, та скорбота його дзвенить дужче.

потім все буде так, як заведено тут, у людей:
вкритий цвітом курган; старий меч, що ржавітиме в піхвах.
але зараз ти йдеш, позачасся бринить і гуде,
наче там, за межею, співає весь світ тобі пісню.

2024
#печальний_менестрель_вірші
#шлях_відплати