Зараз тільки лінивий не говорить про те, що нам треба покинути бригадно-батальйонну структуру, і повернутися до дивізійної або корпусної. Мовляв, ОТУ і ОСУВ неефективні, придані батальйони й роти використовуються неправильно, через це багато втрат і мало результатів.

Про це пишуть і кажуть: комбриг «Азова» Редис, його НШ Тавр, заступник комбрига 3-ї штурмової Мосе і багато інших. Он навіть Стерненко з Бутусовим. Хоч вони до армії ніякого стосунку й не мають.

Я не штаб-офіцер, тільки штаб-сержант, але дістав чималий досвід служби в УПА (Українській паперовій армії) і останні скоро три роки — у Канц... вибачте, Нацгвардії. Спробуйте почути й мене.

Проблема не в тому, як називається з'єднання, об'єднання, угруповання: дивізія, корпус, ОТУ або ОСУВ. Дивізія — це кілька полків або бригад плюс окремі батальйони й роти. Корпус — кілька бригад і дивізій плюс окремі полки, батальйони й роти. ОТУ — той самий корпус, йому підпорядковані бригадні й батальйонні тактичні групи.

Кажуть, що в нас ОТУ командують ротами. Та ну облиште! Це буває дуже рідко. Хіба якщо це украй класна рота. Таких мало. А загалом придані роти підпорядковуються не ОТУ, а батальйонним тактичним групам, і через них — бригадним тактичним групам, як і придані батальйони (зазвичай НГУ й ТрО до бригадних груп ЗСУ). Або до БТГр механізованої чи десантно-штурмової бригади додають два-три батальйони НГУ чи ТрО й отримують бригадну тактичну групу (зведену бригаду).

Проблема не в тому, як це називається і як працює. Якщо ви назвете ОТУ корпусом і командувачем корпусу призначите якогось 'рандом' генерала — нічого не зміниться. Бо проблема — не в назвах структур, а саме в цих генералах. І трохи нижче — у полковниках.

У моїй бригаді зараз полковників більше, ніж батальйонів. І це ненормально. В Силах оборони наплодили полковників і генералів над міру. Тепер полковникам треба плодити нові бригади, а генералам — теж якісь посади. Ну от зробімо їм дивізії і корпуси, бо так і сидітимуть полковники в полковниках, а підполковники — у підполковниках.

А воювати ніхто з них не вміє! Починаючи від головнокомандувача. Закінчуючи комбригами (не всіма, але більшістю). І на солдатів, особливо піхоту, срали вони з висоти й ширини ОТУ, ОСУВ, ОК і далі аж до генштабу. Бо для них головне — правильні доповіді «нагору». І комбригами стають не за бойові заслуги, а за вміння добре вилизувати дупу старшого начальника.

А війна... Та якось владнається. Зрештою, полковник і генерал мають більше шансів вчасно втекти за кордон. А солдат... (див. вище).

А те, що нібито командири зведених бригад не цінують особовий склад приданих підрозділів, бо це «не свої» — то залежить від людських і командирських рис того комбрига. І ми знову повертаємось до запитання: як такі люди стають комполками й комбригами? І які з них виростуть комдиви й комкори?

Збір закриваю. З урахуванням грошей, які нам передали готівкою, своєї мети ми досягли й зібрали навіть на кілька сотень більше. Дякуємо всім, хто пожертвував своїми тяжко заробленими — хто двома сигаретами, хто чашкою кави, а хто й тисячами гривень.

Маю до вас ось яку справу... Звичайно, добрі люди роблять добро заради добра. Але було б добре, якби добрих людей знали за їхніми добрими справами. Ми хотіли б згадати про наших доброчинців у звіті про придбання зарядної станції. Але не можемо когось називати без дозволу. Якщо ви не проти, щоб ваше ім'я згадали й подякували особисто вам — напишіть про це на пошту [email protected] або телеграм-боту @FreeLUA_bot. Неважливо, 10 грн ви задонатили чи 10 000 — будь-яка сума важлива, кожному з вас ми безмежно вдячні.

Можливо, це не останній збір на моїх каналах і сторінках. На жаль, війна триває, матеріальні засоби закінчуються швидко, допомога воїнам потрібна завжди. Думаю, скоро я опублікую перелік того, що ми постійно по кілька разів на місяць купуємо власним коштом, і ви побачите, що такі збори — не намагання щось здерти з зубожілого народу, виїхати на чиємусь горбу, а наслідок безвиході. Ми й хотіли б ні в кого нічого не просити (повірте тому, хто багато місяців провів на фронті: ловити прильоти в посадці в окопі легше, ніж просити у вас грошей), але не виходить. Тільки те, що ви нам привезете або ми самі купимо (за ваші гроші) — потрапить прямо до нас, а не хтозна-куди казна-кому.

Іще раз дякую усім за допомогу, за чуйність, за небайдужість. Віримо в перемогу!

На початку 2022 року кількість читачів цього каналу перевищила 7000. Це було значне досягнення для мене, мені було цікаво ділитися з людьми своїм досвідом і знахідками, допомагати, підказувати, вчитися у колег... І як це змінилося буквально за кілька останніх днів того лютого!

Досить довго я геть нічого сюди не писав, бо був на фронті й не знав, чи взагалі виживу — а якщо не плануєш жити, то навіщо тоді?.. Якщо чесно, у перші місяці повномасштабки я не розраховував прожити довше двох-трьох місяців. Але доля склалася так, що я досі живий. Не факт, що вона (доля) і надалі буде прихильна, але ніхто ж не забороняє сподіватися.

Сподівайтеся і ви. Ми заслуговуємо на краще. А вийде чи ні — то вже побачимо.

Дивитися сучасні серіали з українською озвучкою — саме "задоволення". Коли клошари й наркомани говорять, мов академіки з Інституту української мови — розумієш, що:

а) перекладач не має іншої можливості втілити свої художньо-літературні амбіції,

або

б) перекладач не шарить в українській, не знає різних рівнів і стилів мови, тому все перекладає так, ніби це твори Шекспіра.

На початку своєї перекладацької діяльності (а я долучився до перекладу щонайменше сотні фільмів і серіалів) зрозумів одну важливу штуку: не треба вкладати всім персонажам до вуст "вітаю", "даруйте", "перепрошую", "маєш рацію" тощо. А "how do you do?" лише дуже-дуже зрідка буває "як ся маєте?" (ох, це "як ся маєте"... Це такий яскравий маркер бутафорних українців!). Ну не можуть двірники, сантехніки, наркодилери, повії і слідчі говорити між собою, ніби Максим Рильський з аспірантом ІМФЕ. Цього не буває у житті — не треба тягти і в переклади серіалів. Краще залишити цей стиль для відповідних творів.

І стосується це не лише кіно, а й книжок. Байрона й Тільє не треба й не можна перекладати однаковими словами й одним стилем.

Українська озвучка кіно й серіалів має ще одну біду, крім перекладу: українські актори дубляжу й озвучки не вміють говорити українською. Ні-ні, вони здебільшого знають ЯК говорити, ЯК вимовляти. Але українською говорять лише в своїх театральних постановках. Вони не мають досвіду звичайного простого побутового спілкування на різні прості теми. Тому про борщ, прибирання у хаті, город чи поламану машину говорять як на сцені академічного драматичного театру. Причому в найгіршій редакції — Станіславського, який не вірить.

Сподіваюся, років за п'ять-сім це зміниться на краще. Якщо ми не про**емо всього, що маємо. Даруйте. Між іншим, як ся маєте?

А то ще одне видавництво шукає собі редактора літературного. Не буду вже казати, що платити хочуть не смішні гроші, а вжасно смішні. Але от зразу попереджають: ми, мовляв, такі модерні й прогресивні, що мовних пуристів не дуже лю, тому давайте не робити «нумо» замість «давайте».

Проблема цього всього явища, яке зараз називається «українське книговидання», у тому, що прийшли до нього люди-неуки. Багато з них українську вчили тільки на філфаку (та ще, хай Бог милує, в імені Драгоманова або в імені Грінченка). І вчили абияк. Вони кажуть, що досконало знають українську мову, бо мають філдиплом і пам'ятають, що «давайте» — росіянізм, а замість нього є слово «нумо». От тільки це «нумо» їм таке селянське, що «давайте» без нього.

Це біда. Бо насправді:

«Давайтє пойдьом» — ~~нумо~~ «ходімо»
«Давайтє сдєлаєм» — ~~нумо~~ «зробімо»
«Давайтє спойом» — ~~нумо~~ «заспіваймо»
«Давайтє посмотрім» — ~~нумо~~ «погляньмо, подивімося, зирнімо, перегляньмо»
«Давайтє обговорім» — ~~нумо~~ «обговорімо»
«Давайтє подумаєм» — ~~нумо~~ «подумаймо, обміркуймо, поміркуймо»
«Давайтє посідім» — ~~нумо~~ «посидьмо»
«Давайтє нарісуєм» — ~~нумо~~ «намалюймо»
«Давайтє подождьом» — ~~нумо~~ «почекаймо»...

...і ще тисячі варіантів. Без «нумо».

І це лише один крихітний епізод, який змушує мене, мов набірника Йоганнеса з оповідання Германа Гессе, хапатися за голову. Я розумію, що це все, це кінець літератури як мистецтва, кінець художнього слова. Далі — суцільний тігтог.

??8 платформ для пошуку проєктів або фрилансерів у сфері IT та дизайну?****

1. Toptal — це біржа для висококваліфікованих фрілансерів у сфері розробки програмного забезпечення, дизайну та управління проєктами. Вони відбирають тільки топових спеціалістів.

2. Freelancer — одна з найбільших і найпопулярніших бірж фрілансу в світі, де можна знайти проєкти на будь-який смак і напрям.

3. Guru — ще одна популярна платформа для фрілансерів, яка пропонує широкий вибір замовлень у різних сферах.

4. Twago — базується в Німеччині і відома своїми послугами для фрілансерів та агентств, пропонуючи проєкти різної складності.

Для дизайнерів:
Якщо ви спеціалізуєтесь на дизайні, вам сюди:

1. Behance — ця платформа переважно для дизайнерів, де можна демонструвати свої роботи та знаходити проєкти.

2. Dribbble — популярний ресурс для дизайнерів, де також можна знайти замовлення та проєкти.

Додаткові варіанти:
Якщо ви розробник, подивіться ці сайти:

☑️Stack Overflow Jobs — платформа, спрямована на розробників, де вони можуть знаходити вакансії та замовлення для аутстафу.

☑️Fiverr — це платформа, де спеціалісти пропонують свої послуги на різні теми, включаючи ІТ та розробку.

Ці платформи можуть стати вашою точкою старту. Та, якщо вам подобається переймати досвід інших, вже скоро ми підготуємо допис і розповімо, де знаходять замовлення 90% аутсорсингових IT-компаній.

Безоплатна освіта для жінок, що покинули свої домівки через війну

?Projector Foundation спільно з ЄС та Міністерством економіки України запускає нову хвилю навчання для жінок-переселенок, спрямоване на надання професійних навичок та підтримку кар’єрних можливостей.

Податися на навчання, що стартує у липні, можна за 8-ма напрямами, від SMM до програмування:
?? https://www.prjctrfoundation.com/project-eu

?? Для кого можливість?
На конкурс можуть подаватися безробітні жінки-переселенки та жінки ВПО віком від 18 років.

? Дедлайн подачі заявок: 7 липня 2024 року

⚡️Після успішного завершення курсів студентки матимуть готовий проєкт для портфоліо та допомогу з пошуком роботи.

Двадцятка найнебезпечніших держав світу за версією Глобального індексу миру. Очікувано ми в лідерах рейтингу:

1. Афганістан — 3.448 балів
2. Ємен — 3.350
3. Сирія — 3.294
4. Південний Судан — 3.221
5. Конго — 3.214
6. Росія — 3.142
7. Україна — 3.043
8. Сомалі — 3.036
9. Судан — 3.023
10. Ірак — 3.006
11. Малі — 2.963
12. ЦАР — 2.934
13. Ефіопія — 2.872
14. Буркіна-Фасо — 2.868
15. КНДР — 2.848
16. Іран — 2.800
17. Туреччина — 2.800
18. Пакистан — 2.745
19. М'янма — 2.741
20. Нігерія — 2.713

Тепер ви знаєте, до яких країн точно не треба їхати.