Вітаю нас з Днем Незалежності ?
Це свято гарний привід для побажань до нас, як до суспільства, рухатися далі від совка, вичавувати його по краплі, не зупинятися з думкою “а може вже годі?”...
Під совком маю на увазі - певні погляди та устрій, що підтримують зневажне ставлення до людини - її бажань, цілі якого заважають особистому та похідному від особистого - суспільному розвитку.
Щоб цей совок у ніякому стані до нас не повертався ні ззовні, ні зсередини.

Тобто на прикладі «Головоломки 2» цікаво бачити частку того явища, яке згадує Еліот Аронсон у своїй книзі «Епоха пропаганди».
Коли картини реальності, що малює телебачення, а зараз - його похідні, створюють вже у головах людей картину світу, у якій щось стає за норму, а щось спотворюється, або зовсім зникає.

Нарешті подивилась «Головоломку 2»
Купа дівчат.
Пубертат.
Нема жодного натяку про цікавість до хлопців.
А також нема натяків на присутність хлопців, які б проявляли увагу на зміни дівчат.
Але стільки тривоги…

Не стала зупиняти опитування на каналі вище, але зафіксую поточні результати для цього допису. Почну зі свавілля.

Етимологічно тут усе зрозуміло, буквально свавілля - це своя воля.
Добре чи погано мати свою волю? Дивно, якщо не погодитися з першим.
Але до цього чудового сенсу додалися емоції, що виокремили значення від первинного сенсу й перевернули його у сприйнятті людей показавши прикру статистику:

На власний розсуд 260 підписників каналу 83% вважають, що свавілля - це про те, що заслуговує на засудження.

А щодо суспільного сприйняття цієї категорії, то проголосувало 264 людини й 96% визначили своє відчуття щодо суспільного відношення до свавілля, що це про щось погане.

Дійсно, вже не етимологія, а визначення цієї категорії підкреслює всепоганство влади, якщо вона задовольняє свої інтереси незважаючи на інших, але не тільки влади – якщо хтось діє покладаючись у виборах тільки на себе, то йому погрожує вказівний палець з колективного підсвідомого - ай-ай-ай, не можна. Але чому?

У коментах до опитування мені написали, що свавілля погане, якщо це свавілля влади, а якщо свавілля це - протидія їх свавіллю, то з ним усе гаразд…

Виходить якась амбівалентність у сприйнятті цієї категорії: у тих хто має владу - це погано, ніби свавілля у них не має бути, а для себе, якщо ти знизу та якимось чином знедолений владою – гаразд.
Може закипіти мозок.
Так, якщо не побачити у цьому певну логіку: люди хочуть бачити у інших те, що відповідає неусвідомленим уявленням про себе. Якщо у мене нема - так нехай і у них не буде, ось тоді й буде усе гаразд… За цією роздвоєністю погляду стирчать вуха реактивної, на протилежність від проактивної, позиції, ніби своя воля виникає тільки у відповідь на тиск, а інакше свавілля - якась погана штука. Але чи можна казати про повноцінну свою волю, котра виникає лише у відповідь на тиск? Вважаю, що ні, за такого ставлення до свавілля - це лише захисна реакція.
Далі буде.

Міркую щоб змінити опис каналу на «не для втіхи пихи», як вам?

Накину трохи роздумів про притаманне нашій культурі світосприйняття.
Носій світосприйняття це - мова, у якій, для більшості людей підсвідомо, закарбовано сенси та емоційні ставлення до будь-чого. Тому через етимологію слів можна дослідити, що вважається у суспільстві за норму, а що - ні.

З нормою, як зі здоров'ям - його визначити важче, ніж хворобу, а щоб нормальність стала більш опуклою, пропроную придивитися, що вважається за відхилення від неї.

У нас це - збочення. Етимологічно тут все зрозуміло - хтось опинився з-боку від норми (маємо справу з чергуванням приголосних). Хіба це не та сама сакраментальна хата з краю? Так - вона самісінька. Але де починається той край?

Як визначається, хто збоку, а хто - ні, залишається незрозумілим, бо топографічні виміри переносяться на внутрішній світ людини, а потім та соціальну реальність, а останні існують за іншими правилами ніж матеріальний світ.

Для розуміння можна взяти таке саме слово за значенням, та порівняти сенси - як то «знайдіть стільки-то відмінностей». А взяти його - з іншої культури. Вважаю, що варто порівнювати себе з кращіми, тими, хто значно вплинув на світ.

Домінуючі культури сьогодення - англійська та її міцна донька - американська. Куди зараз без англійської мови? У англійській відхилення від норми це - девіація, що означає відхилення від шляху, подробиці тут.

Головне, що слово "девіація" має у собі рух, стверджуючи таким чином, що нормальна людина має йти, рухатися, та мати якусь культуру керування собою, щоб цей рух був правильним…

Цікаво, що у слові "збочення" нема натяків на рух, навпаки можна замислитися, мабудь хтось мав тихенько сидиті серед інших, а тут собі кудись пішов. Мабуть, мав справу з якоюсь рушійною силою…

Дякую усім, хто проголосував!
Це стане у нагоді для роздумів про українську ідентичність. Під час війни стало очевидно, що не можна ігнорувати питання: Хто такий українець? Яка має бути його ідентичність, щоб перемагати зараз та рухатися у краще майбутне? Як правильно пробудовувати себе та гідно нести себе у світ?

Вважаю, що це не влучна ідея розглядати ідентичність саму по собі, а варто розглядати її у більш широкому контексті, як прояв світосприйняття - розуміння себе та світу, з якого вже зростають окремі риси, як наприклад, нам притаманно бути дещо принциповими. Нещодавно розповіли, що іноземці характеризують нас, як чесних, але хіба хтось принциповий робить поправку на витончену політкорректність таких натяків?

Окремі прояви переплітаються та зумовлюють вибори та дії. Зростають вони з бачення світу і свого місця в ньому, де є орієнтири що мають особливе й поважне значення, а якісь - навпаки, не беруться до розгляду, оскільки сплавлені з неприємними емоціями, як наприклад, огидою чи соромом.

Та ще маленька вишенька.
Світосприйняття не слід плутати зі світоглядом. Останній потребує особистих ментальних зусиль для побудови, й тому він буде ідивідуальним. А світосприйняття формується стихійно з «нормальностей», які люди ковтають несвідомо.

Останне ближче до того, що виноград чи кава формують свій смак з ґрунту, на якому вони зростають. Якщо у землю потрапляють речовини, що погано впливають на смак, то процесу зростання це байдуже.

Поки людина просто живе зі своїм світосприйняттям, то не помічає пастки через емоції, які «допомагають» уникнути переосмислення себе. А безлад у упередженнях, що було увібрано, може стати помітним лише у плодах - тобто результатах багатьох виборів. Незадоволеність цим результатом часто супроводжується образливим до світу - чому хороші люди страждають?

Але навіть ця емоційна завіса нам стане у нагоді. Як й відсутность індивідуального зусилля у побудові світосприйняття, тому що це відкриває двері, щоб дотягнутися до рис, що притаманні суспільству в цілому.