🙏Спокуси приходять завжди несподівано, часто в ті моменти, коли серце, здавалося б, найсильніше горить вірою, коли душа співає і небо здається таким близьким. Особливо боляче, коли це стається після великої духовної радості — паломництва, відвідання святинь, молитов, що торкнулися самої глибини.

Так сталося і цього разу. Автобус, наповнений людьми, палкими молитвами, зупинився на мить, ніби випробовуючи, чи вистачить усім терпіння та віри. Далеко від дому, за тисячі кілометрів, у Греції, де, здавалося, кожен камінь промовляє про святих, прийшла спокуса.

У когось розпач: “Чому так сталося?» Інші ж піднімають очі до неба, згадуючи слова молитви, адресованої Матінці Божій: “Не залишай нас, захисти й проведи через ці випробування”.

Спокуса — це не лише перешкода, але й дзеркало нашої віри. Вона оголює справжній стан нашої душі. Хтось у тривозі здається, хтось сердиться, а хтось стає тихим, знаючи, що це лише віха на шляху. Бо якщо душа на висоті, то її перевіряють на міцність, аби підняти ще вище. І тут найважливіше — підтримати одне одного, знайти спільну молитву, сказати слово підбадьорення чи мовчки помолитися за тих, у кого сили на межі.

Матінка Божа завжди з тими, хто вірить і довіряє. І хоча в житті рідко буває все гладко, шлях паломника завжди веде до світла, навіть якщо за вікном автобуса — темрява.

На фото грецький монастир на честь Єфрема СИРІНА .

🤔Грецька Церква: Церква держави чи народна святиня?

Грецька Церква має особливий статус, адже вона офіційно є частиною держави. Це означає, що священники в Греції отримують зарплатню від держави та мають статус державних службовців. Ба більше, держава активно опікується утриманням храмів, збереженням святинь і забезпеченням церковної діяльності.

З одного боку, такий підхід дозволяє Греції зберігати багатовікову традицію, адже православ’я тут відіграє ключову роль у культурі та історії. Завдяки державній підтримці храми доглянуті, священники можуть присвячувати себе служінню, не турбуючись про матеріальні питання.

Однак є й інший бік медалі. Зв’язок Церкви і держави часто викликає дискусії. Чи зберігає Церква свою духовну незалежність у таких умовах? Чи не перетворюється вона на інструмент політики?

У кожній країні стосунки між Церквою та державою будуються по-різному. Для Греції цей симбіоз став традицією, яка має як переваги, так і виклики. Але чи є такий підхід найкращим? Це питання залишається відкритим для обговорення.

А як вважаєте ви: чи добре, коли держава настільки тісно пов’язана з Церквою?

Біль, який виникає, коли рідні люди стають чужими, неможливо описати простими словами. Це ніби частина твого життя, що колись була наповнена теплом і любов'ю, раптово перетворюється на пустку. Люди, які раніше були твоєю опорою, раптом стають незнайомими — не через відстань, а через те, що віддалилися духовно.

Цей біль глибокий, бо від нього не втечеш. Втрачаєш не просто людину, а цілу історію взаємин, спогади, мрії, які ви ділили. Рідні люди — це ті, кого ми вважаємо частиною себе, тому коли вони змінюються або перестають бути тими, ким були, здається, що щось важливе ламається всередині.

Можливо, найбільше в цьому болить те, що ти не можеш повернути те, що було. Ти намагаєшся зрозуміти, шукаєш відповіді, але іноді їх немає. Є лише відчуття втрати і самотності серед тих, хто колись був найближчим.

Але попри все, цей біль вчить приймати те, що не все в житті залежить від нас. Люди змінюються, стосунки змінюються, і, можливо, з часом ми знайдемо в цьому новий сенс. Однак зараз це просто боляче. І найважче — не дозволити цьому болю зламати тебе.

‼️ Я часто зізнаюсь у любові до Острога та особливого для мене місця - Замкової гори на якій розташований Богоявленський собор. З дитинства, стоячи у цьому святому місці, відчувала неймовірний трепет. Наша вікова історія, культура, наше чудове Православʼя- все міцно переплелося на цій горі і дало добрі плоди. .. Князі Острозькі- це їх резиденція, це їх праця.. а наш спадок.

Замкова гора в Острозі, на якій височить Богоявленський собор — це місце, що завжди було символом святості, духовної сили і молитовної тиші. Протягом століть наші предки з глибокою повагою підходили до цього священного простору, розуміючи його значущість. Там лунали лише тихі молитви та церковні співи, а сам собор стояв як символ непохитної віри.

А тепер, це святе місце перетворилося на арену для гучних розваг, концертів, танців і галасливих веселощів. Те, що колись вважалося недоторканим, тепер стало місцем, де люди влаштовують гуляння з криками, немов би це просто черговий майданчик для світських забав. Це не просто зміна, це справжнє осквернення простору, що зберігав свою сакральну атмосферу протягом віків.

Наші предки ніколи б не дозволили такої наруги над святинею. Гучні гуляння на території храму були б для них не просто неприйнятними — вони б сприйняли це як образу їхньої віри, як зневагу до того, що є святим. Духовна святиня перетворилася на місце, де замість молитов чути крики і музику, і це викликає справедливий біль у тих, хто розуміє важливість збереження наших традицій.

Чи варто жертвувати священним заради кількох годин розваг?

Напишіть ваші міркування, можливо, це тільки я все так боляче сприймаю.

Тяжкий день…

30 червня, у неділю, Рівненська єпархія УПЦ організувала благодійний концерт, щоб зібрати гроші для воїна 3-ої штурмової бригади Олександра Максимюка, сина благочинного Острозького благочиння прот. Олександра Максимюка… а сьогодні воїн Олександр загинув.

Менше як за місяць йому було б 21 … Прийми, Господи, душу воїна Олександра у Царстві Своєму …

❓Яка молитва найважча

Можливо, найважча молитва — це та, яка здається нам лицемірною. Молитва, коли ми боїмося молитися. Так буває, коли ми впадаємо у гріх — будь-який гріх — і він руйнує нас. Ми почуваємося винними. А якщо причиною є «хронічний гріх», тобто такий, який повторюється, почуття сорому стає ще сильнішим. Ми розчаровуємося у собі… відчуваємо огиду… потрапляємо у глухий кут.

Є фундаментальна істина, про яку ми завжди повинні пам’ятати: незалежно від того, як низько ми впали, Бог насправді любить нас і чекає, щоб ми прийняли Його дар та прийшли з усвідомленням своєї гріховності. Бог любить нас, тому що Він добрий, а не тому що добрі ми.

Бог любить нас щомиті виключно через Його доброту. Немає абсолютно нічого, чим ми могли би привабити Божу любов, здобути право на неї чи зробити себе більш «придатними» для неї.

І Він дає тобі можливість віддати себе Йому прямо зараз, такими, яким ти є, яким ти Йому потрібен.

Ісус Христос — наш Відкупитель, наш Спаситель, наш Месія. Бог— це Великий Лікар, що дивиться на наші гріхи як на безліч ран, які потрібно зцілити. Якщо ти не відступиш, якщо наважишся показати Йому ці рани, Він їх вилікує. Ти одужаєш …

Чим ближче до Великодня, тим більше бруду у мережу заливають.
Найперше, що мене цього тижня вразило, це відео у Тік Ток молодої протестантки, яка розповідає на загал про язичницький підтекст випікання пасок. Дівчина переконливо наполягає, що паска схожа на чоловічий фалос і, мовляв, раніше, такий хліб випікали жінки для чоловіків, щоб вони мали хорошу потенцію.

Я ледь дослухала той емоційний спітч, потім ще кілька годин ходила і не могла зрозуміти, звідки у тієї особи така інформація, адже
я вивчала народознавство, вдома у мене є багато наукової літератури. І ніде я раніше про це не зустрічала.

Впродовж дня на мене чекали ще й інші відео: на проповіді пресвітер голосно сипав про паску та фалос, потім у блогерів схожі тези пролітали.

Я пішла в Гугл. І так! Кілька видань, які вважають себе міжнародними, другий рік поспіль публікують матеріали про це.

Ось так, дорогі мої, нищиться святе, нищиться спадок, віра, наші традиції.

І так, навіть у цьому я бачу свідоме знищення православ’я, православної традиції.