Тиша звичайних нічних обіймів,
Пристрасть безсонних ночей,
Скільки б не було тих фільмів,
Я не зміг відірватись від твої очей.

Не збагнув, що надворі світліє,
Що з тобою і час залишається сном,
Не засинай, бо без тебе сумнію,
Без тебе й вода відчувається склом.

Павло Іваніцький 🇺🇦
12.10.2024

- "Так чому ж ти перетворюєш мою любов на свою печаль?"
(с) "Все вирішили ще вчора" - Павло Іваніцький

Як я можу писати про вранішню втому,
Писати про свої занедбані рани,
Писати про те, як я скучив за домом,
Говорити про світ живучи за парканом.

Як я можу писати про цвіт навесні,
Писати про очі, які не кохають,
Писати про те, які ночі бувають сумні,
Говорити про світ, про який я нічого не знаю.

Як я можу писати про шум літаків,
Писати про щойно лунавші сирени,
Писати про грози, які не приходять самі,
Говорити про мрії не знаючи хто ми і де ми?

Як я можу писати про світ без чуттів?
Писати про те, чого й сам не пізнаю,
Писати про них, що ще їх не зустрів,
Говорити про очі, що ще не кохаю..

- Павло Іваніцький ??****
23.05.2024

Не зник. Просто не знав, що написати.

Динаміка подій не дає думкам зупинитись. Не дає переосмислити минуле, сприйняти теперішнє і думати про майбутнє.

Є мої думки для книги, які я все ніяк не можу перетворити в прозу. І ці думки максимально примітивні, примітивні через те, що я напевне мислю якось не так.

Коли вона найбільше хотіла моїх обійм - я йшов розчарований у черговій сварці. Коли вона дивилась на мене як на всесвіт - я не міг стати і атомом в її світі. Коли вона думала, що я не даю їй достатньо - я не міг цього зробити, проте коли можу зараз - їй це не потрібно.

І здавалось, це думки про конкретну людину, але ні. Все відбувається в динаміці. І ця динаміка привела мене в місце де я є зараз. Місце самотини де і не знаєш чи то ти подорослішав чи то люди навколо змінились і ти не знаєш як з ними комунікувати, не говорячи вже про почуття чи романтику.

Я знаю, що можу віддати себе почуттям і неодноразово це робив. Знаю, що вмію любити людей, не зважаючи ні на що. Знаю, що майбутнє завжди тривожне, але не завжди погане.

Знаю, що люблю себе, тому і не дозволяю собі більше говорити про чесність, бо, чесно, я і не знаю що таке правда.

https://open.spotify.com/playlist/641uUInnmedE98I9D2lX37?si=f2f88965150846f2

Мій плейлист, майже щодня щось додаю, тут 10/10 ?

Це не вона. Намагайся проснутись.
Твій мозок її розтопив, немов сніг.
Хоча не посмів би й торкнутись,
Навіть словом своїм, якби міг.

Тендітна, воліюча, навіть сумна,
Весь мій світ гомонить між рядків,
Сюди лиш два кроки, мені лиш до дна.
Хоч я і поплив би, аби лише вмів.

- Павло Іваніцький ??****
30.03.2024

Вона була століттями всіх злетів і падінь,
Думками, що вбивають замість слів моїх,
Мені б побачити лише її тендітну тінь.
Мені б забути її голос, її тихий сміх.

Між говірливих вчинків і написаних листів,
Забувши де бувають сни, коли не спиш,
Я програю, чи вже програв, я тільки гнів.
І в голові лише твій сміх, лиш ти звучиш.

Вона була століттями без ран і творів,
Поет не пише, як нічого не болить,
Стань моїм синім, неосяжним морем.
Стань тим століттям, де роки це мить.

- Павло Іваніцький ??****
29.03.2024

Немов би до землі прикутий,
Застиг під поглядом твоїм,
Цей вітер не дає очей забути,
Що забував би першими, а втім…

А втім, я перехожий твого міста,
Давно забутий, до останку стертий,
Немов невдала пісня у соліста,
Де він занадто молодий й відвертий.

Не грає в примітив, не спить ночами,
Говорить сам з собою, мов здурів,
Не знає ще про всі майбутні драми,
Не знає, що чуття – вогонь, допоки не згорів.

- Павло Іваніцький ??****
27.03.2024