Далеко не кожному поколінню доводиться бачити смерть імперії. Тої самої імперії, яка дуже полюбляє продавати смерть і насилля… Нам по-справжньому пощастило стати не свідками, а безпосередніми учасниками вдруге. Після радянської імперії настав час лягати в труну її спадкоємиці – російській. Бо це обовʼязковий і незворотний історичний розвиток подій. Попри всі дивні аналітичні роздуми щодо стабільності й ресурсності Росії, які начебто дадуть їй змогу вистояти в довгій агресивній війні, яку вона почала, це не так. Взагалі. Та і в будь/якому разі Росії в нинішньому вигляді вже не буде… До речі, з 1980-х років ми винесли кілька уроків.

Перший: розпад імперії станеться несподівано для зовнішніх спостерігачів, обманутих заспокійливим і навіть бравурним тоном державної пропаганди.

Другий: не буде однієї події, яка прикінчить імперію. Вона стікатиме кров’ю від тисячі порізів, хворітиме та гнитиме зсередини, поки від її тіла не почнуть відвалюватися частини.

Однієї події не буде, зате є один чинник. Він називається Україна. Бажана перлина для імперій, вона є також для них чорною міткою. Усі держави, що намагалися панувати тут, з часом опинялися на звалищі історії.

Протягом усієї історії – багата ресурсами й талантами, незручна, непокірна до анархічності та завжди готова до системного опору. І знову, як за часів Русі, регіональна супердержава, абсолютно субʼєктна, дипломатично та військово потужна.

Вітаю вас із Днем Незалежності країни, від якої тепер залежить так багато у світі.

Адміністрація Рф усвідомлює свою нездатність на цей час щось протиставити діям українських сил у Курській області. Традиційно в ситуаціях власної військової неспроможності Кремль робить акцент на інформаційних операціях, переважно спрямованих проти власних підданих. Щоб загасити зростання тривожності серед населення, йому намагаються презентувати втрату територій і наступ української армії вглиб країни як «нову норму». Росіянам пропонують згадати досвід дідів, погодитися на відряджання строковиків у бій, скинутися на гуманітарну допомогу для біженців, а потім увімкнути телевізор і забути про погане.

Може здаватися, що стратегія б’є по нав’язаному образу Путіна як «сильного лідера, здатного ефективно розв’язувати глобальні проблеми». Однак тепер, через невдалу війну та після пригожинського путчу, він почувається в кріслі непевно. Історично диктатори вважають продовження бойових дій корисним для себе, коли бояться революції чи перевороту. Для Путіна це також стало запорукою виживання – способом пов’язати кров’ю оточення, знищити рештки опозиції, посилити контроль над військовими й силовиками.

Страх перед ганебним фіналом змушує правителів продовжувати війни, навіть якщо вони більше не вірять у перемогу. Тому Рф знищує перспективу переговорів, раз у раз висуваючи фантастично неприйнятні умови. З власної волі Путін на мир не погодиться, і Україна змушена застосовувати різноманітні інструменти примусу. Далі буде.

Кожна війна страшна, а війна в російському стилі – потворна. Без жалю до своїх і чужих, коли знищенню віддається перевага над захопленням. Десятки років заживатимуть пустелі, випалені російськими бомбами на нашій землі. Деякі міста відновити не вдасться. Ракетно-бомбові удари по лікарнях, зґвалтування людей незалежно від статі та віку, викрадення дітей, розстріли полонених і власних відмовників – реальна «доктрина Герасимова» перетворила злочини на тактику бойових дій.

Тепер путінська армія воює на території Рф, обстрілює та штурмує російські міста й селища. Російські пілоти багатокілограмовими бомбами знищують цивільну інфраструктуру Курської області, змушують десятки тисяч місцевих жителів покинути свої оселі. Російські солдати грабують крамниці, цивільні будинки своїх сусідів.

Росіяни, які звикли сприймати війну як телевізійне шоу, тепер бачать її зблизька, на власні очі. Відвернутися більше не вийде: ми не дозволимо. Якщо не хочете бачити війну, ви маєте війну завершити, примусивши своє «керівництво» до миру на справедливих умовах. Та чи можливо це в країні, де неформальне рабство є синонімом справжнього «русского мира»?

Україна не зацікавлена в окупації російських територій. Це очевидно. Бо Україна веде виключно оборонну війну суворо в межах міжнародного права… Але якщо ми говоримо про потенційні перемовини – підкреслюю, про потенційні – нам доведеться посадити Рф за стіл навпроти. На своїх умовах. Ми абсолютно не плануємо благати: «Будь ласка, сідайте домовлятися». Натомість є перевірені практикою, ефективні засоби примусу.

Крім економічних і дипломатичних, це також військовий інструмент. Нам треба завдавати Росії значних тактичних поразок. У Курській області ми наочно бачимо, як військовий інструмент обʼєктивно застосовується, щоб переконати Рф увійти до справедливого переговорного процесу. Ще раз: увійти до переговорного процесу, а не до традиційного для Росії пропагандистсько-капітулятивного шантажу…

Важливим інструментом є також вплив на громадську думку всередині Рф, яка починає змінюватися, коли війна прийшла вглиб їхньої території. Факт, що громадяни країни-агресора до останнього часу загалом залишалися байдужими до бойових дій, адже вони відбувалися в Україні.

Є певна ілюзія в наших західних союзників, що серед росіян існує дискусія щодо війни. Ні, немає таких дискусій, політичні питання там не обговорюються взагалі. Росіяни не говорили про війну та почувалися цілком комфортно, бо смерть і руйнування вирували далеко від них.

Коли війна прийшла на їхню територію, росіяни вочевидь злякалися. Вони шоковані. Хоча по телевізору бої в Курській області називають «известной ситуацией в приграничье», у родинах і серед друзів почали пошепки обговорювати реальну ситуацію на фронті. Негативні зміни в психологічному стані населення Рф будуть іще одним аргументом для початку перемовин.

Зафіксуємо проміжні суттєві зміни у світовому інформаційному полі. Найгучніші критики західної підтримки України, головні прихильники негайного миру на російських умовах, найбільші проповідники «деескалації» – усі вони демонстративно притихли.

Зміни лінії фронту показали, наскільки ефективно інвестується військова та фінансова допомога. Деескалація працює, певний примус до миру діє, противник правильно реагує тільки на застосування грубої сили.

Нарешті додано нову, справедливу тему потенційних переговорів – про територіальну цілісність Рф.

Відчувається, як успіхи на одній ділянці фронту піднімають моральний дух повсюди: серед українських військових і в тилу. Відповідно пригнічені росіяни. «Спеціальна операція» раптово виявилася для них повноцінною війною, і вони втрачають не лише життя людей, на яких їм байдуже, але й цілі райони з десятками населених пунктів. Ціна війни швидко зростає, залишки репутації зникають…

Ми ще надзвичайно далеко від справедливого миру. Жодні втрати – поки що – не змінюють наміру Кремля знищити українську державність і націю. Але Україна свій черговий хід зробила. Тепер час докластися нашим союзникам.

Курська область, як, утім, і будь-яка інша прикордонна область Росії, – це квінтесенція того типу зумисно підлої війни, якій завжди віддають перевагу росіяни. Це війна без правил ведення війни... Росія використовує свої території для розташування артилерії, РСЗВ, невеликих авіаційних баз, пускових установок для балістики для масштабних ударів по цивільному населенню іншої країни. Водночас вона впевнена, що її територія неформально недоторканна, ніхто не руйнуватиме логістику та інфраструктуру війни на території Рф.

Сьогодні Україна показує, що це не так. І що є лише два шляхи до закінчення війни та повернення Росії до розуміння, що таке правила війни.

Перший: руйнування тієї-таки інфраструктури війни сухопутними операціями. Це саме те, що в силах України і що потрібно для обов'язкового захисту населення України у прикордонних областях.

Другий: завдання далекобійних ударів у глибину Росії. Масштабних і регулярних. Але для цього потрібно багато ракет та остаточна відмова від неформальних заборон використовувати ці ракети по території Рф.

Нагадаю кілька базових постулатів про війну в Україні...

1. Єдиний ініціатор неспровокованої війни – Росія. Усі її дії від початку є навмисними воєнними злочинами. Україна ж використовує всі обов’язкові інструменти міжнародного права виключно в межах оборонного самозахисту...

2. Метою Росії у війні є не лише пряма руйнація державності й території України, але й обнулення міжнародного права, зміна правил. Росія наполягає на відновленні права сили й територій впливу...

3. Росія відкрито застосовує відверті геноцидні практики (не вперше). Навмисно порушує конвенції щодо цивільного населення, комбатантів. Масштабно руйнує громадську та критичну інфраструктуру. Використовує заборонені види зброї. Здійснює невибіркові масовані обстріли, зокрема великих міст, табірну фільтрацію населення, викрадення людей, депортації, масові позасудові розправи та вилучення власності...

4. Росія може існувати лише у стані війни із зовнішніми ворогами, тому не вміє та не хоче дотримуватися юридичних домовленостей, вести реальні переговори…

5. Росія не зацікавлена в стабільності та мирі на Європейському континенті, тому інвестує великі ресурси в терористичні, диверсійні дії на території Європи, організовує масштабні агентурні мережі, проводить великі пропагандистські кампанії.

Висновок очевидний: існування Росії в нинішньому вигляді – це надмірні ризики для основ сучасного світу...

Абсолютно спокійна, зважена, об’єктивна, базована на розумінні духу міжнародного права та принципів ведення оборонної війни – саме такою є міжнародна реакція на події в Курській області РФ. Неочікувано, несподівано, але вкрай показово й демонстративно. Одні не помітили. Іншим однаково. Більшість тихо схвалює.

Неможливе стало можливим, і міфічна російська брутальність та «бєспрєдєльность» обернулися проти самої Росії. Собаку, вибачте, справедливо визнали скаженим. Тепер суттєва частина глобальних спільнот вважає Рф законною ціллю для будь-яких операцій і типів зброї.

Не будемо згадувати карму. Йдеться про результат величезної дипломатичної, юридичної, просвітницької роботи. Окрім армії окупанта, Україна також успішно боре історично сильні проросійські симпатії в деяких регіонах світу та страх ескалації на Заході.

Останній рік був дуже тяжким, і ніхто не обіцяє, що наступний стане легшим. Але ми маємо перемоги, як бачите, не лише на полі бою.

Причина будь-якої ескалації, обстрілів, бойових дій, вимушених евакуацій, руйнування звичних форматів життя, зокрема й на території самої Росії, включно з Курською та Білгородською областями, лише одна: сам факт безумовної агресії Росії – її спроба захопити чужі території та зневага до норм міжнародного права, які чітко фіксують принципи суверенітету й територіальної цілісності.

І автор концепції «саморуйнування Росії» теж добре відомий: суб’єкт Путін. Тому висновки абсолютно очевидні… Росія незмінно вважала, що на неї заборонні норми права не поширюються й тому вона має змогу безкарно атакувати території країн-сусідів і лицемірно вимагати… недоторканності своїх територій.

Але війна – це ж бо війна, у якої свої правила і в якій агресор завжди пожинає відповідні плоди...