Пишуть, що американці можуть дати протипіхотні міни. В 1997 році Україна підписала конвенцію про нерозповсюдження протипіхотних мін.
Оттавська конвенція стала для нас ще одним намахаловом. Крім ракет і літаків ми ще й позбувалися протипіхотних мін, поки росіяни спокійно продовжували їх виробляти і використовувати.
Нам вже постачали чи постачають "клеймори", але нам треба багато мін натискної дії, із сейсмічним підривом тощо. Для зупинки російського просування.

Не минуло і дня щоб русня щось не сп#здила

До великої війни деяким людям казав, що Бужанський - проросійський чорт, а люди робили круглі очі або пускали їх під лоба.
Небезпека російських чортів і російської дезінформації часто більше полягає в тому, що їх реципієнти їх просто не хочуть ідентифікувати правильно.

Що би ми ще могли зробити: для початку варто було б навести лад із структурою управління на фронті. Коли бригада отримує величезну ділянку фронту під свою відповідальність і ще 15 приданих підрозділів - це ненормально. Коли ми не знаємо, хто відповідає за оборону, скажімо, Покровська - це ненормально.

На поверхні лежить рішення, за яким на базі найбільш ефективних бригад, якими керують ефективні офіцери, які мають власну якісну систему підготовки і довіру в армії та суспільстві, можна створити, скажімо, дивізії. Так само здається очевидним (мабуть не для всіх) створення алгоритму систематизації бойового досвіду, що вже давно мало б відбуватися.

Так само давно вже варто припинити політичну демагогію навколо мобілізації та комплектування військ, яка триває вже давно і завдала непоправної шкоди. Мають бути жорсткі, але справедливі правила для всіх військовозобов’язаних в купі з прозорою та логічною системою бронювання тих, від чиєї праці та кваліфікації залежить оборона. Має бути повна підтримка зусиль щодо рекрутиигу для бригад, які займаються цим з власної ініціативи. Так само ненормально, коли за мобілізацію не відповідає ніхто де-факто.Остання депутатська ініціатива в цьому напрямку не тільки нагадує, що в нас триває непотрібна політична демагогія в цьому питанні, але і те, що в нас нема і не видно на горизонті системних зусиль щодо формування адекватної політики щодо мобілізаційного розгортання армії. Саме відповідно до нинішніх складних суспільних умов.
Поряд з цим має стояти руба питання якісної реалізації людського потенціалу в армії. Страх є об’єктивним чинником, але він частково долається підготовкою людини. Зокрема підготовкою до реальної війни, у якій їй доведеться взяти участь. Злочинним є підхід, коли молоді люди до 25 років ніяк не готуються до можливої мобілізації. Ми можемо не знижувати вік мобілізації, але цих людей треба готувати вже зараз до того, що їх може чекати. Це може врятувати їм життя потім.

Тобто за раз держава каже, мовляв, ок, ці люди не підлягають обов'язковому призову. Тож нехай гуляють. Проте завтра багатьом із них виповниться 25, а вони постануть перед ситуацією, коли вони взагалі ніяк не готові до того, що їх чекає. Якщо ми справді їх оберігаємо, як вразливу демографічну групу, тоді їх навпаки треба готувати і підготовку їх здійснювати до настання 25 років.

Ненормально, коли людина повинна командувати технологічним підрозділом чи обіймати керівну посаду в роді сил, не знаючи про галузь нічого - просто тому, що в неї є звання і вислуга років. Некомпетентний – поступися. Компетентний – отримуй відповідальність і повноваження. Якщо з твого підрозділу люди масово хочуть перевестися – відповзай. Залізна прив’язка звання до посади – це зло, яке тягне нас всіх на дно. Потім не доведеться виправдовуватися, що всі наші проблеми через ТРО.

Ну і окремо варто сказати, що сюди також має входити питання культури комунікації та передачі інформації про реальний стан справ на фронті, адже одна єдина брехня чи неточність у доповідях на місцях запросто призводять до людських втрат, яких можна було уникнути. Тому, звільнення компетентних офіцерів, які говорять об’єктивні речі, теж неприпустиме.

І ще. За перших же ознак ставлення в тій чи іншій бригаді до особового складу в стилі російської армії, має тягнути за собою те, що будуть летіти голови. За нехтування життям особового складу, відповідальність командирів у чіткій вертикалі має бути обов’язково.

Якщо ми не хочемо залишитися просто навчальним полігоном для російської армії, якщо ми хочемо вижити як країна і нація - нам треба адаптуватися і змінюватися. Технологічно, організаційно, формувати відповідну культуру. Інакше ми закінчимо гірше, ніж сто років тому. Не буде ніякої партизанщини при нинішньому рівні технологій. росія просто знищить Україну, а світ це проковтне. Крапка.
Адаптація або смерть. Частина 5.

Частина 1.

Частина 2.

Частина 3.

Частина 4.

Зручна верстка від Мортіса.

Також у фейсбуці. Можете сипнути лайків та поширень.

Одна з причин нинішнього стану справ - це політична демагогія навколо питання мобілізаційного розгортання армії, яка сама по собі цей процес зриває не гірше, ніж зусилля росіян. На жаль, цей процес не просто навіть не намагаються зупинити. Він продовжує…

Одна з причин нинішнього стану справ - це політична демагогія навколо питання мобілізаційного розгортання армії, яка сама по собі цей процес зриває не гірше, ніж зусилля росіян.

На жаль, цей процес не просто навіть не намагаються зупинити. Він продовжує наростати на тлі все більш критичної ситуації з поповненням ЗСУ.

Остання депутатська ініціатива щодо ТЦК - це новий рівень цієї демагогії. Фокус уваги зміщується з питання як нам зупиняти агресора, який наступає, на те хто має бути крайнім. Профанація від людей, які не пропонують реалістичного і складного (простих тут нема і не може бути), комплексного рішення проблеми.

Ті, хто рік тому влаштували цирк навколо закону про війський облік, хто має повноваження встановлювати правила через законодавство, але не забезпечив однакові правила для всіх, ті, хто фактично зробили так, що військові несуть більшу відповідальність за той же, вчинок, що й цивільні, не понесли жодної відповідальності. Вчора вони блокували необхідні зміни в законодавство про військовий облік, а сьогодні хочуть розформувати єдину структуру, яка хоч криво, але займається поповенням армії, що стікає кров'ю через те, що значна частина суспільства забила на свої обов'язки.

Всі ті порушення з боку ТЦК - це дичина і ганьба, але це ще й прямий наслідок ставлення суспільства, яке не розуміє, що ЗСУ не є якоюсь річчю в собі. ЗСУ - це і є суспільство. Це те, що рятує нас від геноциду, від знищення країни.

Депутати, які викотили свою ініціативу, насправді не запропонували нічого дієвого. Просто розігнати і відправити на фронт. Їхні виборці хочуть відправити на фронт їх, поліцію, прокурорів, суддів і ще кого завгодно. А вони хочуть відправити ТЦК чи ще когось, аби не своїх виборців, яким не задтні пояснити що відбувається і за що ми воюємо.

Чи хтось із цих депутатів зробив щось для впливу на питання системи підготовки, питання реформування армійського управління, чи може ефективності використання бюджетного ресурсу на оборону? Хтось із них має взагалі уявлення що таке мобілізаційне розгортання армії в такій масштабній війні? Чому з різних посад людей відправляють тримати позиції на передньому краї? Чи розуміють вони, що під час війни нема популярних рішень? Чи розуміють вони, що небажання брати на себе відповідальність призводить до того, що в армії кістки і далі поїдають тіло? Що маразм з "бусифікпцією" не був би можливий в ситуації, коли армія залишилася сам на сам з проблемою поповнення із відповідним ставленням військовозобов'язаних? Не схоже на те.

У нас давно мав бути мораторій на демагогію навколо питання поповнення Сил Оборони. В купі з необхідними рішеннями щодо управління цим процесом. Проте, не склалось. Ці люди хочуть дати щось своїм виборцям. Показати як вони хочуть боротися з армійською структурою замість загарників, які далі знищують нашу країну. Вони чомусь вирішили, що при такій динаміці будуть вибори, на яких вони захочуть переобратися. Далеко не факт.

Може в силу останніх політичних змін у світі вони вирішили, що зараз хтось за нас щось вирішить. Вони помиляються. Зараз час напруження всіх сил і битися як востаннє.

Можемо багато сміятися з му-му, але генерала гєрасімова варто іноді читати щоб розуміти російську доктрину. В них військова операція - це фінальний етап, коли ворог вже мав повірити в свою приреченість і коли москалі вже прийшли, сподіватися, що смерть буде швидка і безболісна.

Після своїх перших поразок росіяни оговталися і адаптувалися. Стало зрозуміло, що доктрина, заснована на досягненні рефлексивного контролю над супротивником не мертва, а досі здатна давати плоди. Просто потрібна знову ж таки адаптація, ресурси і системність.

Ми не впали одразу і ще й дали москалям тягла на полі бою. Без бравади. В нас купа проблем, але ми б'ємося і досягаємо результату. Проте, це дало ворогу стимул краще пропрацювати і усвідомити особливості суперника. І почати знову. Знову атакувати наш тил в смисловій площині.

Вони не зламали нас перед вторгненням, але продовжили спроби. Семантика нездоланності російської військової машини лише дещо видозмінилася в їх підривній роботі. Попри всі свої втрати і витрати, вони так само намагаються створити видимість, що вони не закінчаться.

Що раніше закінчимося ми. Кампанію проти поповнення української армії вони великою мірою можуть зарахувати собі в актив. Боюсь, ми не повною мірою зробити з цього висновки. Разом з тим, як би вони не атакували тил, ми маємо армію яка б'ється. Поки є вона, є всі ми.

Я мало слідкую за Курськом. Ми б'ємося за Покровськ і не хочеться мати марну надію на будь-що. Хочеться лише щоб всі пам'ятали, що для москалів ця війна йде у парадигмі "ми або вони". Разом з тим, вони працюють над тим, щоб ми так не думали.

Куди б нас не привів цей шлях, хотілося б щоб всі пам'ятали, що якщо йти ним, то є шанс. Якщо припинити боротьбу, то всі варіанти зведуться до глибини ями. Допомагайте армії травити паразитів, в тому числі, під Покровськом. І доведіть гєрасімову, що його доктрина - лайно.

Закрили збір. Дякую всім. Будемо розбивати банку. Коли отримаємо дрони, окремо відзвітуємо.