6 жовтня виповнюється 160 років з дня народження Сергія Шелухіна - українського вченого, юриста, історика, диплоиата. Він увійшов в історію українського державотворення, як член Центральної Ради, генеральний суддя УНР, міністр судових справ. У 1905 р. він став одним зі співзасновників одеської «Просвіти», де активно працював, часто читав лекції - переважно на українську тематику.

Ось і в Бірзулу його запросили читати лекції нашій українській громаді. А це була досить впливова, розумна і освічена людина, так що бірзульчанам пощастило бувати на його лекціях.

Газета "Нова Рада" 1917 р. стурбовано підкреслює, що великий Ананьївський повіт, який на 80 % український, "спить глибоким національним сном". Вкрай мало українських організацій, не вистачає свідомих людей..

А ось про Бірзулу там пишеться таке : "Найбільш активною здається Бірзула, котра на 12 серпня аж д. Шелухіна з Одеси до себе на лекцію запросила, але то центр залізничний, селянства нашого там нема, а навколо в селах живуть здебільшого молдовани".

Автобусна екскурсія Гандрабури - Любашівка вдалася на славу! В попередньому дописі ми вже писали про Гандрабури, тепер про Любашівку. Така милозвучна назва походить від імені дочки пана Любинського -Любаші, яку він дуже любив і назвав її ім'ям поселення.
Не дарма кажуть : Найбільшою цінністю будь-якого міста , селища, села є його люди, які роблять все для розвитку громади і збереження її історчно-культурної спадщини. Такою людиною в Любашівці є Бондаренко Валерій Миколайович, Заслужений вчитель України, історик, краєзнавець, засновник та зберігач шкільного історичного та етнографічного музеїв. Він разом з Веніаміном Коломийченко - директором Любашівської школи-гімназії гостинно зустріли нас. Любов до своєї справи, до дітей, турбота про свій заклад одразу відчувається коли заходиш в цю школу. Тут, в прямо в класі історії облаштований музей, який є "живим", бо кожний експонат не просто лежить на своєму місці, а використовується на уроках для пізнання далекого і не дуже далекого минулого. Всі ми поринули у мандрівку історією України та Любашівки під зачаруючу розповідь пана Валерія.

Не забули, що ми приїхали до столиці української ковбаси? О, її армомат не забудеш ніколи! Нас пригостили і ковбасами і іншими смаколиками, познайомили з майстрами ковбасного виробництва - сім'єю Салтановських. Тут таких родин дуже багато, вони багато років займаються цією справою. Отож, якщо ковбаса, то тільки Любашівська!

Побували ми і в етнографічному музеї "Оберіг", який розташований в приміщенні дитячого садочку. Тут величезна колекція рушників, хусток, кераміки, предметів побуту, усього налічується більше 4000 експонатів!

А розповідь Валерія Миколайовича про наші одвічні обереги: рушник, сорочку, писанку, хустку не залишила нікого байдужим. Емоції зашкалювали. То радість, то сльози на очах виступали, коли наш екскурсовод брався за баян...

На пам'ять про зустріч нам подарували рушник і хустку, які ми збережемо в нашому музеї. Cюди варто приїхати, аби відчути Україну! Щиро дякуємо Любашівській землі за гостинність!

В чудовий недільний день, 29 вересня ми вирушили в подорож за маршрутом Гандрабури - Любашівка.
Програма була настільки насичена, що важко описати в одному дописі. Тому, спочатку Гандрабури.
Неймовірно мальовниче село з переважно молдовським населенням розташоване в долині річки Липецька - правої притоки р.Тілігул. Тут збереглося багато типових молдовських хат, побілених синім кольором. За це, в народі , село ще називають "Синьохатки".
Як повідала нам екскурсовод Людмила Шумська , село давнє, засноване молдованами в другій половині 18 ст. Родзинкою села, а також його візитівкою, являється старовинний Введенський храм, який зачаровує своєю красою та величністю.
В Гандрабурах багато криниць, джерел, біля одного з них ми зупинилися попити води, вода має особливий смак гандрабурівської землі.
Далі ми відвідали історичний музей , в якому зібрано чимало старожитностей села. Тут є і ткацький верстат, і колекція прасок, вишиті речі та багато ще чого іншого.
Наступна локація - бібліотека, але і тут є музейна експозиція і знову артефакти села Гандрабури - старі фото селян, побутові речі, роботи народних майстрів...
А ще нас прямо тут пригостили плачиндами та вертутами , які тут споконвіку печуть гандрабурівські господині. Смак і аромат, які неможливо описати! Вино, фрукти, квіти ...Одне слово - смакота!
Ми щиро дякуємо за таку щедру гостинність та організацію начальниці відділу культури та туризму Ананьївської міської ради Ользі Сагалі, нашому екскурсоводу, заступнику директора з навчально-виховної роботи КУ "Гандрабурівський ліцей Ананьївської міської ради" - Людмилі Шумській, бібліотекарці Тетяні Шевченко , художньому керівнику будинку культури с.Гандрабури Тетяні Мазуренко та завідувачці шкільного краєзнавчого музею Годорожій Тамарі Григорівні . Ми ще довго будемо пам 'ятати цю подорож!