Війна змінює червоні лінії Заходу.
Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров знову лякає захід ядерною війною, коментуючи прохання України зменшити обмеження на удари по об'єктах у РФ західною зброєю.
Ці лякалки Лаврова є зовсім невипадковими — у Москві починають усвідомлювати що захід вже перетинає ті червоні лінії, які були
поставлені самим Путіним, після рішення розпочати велику війну.
Тоді західні лідери взагалі не хотіли, щоб ця війна була розповсюджена на 
суверенну територію РФ. Заходом заборонялися будь-які удари зброєю західного виробництва по території РФ.
Але зараз ситуація змінюється — дискусії щодо можливості застосування західної зброї для ударів по території РФ вже йдуть між всіма країнами членів НАТО.
Суть Курської операції вносить зміні саме політичного характеру війни.
І саме ця зміна політичного характеру зараз дає можливість Заходу говорити про необхідність зняття обмежень для України щодо ударів західною зброєю по суверенній території РФ.

Курська операція — Війна стала Війною.
За великим рахунком війна стала війною тільки коли почалп відбуватися на території обох країн.
Якщо ми в принципі хочемо, щоб ця війна колись або закінчилася, ми маємо усвідомлювати що ця війна має йти на території обох країн.
І тут не питання яку територію ми можемо ще втратити на своїй власній землі — питання в тому, яку кількість території ворога нам вдасться втримати на території ворога.
Чи можуть у нас бути втрати територій? - так за наступні роки російсько-української війни можуть бути як визволення українських міст, так і втрати українських міст і регіонів — це треба чітко усвідомлювати.
Коли йде війна — так завжди відбувається.

Чи може продовжуватися наступ ворога? - Так, але не так достатньо щоб ми говорили про те, що ми можемо втратити державність.
Яка альтернатива, окрім того, що ми маємо боротися за звільнення окупованих територій? - Ми маємо нав'язувати ворогу власну тактику, щоб він боровся за звільнення своїх суверенних територій від нашої армії. І тільки тоді ми можемо сподіватися, що колись, у когось в росії виникне думка, а може ця війна на виснаження України, вже перетворюється на виснаження роосії, а може це вже потрібно закінчувати.
Я абсолютно впевнен, що з політичної точки зору і з логістичної точки зору, Курська операція це абсолютно правильний крок.
Петро Порошенко: — Це крок до припинення війни.(с)

Ще раз.
Навіщо?
Тому що люди обговорюють дії США та Заходу навіть не розуміючи всієї загрози мирового рівня. Вони все, ще воюють не з тираном, який має  стратегічну авіацію, міжконтинентальні балістичні ракети та атомні підводні ракетоносці з ядерними боєголовками, а з чмобіками. Вони чомусь вирішили, що як що вони гучніше викрикнуть та когось гучніше почнуть ображати, то від того всім стане краще.
Від свого нерозуміння самої суті проблеми, вони просто не розуміють, також і дії самої Америки та Заходу.
Вони бачать те, що їм ближче — в них немає світла, їх безбожно обкрадає їхня ж влада, але не бачать в цьому крім самої корупції ні чого того, що є найбільш жахливим, саме того, що їх покроково знищують — як ту жабу, що повільно варять у казані, кожного разу добавляючи вогню.
Вони хизуються між собою тим, хто гарніше когось образить та гучніше викрикне "путін хуйло" чи "зезрада єрмачели".
Але і хуйлу і навіть єрмачелі до дупи ваші образи — вони самі вам підкинуть ще найгучніших образливих термінів, аби ви тупо сиділи і відригували одне на одного свої майстерні рифми та чекали, що хтось вам принесе світло і поверне вкрадене.
Але так не буває і ні де такого не було.
І рашка сама не здохне і єрмачели самі по собі ні куди не дінуться та і месії ніякої не існує.
Від рашки, яка прагне тільки знищення України і всіх українців, можливо тільки відгородитися тим, хто сильніше за неї — і це тільки НАТО.
А з внутрішніми ворогами прийдеться розбиратись — тільки нам самим.

Так США нас не кинуть, будуть кожного разу якось допомагати нам грошима і зброєю. Але ні гроші ні навіть зброя не принесуть мир в Україну, поки сама Україна не почне виконувати те, що потребує від неї НАТО.

Як пояснити, що наша головна проблема це лише наслідок цього нерозуміння населення всієї жахливої загрози не від чмобіків, а від другої ядерної держави у світі. І тільки Америка та НАТО має вплив на цю жахливу державу з охуєвшим диктатором.
І тільки з Америкою і НАТО має спілкуватися наша влада — і тільки нам самим розбиратися зі своєю владою.
Треба чітко розуміти, що ні кому з інших країн, ніж Західним, ми взагалі не маємо що запропонувати.

І це не розуміння також і на владному рівні — вони теж не розуміють, що їм теж не вижити і тупо закривають кришку казана.

Це нерозуміння пішло насамперед, від самого небажання зрозуміти, від тупості та байдужості до всього. Від байдужості тотального, від громадян, які взагалі не розуміють, навіщо їм усім цим цікавитись.
Ми не можемо дозволити собі розкіш байдужості та нерозуміння сили агресивної до нас країни, а також самої неспроможності нашої влади.
Ми маємо цікавиться своїми друзями та ворогами – як на експертному, так і на громадському рівні, щоб потім знову не дивуватися, коли приходить горе.
І звичайно, може виникнути питання – а хіба це змінило б щось, якби ми знали та розуміли?
Так, звісно, ​​змінило б. Тому що ми будували б зовсім іншу країну. Країну, громадяни якої б точно знали, що для того, щоб вижити, потрібно оборонятися. Що поряд – не брат, а ворог. Що голосувати потрібно не за тих, хто обіцяє домовитися про дешевий газ, а за тих, хто думає про енергетичну незалежність. Що армію потрібно не скорочувати, а збільшувати. Що російське керівництво хоче війни не тому, що хтось ображає його, а українське керівництво не може зупинити війну не тому, що на ній наживається. І що вибір для всіх нас дуже простий – або земля, на якій ми живемо, буде просто територією росії, або нам вдасться відстояти право українського народу на суверенітет. Без жодних «посередині».
І так усі ці десятиліття, висновки лежали буквально на поверхні – їх ніхто ніколи не приховував, тим паче у самій рашки.
Але зараз все знов залежить від нас, від настрою людей та їхнього бажання, чи їхньої байдужості...
Досить ржати — почніть думати та висловлювати саме те, що ви хочете, а не те що як вам здається чекають від вас.
p.s. Для тих, хто не в змозі прочитати весь текст: - від рашки можемо тільки відгородитися силою НАТО, нашу владу до цього можемо змусити тільки ми самі.

Незалежність
Майдан
війна.
Незалежність Україна та інші республіки СРСР здобули внаслідок того, що чекісти СРСР забрали владу у КПРС шляхом її знищення. І зауважте – ні хто з мільйонів членів правлячої тоді КПРС не встали на захист своєї партії.
КДБ розвалили Радянський Союз, щоб отримати беззаперечну владу і потім об'єднати його до Росії.
З погляду чекістів — СРСР мала зникнути і з'явитися Росія у межах СРСР — але все пішло не за планом.
Чекісти вважали партійний апарат КПРС, який у години застою вже деградував – повними ідіотами. І за великим рахунком, коли Горбачов почав перебудову в надії цей партійний апарат змінити та переформатувати – вони розпочали дестабілізацію країни, яку й самі потім не змогли зупинити.
Вони прорахувалися — національні рухи колишніх країн СРСР виявилися сильнішими, ніж вони очікували в одних республіках, а в інших республіках, як Україна — партійний апарат, який не хотів потрапити під повну їхню залежність — готовий був навіть оголосити незалежність, тільки щоб зберегти себе від чекістських можливостей.
І таким чином Чекісти отримали повний контроль – лише на території РФ.
А Україна як окрема держава отримала Незалежність.
Але повну Незалежність жодна країна ще не отримувала – вони її лише оголосили. І з моменту оголошення Незалежності України — війна була неминуча.
Але це не означає, що війна завжди неминуча.
Завдання будь-якої Української влади було у тому, щоб відтягувати можливість великої війни політичними способами та готуватися до її захисту. Для цього існує професійна політика та професійні інструментарії.
Хороший політик не створює проблем, які потім героїчно треба вирішувати.
Кучма не був хорошим політиком — підсумок перший майдан.
Ющенко не зміг бути хорошим політиком — підсумок Янукович.
Янукович взагалі не був політиком.
І як наслідок Майдан – Війна.
Але ми все ж таки отримали Незалежність — тепер маємо її захистити.

Заспамлення населення.
Раніше цю роль виконувала газета "Правда", потім телебачення — а зараз ще додалась всесвітня павутина. Але люди все одно, поки що мало змінюються. Раніше тикали всім газету і пояснювали — "а ось дивись", потім вже казали - "телевізор не бреше". А зараз я чую - "ну всі то знають". Причому ця фраза вилітає навіть у обох людей, які мають зовсім інші погляди на одну і ту ж подію. 
"Ну всі ж знають" каже один, а другий каже — ні, "Всі знають" зовсім інше.

Радянський образ мислення ще ні куди не подівся. Навіть зараз в школах вчать знанням і не навчають самостійному мисленню. 
Тепер вже всі і все знають — ось тільки пояснити не можуть те, що вони знають. Бо вони це просто десь почули і воно їм сподобалось. 
Біда "заспамлення" населення в тому, що  вони не дійшли до цього самі, просто хтось, десь сказав  "Ну всі ж знають" і вони тепер почали теж думати, що вже і вони якби це знають.

Я не проти особистих думок кожного українця, але тільки як що це і справді його особиста думка, яка чітко сформульована, хоч якось обгрунтована і має відповіді на елементарні запитання.
А в більшості спілкуваннях у чатах я бачу тільки вкиди того, що хтось десь, щось почув і йому це зайшло, бо воно гарно звучить.

Сліпа віра у все, що каже чийсь кумир блогер — то і є радянський менталітет мислення, це і є той самий совок, який ще існує у більшості населення.
Совок головного мозоку не виправити лише однією ненавистю до окупанта, чи навіть вибором патріотичної позиції до України. 
Совок знищується особистим критичним мисленням — треба кожному починати  мислити самостійно, опираючись на факти подій, які і є тепер у повному обсязі на широких просторах світової інтернет-павутини.

То що треба знати?
Як не потрапити до притулку радянського часу?
1 – Зрозуміти, що війна росії з Україною – це війна аж ніяк не лише за територію та цінності. Це не лише війна народів. Це якраз війна минулого з майбутнім.
2 - Зрозуміти, що майбутнє - і навіть сьогодення — не може домовитися з минулим.
3 - Найголовніше це необхідно побачити, яку все-таки гігантську, хай навіть і не дуже помітну роботу, нам вдалося зробити за останні роки. Адже ми були в одному притулку з росіянами, але все ж таки змогли вибратись на білий світ та побачити сонце, а вони досі риють собі нори до цвинтаря.
Росіяни, які прийшли до нас і живуть у себе вдома – ходячі мерці та будуть трупами доти, доки не зможуть переоцінити власне минуле — ганебне, криваве та мерзенне.

Курська операція — хто перемагає?
Коли говорять про те, що російське керівництво, щоб не оголювати ділянки фронту на Донеччині перекидає війська з Калінінградської області на Курську, то це загалом каже що боєздатних ресурсів у росіян просто фізично не вистачає, що в цьому випадку росія теж не може розраховувати на те, що вона буде успішно воювати на декількох ділянках фронту, а це зараз Донецький, Харківський, Курський напрямок.
А як що росія не може вести війну на кількох ділянках фронту протягом довгого часу, а Україна нав'язує їй таку війну, то зрозуміло, що в Кремлі будуть вимушені замислюватися про те, що взагалі робити з цією війною.
Але тут вже може виникнути інше питання: — а наскільки в українських
Збройних Сил є ресурси, щоб протягом тривалого часу вести таку ось війну на протяжних ділянках фронту?
І це питання не до вас — це питання до українського політичного та військового керівництва.

Без всякої конспірології:
Операція ЗСУ в Курській області виявилася нестандартною подією для росіян. А росіяни розумом та кмітливістю не відрізняються. Вміють навчатися або на власних помилках, або взагалі не навчаються. У цьому і падає вся якість російської системи. Теоретично росіяни офіційно готувалися до оборони прикордонних областей. Витрачені мільярди на зміцнення, на загони оборони, на розміщення бойових підрозділів. Проте зараз з'ясовується, що логістику, взаємодію підрозділів, роботу допоміжних служб — все треба налагоджувати спочатку та в ручному режимі деякими координаційними порадами.

Але дуже потішним виглядає їх виття на весь світ з вимогами надавати правдиву та оперативну інформацію. Симптоматичне виття демонструє, що вони паршиво представляють все те, що відбувається. Зазвичай можна посадити за крадіжку всю верхівку російської армії, ось тільки змусити армію працювати як військову систему, а не як збіговисько російських аутистів — проблема нездійсненна, бо іншого персоналу немає.
Для росіян природно робити начальству приємне, бо за погані новини начальство рубає голови. Брехня вбудована в російську систему наглухо. Без крику начальства та істерик знизу ні чого взагалі не ворушиться. А щоб начальство не кричало, вони просто брешуть. Якщо росіяни перестануть брехати, то це будуть вже не росіяни.
Ось лише ситуація зараз у російському світогляді така, що коли брехати не можна, але не брехати не вміють, та і страшно, то виють вже від безнадії.

Ніколи більше...
Росія – це єдина країна у світі, у якої вже понад сто років засекречено архіви. Тому що в цих архівах не історія країни – там перелік нескінченних злочинів.
Світ не здався, коли напередодні Другої Світової війни більшість політичної карти займали комунізм, націонал-соціалізм, фашизм і авторитаризм, а натовпи захоплено поклонялися Сталіну, Гітлеру, Муссоліні, Франку і дрібнішим авторитарним лідерам. Захід, та його частина, яка залишалася демократичною, як і зараз, не могла зрозуміти, яка небезпека більша з погляду агресії – нацизм чи більшовизм.

Західним лідерам для розуміння сутності цієї війни достатньо лише прочитати спогади американського дипломата Джорджа Кеннана, який спостерігаючи в 1944 прохід червоної армії через простір Європи писав: "росіяни... стирали місцеве населення з лиця землі так, як не робив ніхто з часів азійської орди".
І всі нинішні дії росіян вже на території України лише підкреслюють той факт, що росіяни самі по собі не змінюються.
Поступово приходить усвідомлення, що тільки переформатування цієї огидної недодержави та не менш ніж п'ятдесят років насильницького виховання населення, може дати (без гарантії) хоч якийсь результат.
Проблема у тому, що на Заході немає розуміння, як це можна зробити технічно. Розмір і абсолютна деградація російського населення все ж таки мають значення.
Принаймні одне має бути вирішене твердо.
Ніколи більше, Захід не повинен знову рятувати цю територію від голоду та внутрішніх воєн, які неминуче прийдуть внаслідок їхньої маніакальної агресії.

Рудименти радянської свідомості.
Політичні процеси на Заході та на пострадянському просторі – вони різні.
У нас промови – це для червоного слівця їх пишуть гарно, щоб вони подобалися людям.
А статті пишуться як набір сигналів.
Промова — це на публіку, а текст це для людей, які розуміють.

А на заході все навпаки – виступ політика, це програмна промова. Виступ політика на Заході має супроводжуватись конкретними діями. Якщо немає дій, настає крах політика. Неможливо просто вийти та промовляти з трибуни набір слів. Потрібно, щоб ці слова підкріплювалися діями — законами, указами...
А Статті — це хороша та цікава історія для публіки.
Це і є різниця між західною культурою та пострадянською безкультур'ю.
І як я бачу — нічого поки не змінилося.