У рецензії на монографію Михайла Петровича, опублікованій у свіжому числі Наукових записок УКУ: Богослов'я, розглянуто важливість участі вірних у Євхаристії та проаналізовано концепцію «царського священства» в контексті біблійного богослов’я та історії Церкви. Запрошую всіх ознайомитися з цим глибоким дослідженням, яке відкриває нові перспективи в літургійному богослов’ї.

http://nz-theology.ucu.edu.ua/wp-content/uploads/2024/11/11_18r_dudchenko.pdf

Запис читача, Всеволод Сміх:

Декілька стимулюючих мислення рядків з лекцій професора протопресвітера Олександра Шмемана, що містяться у новому номері журналу "Церква і суспільство". Дякую за переклад головному редактору та ентузіасту прот. Andriy Dudchenko.
Шмеман пише:
-"найгірші вороги православ'я – це самі православні";
- "визначення таїнства Шлюбу (в цій лекції Шлюбу, але по суті будь-якого таїнства) як обряду, за допомогою якого передається специфічна благодать Шлюбу (яку можна майже уявити як пляшечку з ліками, де перелічено інгредієнти), є чимось чужим духу Церкви. Отці Церкви ніколи не цікавилися формальними визначеннями";
-"коли до таїнств починають застосовувати три логіки Аристотеля разом із певним духом римського права - чудового для впорядкування життя в людському суспільстві, але зовсім недоречного для пояснення таїнств";
-"гріхопадіння - це насамперед відкидання таїнства як способу життя, адже таїнство це життя як спілкування з Богом у всьому і через усе. Гріх гріхопадіння полягає у бажанні привласнити це життя для себе, що стає початком секуляризму: суспільства споживання, де людина розглядає себе як споживача з правами, а не як священника";
-"Будьте дуже обережні з формулами. Ви побачите, що зазвичай вони не походять від Бога";
-"головним у смерті є те, що Церква вважає померлих живими";
-"язичництво це природна релігія людини. Язичництво це постійне зближення темряви і світла, бажання, щоби Бог виправдав наші гріхи, наше ідолопоклонство";

З цього випливає не риторичне запитання, якщо присвятити більше уваги саятоотцівському вченню та поширити його на життя потенційного християнина: що таке молитва і як молитися взагалі? І тут не зовсім про молитву своїми словами, оскільки історія науки демонструє, що спочатку практика потім теорія. Якщо молитва це дар Божий, який ми отримати власними силами не можемо, то історія науки і принципи науковості стають нашим прагненням навіть дуже в пригоді. Але практика не в сенсі виконання послідувань чи обрядів а в тому, ЩО ми робимо. Чи йдемо ми на ризик відмовитися від своєї голови, від своєї стабільності, репутації, комфорту тощо. Розумом (це науковий принцип можна сказати) відмовитись від розуму (це і буде практика). Тобто молитва кристалізується в печі цілковитої відмови від себе, у відданні себе Богу і як наслідок богобачення, богоспілкування з'являються профанні тексти (це вже теорія яку ми так любимо - тобто молитви які ми читаємо або своїми словами молимось) як позначки стосунків не тотожні ані Самому Богові, ані авторові, ані нашим проханням. І вкрай слушним стає запитання Шмемана: "як це все справджується днем за днем, щодня?", як реалізувати цю практику відмови від себе в буденності життя, як відмовитися від себе старшому перед молодшим, умовно начальникові перед підлеглим, професорові перед студентом тощо?

Сьогоднішня неділя перед Різдвом і євангельське читання родоводу Христа дає нагоду сказати про ще щось важливе.

Про родину.

Більша половина клієнтських запитів у роботі психолога - це проблеми з рідними і близькими. Так само і у священника)

Ймовірно, що і у вашій сімейній, родинній історії є щось... болюче. Те, чого ви соромитесь, що ви несете на собі, чого боїтесь і що старанно ховаєте?

Ми плоті від плоті своєї сім'ї і родини, то й не дивно, що наші тіні сягають аж десь туди.

У родоводі Христа зустрічаємо людей також всяких та різних, і не завжди великих та праведних. Минуле деяких із них було би соромно розповідати і сьогодні, але Христос не відцурався від них.

І це нагадує нам про важливу істину прийняття.

Ми не можемо змінити свій рід чи стерти те, що було. Але ми можемо навчитися приймати свої корені такими, як вони є. Прийняття не означає виправдання помилок чи погодження з несправедливістю, яку ви могли пережити. Це означає побачити у своїй історії ґрунт з якого ви можете рости вже так, як ви самі то розумієте і Бог вам в поміч.

Мати коріння ☝️

#думи

Сьогодні вкотре намагався зрозуміти, що таке "ре-ортодоксія", прослухав передачу, де автор ідеї Вячеслав Николаевич Рубский цілу годину це пояснює, і так і не впевнений що збагнув. Те, що я почув, то це повна релятивізація істини. Але можна в такому разі говорити про істину взагалі, якщо вона лише суб'єктивна?

Мій світогляд полягає в тому, що я вірую в єдиного Бога - в те що Він існує, що Він створив світ, що з Ним можна комунікувати, що до нього можна звертатися як до "Ти", і таке звернення називають молитвою.

Під творенням світу я розумію першу причину буття світу, і аж ніяк не відкидаю біологічну еволюцію як програму розвитку, задану світу його Творцем.

Вірую, що цей єдиний Бог незбагненним способом проявив Себе в Ісусі з Назарета - історичній особі, про яку розповідають чотири канонічні Євангелія. Тому Ісуса називають Сином Божим, а пізніше - єдиносущним Отцеві. Вірю, що Він був розп'ятий на хресті і помер, а на третій день воскрес із мертвих, тобто що його померле тіло не знайшли у гробниці, де поклали, і що Він являвся ученикам після цього, які не одразу переконалися, що то саме Він.

Вірю в Божу любов як причину творіння світу і приходу в світ Ісуса Христа, та в любов як вищу мету життя людини. Вірю, що Бог любить людей і бажає їм життя в любові, гармонії та радості. Любить і тих, хто вірує в Нього "неправильно", і хто не вірить у Нього взагалі. Переконаний, що Бог не відправлятиме до "пекла" нікого - в тому числі тих, хто в Нього вірить якось не так чи невіруючих. Пекло - це більше про стан, який людина обирає сама, ніж куди її відправляють ("Суд полягає в тому, що світло прийшло у світ, але люди більше полюбили темряву, ніж світло"). Вірю, що людина з будь-якої віри чи традиції, якщо чинить за правдою та сумлінням, вже є на шляху спасіння, тобто на шляху любові.

При цьому я не можу сказати, що все одно, як вірувати і в кого вірувати чи не вірувати. В мене немає доказів моєї віри, є традиція, в котрій я вихований, є аргументи на користь цієї традиції, але не докази. Віра - це все одно стрибок у прірву.

Наостанок скажу, що мені дуже не подобається, коли автор ідеї "ре-ортодоксії" докоряє "лібералам", коли він самий не те що ліберал, а якийсь крайній пост-ліберал. Ліберал на кшталт мене каже: істина існує, але Бог любить і тих, хто не знає її. Ре-ортодокс каже: що таке істина?

Церкви шукають шляхи до справедливого миру під час війни

Пресреліз № 21/24
16 грудня 2024 року
Брюссель

Приблизно 80 учасників, серед яких представники українських та інших європейських церков, зустрілися у Варшаві з 9 до 11 грудня на Європейських консультаціях про справедливий мир, організованих Конференцією європейських Церков (КЄЦ). На заході були розглянуті богословські, етичні та практичні аспекти справедливого миру в умовах триваючого конфлікту в Україні, з акцентом на правді, справедливості та примиренні.

Блаженніший Епіфаній, митрополит Київський і всієї України, предстоятель Православної Церкви України, подякував європейським Церквам за гуманітарну та духовну підтримку України. Він звернув увагу на понад тисячу днів агресії проти України, яка посилюється зловживанням релігією для виправдання війни. Він наголосив на необхідності діалогу, який приносить відчутні результати та взаємну відповідальність.

Учасники обговорили виклики балансу між теоретичними ідеалами та практичними реаліями, зокрема, щодо ненасильницького опору та самозахисту. Вони закликали до переоцінки екуменічних поглядів на справедливий мир. Під час дискусій також наголошувалося на руйнуванні шкідливих ідеологій, таких як «русскій мір», та подоланні поділів у Православних Церквах в Україні. Такі ініціативи, як "Софійське братство", що сприяють діалогу між православними традиціями, були високо оцінені як моделі для примирення.

Представники європейських Церков підкреслили важливість визнання власних недоліків для відновлення довіри. Вони застерегли від використання богослов'я в конфліктах і підкреслили необхідність розглядати проблеми з погляду жертв. Було визнано важливість залучення молоді до дискусій про справедливий мир.

Учасники консультації закликали до постійних молитов за Україну та її Церкви, які перебувають у величезному стресі. Вони закликали до більших інвестицій у примирення, включаючи фінансування програм навчання миру в Україні. Однак учасники також прислухалися до заклику до європейських держав підтримати Україну. Цей заклик має бути врахований у подальших роздумах над концепцією справедливого миру, серйозно беручи до уваги українську дійсність. Було запропоновано правовий захист для тих, хто відмовляється від військової служби з міркувань совісті, адвокацію різдвяного перемир'я та всеосяжний обмін полоненими. Також було рекомендовано підтримати армійських капеланів через пастирське консультування та діалог, а КЄЦ потенційно може сприяти цим зусиллям.

Його Високопреосвященство Архиєпископ Тіатирський і Великої Британії Нікітас, Президент КЄЦ, сказав: «Як християни, ми покликані говорити правду, деконструювати насильницькі наративи і ставати на бік справедливості. Ця консультація нагадує нам про нашу спільну відповідальність за підтримку людської гідності та солідарності, сприяючи миру для всіх».

«Перемога правди передбачає захист життя, відновлення справедливості та розбудову солідарності. КЄЦ залишається відданою підтримці українських Церков та просуванню бачення справедливого і тривалого миру», - додав він.

Консультація стала ключовим кроком у розвитку рамки справедливого миру всередині членства КЄЦ. Вона підкреслила складність цієї концепції та важливість узгодження спільної лексики зі спільним розумінням для ефективної розбудови миру. Об'єднавши різні точки зору українських та європейських церковних лідерів, а також міжнародних екуменічних організацій, захід сприяв конструктивному діалогу та зміцнив колективну прихильність до справедливого миру.

Офіційна заява Національний заповідник Києво-Печерська лавра

Останнім часом у публічному просторі почали ширитися суперечливі висловлювання щодо благодійного заходу, організованого командою проєкту "Реальна Історія" для популяризації української різдвяної традиції. У межах події проводилася зйомка соціального проєкту 1+1 "Здійснити мрію", який втілює мрії дітей загиблих воїнів.

Ми вважаємо своїм обов’язком роз’яснити ситуацію, щоб уникнути непорозумінь.

▪️По-перше, хочемо наголосити: захід проходив у Трапезній палаті, яка є історичною частиною архітектурного комплексу та з моменту свого заснування в кінці XIX століття слугувала місцем спільної трапези. Ця зала не є храмом та завжди використовувалася для проведення урочистостей: духовних, культурних і освітніх. Це повністю відповідає чинному законодавству й вимогам експлуатації пам'яток історії та культури, а також жодним чином не шкодить живопису XX століття.

Ми щиро шкодуємо, що ця подія викликала непорозуміння та могла зачепити релігійні почуття вірян. Києво-Печерська Лавра є сакральним місцем для кожного українця, і ми завжди прагнемо дотримуватися балансу між збереженням духовної спадщини та її популяризацією.

▪️По-друге, росія і проросійські сили системно використовують Лавру у своїй пропаганді та ІПСО для розпалювання суперечок та розколу серед українців. Ми закликаємо всіх перевіряти інформацію, а також бути уважними до провокацій, які часто поширюються ворогом.

Адміністрація Заповідника завжди готова до відкритого діалогу й продовжить працювати над тим, щоб цей сакральний простір залишався місцем духовного єднання, збереження історичної спадщини та культурного збагачення.

Сьогодні, 13 грудня, у Римі Предстоятель ПЦУ Митрополит Епіфаній зустрівся з Папою Франциском

Про це митрополит Епіфаній написав у соцмережі.

"Сьогодні у Римі на зустрічі з Папою Франциском говорили про важливість єднання зусиль всіх людей доброї волі задля досягнення справедливого миру для України і Європи. Подякував Святійшому Отцю за гуманітарну допомогу постраждалим від російської агресії українцям. Особливо цінуємо постійний заклик Папи до всіх віруючих молитися за мир для України", - зазначив першоєрарх.

#JustPeace2024 #CEC
Вчора завершила свою роботу міжнародна конференція «Європейська консультація щодо справедливого миру». Пропонуємо Вашій увазі збірку доповідей конференції, перекладених українською.
Доповіді конференції 9-11 грудня 2024 року
ㅤ
- Катерина Пекріду: Ініціатива «Шляхи до миру» та обґрунтування Консультації

- Доповідь Блаженнішого Митрополита Епіфанія, Православна Церква України

- Доповідь професора Сергія Бортника, Українська Православна Церква

- Доповідь Ігоря Бандури, Всеукраїнський Союз Церков Євангельських Християн-Баптистів

- Протоієрей Андрій Дудченко, ПЦУ: «Релігія як інструмент і зброя у гібридній війні Росії проти України»

- Професор Фернандо Еннс: «Розвиток концепції справедливого миру в рамках екуменічного руху»

- Доктор Сергій Шумило: «Справедливий мир як втілення правди та правосуддя»

- Лідія Лозова: «Права людини і справедливий мир для України: церковна перспектива»

Читати: https://sofiyske-bratstvo.org/yevropejska-konsultacziya-shhodo-spravedlyvogo-myru/

Автор про це не знав, бо ніхто з його знайомих цього не робив? Для мене це дивно, бо я також прожив в окупації перші 17 днів великої війни, але вже тоді знав про те, що дехто, ризикуючи життям, передавав нашим захисникам інформацію, де в селі стоїть ворожий танк чи інша техніка. Мій сусід Андрій Возненко за це був закатований «визволителями», він зник за кілька днів до мого виходу, і його тіло зі слідами тортур знайшли в сусідньому селі після деокупації.
Яскраво пам’ятаю моменти свого спілкування з окупантами. Рядові солдати російської армії, віком трохи більше за 20, що увійшли до мого села поруч із Гостомельським аеропортом вранці 25 лютого 2022, аж ніяк не називали себе тоді «визволителями». Вони самі були радше дезорієнтовані. І саме представник російської церкви забезпечував їм обґрунтування, чому їм слід воювати з сусідами. За день до свого звільнення я зустрів на своїй вулиці військового священника з Росії, який назвався отцем Вадимом, і який на мої питання, навіщо вони прийшли війною до мирних людей, перелічив усі основні пункти пропагандистського наративу про фашистів в Україні, вісім років убивства дітей Донбасу, ворожий Захід, і додав: «Бог відкрив мені, що Росія права у цій війні».
Коли світ дізнався про злочини в Бучі (а подібних злочинів, на жаль, багато скрізь, куди зайшли російські окупаційні війська), дехто у соцмережах висловив припущення: якби у російській армії були капелани, вони, мабуть, не чинили би таких звірств. Принаймні, були б людянішими. Гірка правда полягає в тому, що священники у російському війську під Києвом тоді були. І вони зробили те, що зробили. Від мого села до Бучі 8 км. Саме російський священник, а не чеченці, що заходили до мене в хату перевіряти документи і помешкання, і не рядові солдати, знав мету та обґрунтовував сенс своєї присутності на чужій землі. 
А від представників УПЦ МП довелось почути, що це ПЦУ винувата у вторгненні 24 лютого. Мовляв, якби Порошенко за підтримки Америки не створив ПЦУ, якби Україна не стала утискати УПЦ МП (чого вона насправді не робила тоді ні з якої перспективи), то й Путіну не довелося би вводити війська, щоби захистити «канонічну Церкву». 
Насамкінець хочу зробити уточнення. Невеликий, але помітний відсоток відверто проросійськи налаштованих священників та вихованих ними вірян, а також виявлення серед них колаборантів, створює стійкий негативний образ УПЦ в українському суспільстві. Позаяк значна частина духовенства і парафіян УПЦ – це українці, які хочуть жити вільно на своїй, Богом даній землі. Але не наважуються (поки?) зробити крок, щоби рішуче розірвати всі зв’язки з церквою країни-агресора. Чому – це вже питання для іншої дискусії.

На сторінках цього випуску журналу читач знайде роздуми кращих сучасних богословів світу (авторів документу "За життя світу") про науку, технології та природний світ.

Ми публікуємо переклади двох концептуальних статей Gayle Woloschak про православ'я і науково-релігійний діалог; міркування кандидата фізико-математичних наук отця Богдан Огульчанський про релігійний погляд на розвиток науки і технологій; розуми доктора медичних наук Володимира Медведєва про те, чому вірна наука не обов'язково безвірна (на прикладах наших видатних співвітчизників Володимира Беца і Луки Войно-Ясенецького); думки з цього приводу проникливого поета та лікаря Борис Херсонский; дослідження змістовних аспектів і проблемного поля християнського впливу на зародження науки від доцента КПБА отця Володимир Сміх; роздуми астронома з Полтави Миколи Тищука та кандидата фізико-математичних наук доцента священника Юрія Гуртового.

Крім того, в цьому номері продовжуємо публікацію раніше невідомих лекцій прот. Олександра Шмемана про шлюб. "Справжній успіх шлюбу сам по собі є актом спасіння світу", - каже богослов.

100 років тому Вселенський Патріархат надав Томос про автокефалію Польській Православні Церкві. Аргументи, покладені в основу цього рішення, були застосовані і у 2018 при даруванні Томосу Українській Церкві. Обставини сторічної давнини досліджує доктор історичних наук професор Iryna Prelovska

Продовжуємо публікацію розділів грецької збірки про сповідь "Світло, що звільняє". Про способи застосування канонів у таїнстві сповіді з дуже несподіваного для багатьох ракурсу розповідає один з кращих грецьких каноністів митрополит Григорій Папатомас.

Очікуйте появи друкованого журналу в Михайлівському і Спасо-Преображенському соборах у Києві, в магазинах Nikolaos , замовляйте журнал безпосередньо в редакції через форму: churchandsociety.org.ua/forma