«Послання Ісуса сприймається цілком неправильно, якщо його відокремити від контексту віри і надії вибраного народу». Папа Бенедикт XVI

Союз (Завіт) встановлює зв'язок, подібний до родинного (кровного) зв'язку, його зрада - такий самий злочин, як зрада родинних зв'язків.

Між партнерами союзу встановлюється стан шалому - миру, який має глибоке значення: стан людини, яка живе в гармонії з природою, сама з собою, з Богом.

Крім шалому, ознаки Звіту: милість і вірність (останнє у ц.-слов. часто перекл. як "істина"). Людина в Завіті з Богом покликана наслідувати Його в любові і вірності і таким чином стати, наскільки це можливо для людини, подібною до Бога.

Господь вірний своїй пропозиції Завіту незалежно від відповіді людини. Вірність Господа своєму слову незмінна і вічна.

Важливий вияв інтимності, до якої Господь запрошує свій народ, - це трапезування перед Ним. Кожна трапеза народу Божого через молитви благословення і благодарення має печать родинності Завіту. Він нас живить своїм власним життям.

Неправильний погляд на Старий союз є суттєвою перешкодою для того, щоб бачити повноту Христового дару.

Елементи Нового союзу:
- досконале сповнення Божої волі з боку людини;
- досконале пізнання Бога;
- повна перемога над гріхом.
Зрозуміло, що як людина це виконав Ісус Христос.
Євхаристія - найвищий вираз взаємного дару між Богом і людиною.

Благословення в традиційних молитовних формулах завжди спрямоване на Бога, а не на предмет(и), за який приноситься подяка. Благословення - форма сприймання матеріального світу і всіх подій життя та перетворення їх в обставини та засоби спілкування з Богом, який дає всі ці дари. Перетворити безпосередній дар чи подію в нагоду зустрічі з Богом.

(За книгою: М. Петрович, Царське священство, с.24-39).

Про важливість причащання для всіх, особливо для батьків, початок о 1:24
https://youtube.com/live/6ToZEOonD1g?feature=share

YouTube

01.09.2024 | Божественна літургія у неділю | Спасо-Преображенський собор

Запрошуємо приєднуватися до трансляції богослужіння наживо зі Спасо-Преображенського собору Православної Церкви України в Києві і до спільної молитви за Україну, за наше військо і народ!

https://youtu.be/avSDVOK0pNM

YouTube

Проповідь на Євангеліє 1 вересня. Прот. Андрій Дудченко

Вражає той факт, що в усіх новозавітних текстах, де згадані священики або священство, окрім текстів, які говорять про левітське (старозавітне) священство, йдеться про Христа та Його спасенну жертву й заступницькі моління, або про загал християн та їхню участь у Христовому спасеному післанництві й продовженні його. Натомість очільників та відповідальних за християнські спільноти названо багатьма титулами, що свідчать про їхні пастирські завдання, але ніколи цих провідників не названо окремо священиками, ні не згадано якусь їх "священнодію" супроти християнської спільноти. (с.15)

Роллю мирян, яку передбачає і вимагає поняття "царського священства", є процес постійної і глибинної відкритості до того, що Бог промовляє до людини, до чого її запрошує і куди Він провадить. Головна відмінність між двома парадигмами полягає в тому що перша є механізмом, який дозволяє через наші молитви і жертви вплинути на Бога, аби отримати від Нього потрібні нам дари, а друге є процесом спілкування, в якому Бог об'являє нам свою любов і волю, показує нам, як нам треба змінити наше серце і як Він допомагає нам це осягнути, пропонуючи співдіяти з Ним для реалізації Царства Божого (Божого перебування і володіння) в нашому серці і наших відносинах із ближніми та світом. (с.21)

З книги М. Петровича "Царське священство: миряни в Божественній літургії"

Мені здається, що я знайшов дорогоцінну перлину, і хочу з вами поділитися. Це чудова книга з літургійного богослов'я. Михайло Петрович, Царське священство: миряни в Божественній літургії. Видавництво "Свічадо", книга вийшла минулого тижня.

До речі, придбати можна у нашому соборі.

Кілька цитат з передмови:

Царське священство - один із найдавніших і найповніших виразів, що передає зміст, покликання і достоїнство християнського життя, а також один із найзанедбаніших.
...Термін "царське священство" показує активну належність християнина до Христа-Месії...(13) Приналежність християнина до Христа є активною в тому сенсі, що він (християнин) стає не тільки сприймачем Божої благодаті і спасіння, а й учасником Христового месіанського післанництва для спасіння світу. Як Христос приносить спасіння своєму народові як Цар, Священик і Пророк, так і кожний християнин отримує в таїнстві миропомазання царське, священницьке і пророче помазання Святим Духом, щоб продовжувати, поширювати і розвивати Христову справу для життя світу. (с.14)

Поняття "царське священство" виступає одним із найсильніших біблійних виразів, що окреслюють суть християнського життя, який наповнює проміжок між цією основою і вершиною та ефективно їх пов'язує. Він говорить про покликання ходити в Божій присутності, щоб прославляти Його своїм життям і бути посередником для інших, щоб і вони входили і перебували в цій Божій присутності. По суті, титул "царське священство" означає покликання кожного християнина як члена Христового Тіла силою помазання Святим Духом впроваджувати царство Боже - царювання Боже - у своєму щоденному житті, в родині, праці, на відпочинку, у творчості, успіхах і невдачах, у добробуті і нужді, на самоті та з іншими - усе на славу Бога Отця. (с.19)

Літургія - це місце чи подія, у якій зосереджений увесь зміст богослов'я - про Тройцю, про Христа, про спасіння, Церкву, людину, християнське життя. З усім цим ми зустрічаємось тут не теоретично, а життєво, безпосередньо, "наживо". ...
Через літургію ми зустрічаємо Воскреслого Христа, приймаємо Святого Духа, самі стаємо прийнятими у внутрішнє життя Пресвятої Тройці, звільненими від нашого гріха, отримуємо натхнення і силу для християнського життя, починаємо бачити себе самих і нашого ближнього як живі члени Христового Тіла та відповідно скеровуємо наші дії. (с.10)

https://youtu.be/ObSajYb3Wxg

YouTube

П'ять хлібів для п'яти тисяч. Проповідь у неділю 8 по П'ятидесятниці. Прот. Андрій Дудченко

https://youtu.be/-mbHJzZ4wLQ

YouTube

Про церкву і політику. Проповідь на Євангеліє у неділю 7 по П'ятидесятниці. Прот. Андрій Дудченко

Про рабство і свободу в богослов'ї Антіохійської школи. Записую для себе деякі тези з книги Daria Morozova

Внутрішня потреба людини у несвободі - причина рабства (Златоуст, Феодорит Кирський). Раб не входив до Ноєвого ковчегу. Рабство - наслідок гріхопадіння. Праведні внутрішньо подолали рабство.

Попри радикальну контркультурність, перші покоління християн не поспішали боротися з інститутом рабства. Феодорит: життя раба значно краще, ніж життя його пана, бо раб позбавлений проблеми прийняття рішень, він лише виконує накази. Златоуст вперше поставив руба питання про несумісність рабовласництва і наслідування Христа. Але аж до ХІІ ст економіка Візантії великою мірою була побудована на рабській праці.

Златоуст: найбільші невільники - це ті, хто прагне зверхності над іншими, хто бачить у інших людях рабів. Володіння бодай одним рабом докорінно змінює погляд на все людство.

Повага до свободи іншого прямо пропорційна внутрішній свободі. І саме остання є найдорожчим надбанням людини.

Феодорит бачить парадигму вільної людини в образі Йосифа Прекрасного, який "випромінював красу, настояну на свободі", особливо коли був рабом, бо мав "нерабський і безстрашний спосіб мислення".

Внутрішня свобода - це життя у відповідності до внутрішніх, а не зовнішніх стандартів. Ці внутрішні стандарти Златоуст називає "природним законом". Це внутрішні стандарти совісті. Брак зовнішньої свободи не може обмежувати внутрішню свободу етичного вибору. Звідси випливає ідея свободи сумління. Попри такі тези Златоуста і антіохійців, історична церква часів пізньої античності та середньовіччя і на Сході, і на Заході пристала на практики і теорії примусу. Несторій - імператору: "Дай мені землю, очищену від єресей, і я за те дам тобі небо. Допоможи мені знищити єретиків, і я допоможу тобі викорінити персів".

Антіохійці обстоювали повноцінну свободу людини, відрізняючи її від волі Божої. Феодорит розрізняв те, що залежить від "керма Провидіння", і те, що залишено "розумній здатності душі". Якщо рішення людини цілком залежать від Божого Провидіння, то людський розум перетворюється на декоративний елемент. Людина - вільна істота у діалозі з вільним Богом, Який може по-різному ставитися до її намірів, але шанобливо поступається її самовладанню.

Розділ ІІ.4

У свіжому випуску журналу "Церква і суспільство", загальною темою якого є "Війна світів: 'русскій мір' проти християнства", опубліковано дуже важливе інтерв'ю з Геннадієм Друзенком (правник, очільник ПДМШ), в якому ми обговорили різні питання, що стосуються взаємин Церкви і суспільства у часи випробувань, і не уникали незручних тем.

Наприклад, про фальшиву тезу "Церква поза політикою":

— Я не думаю, що Церква апріорі може бути поза політикою. Стверджувати, що Церква поза політикою, можна тільки тоді, якщо під політикою розуміти виключно неподобства, які творять політики – іноді не тільки в Україні. Церква має виступати моральним камертоном суспільства, називати речі своїми іменами: зло треба називати злом, а добро добром. І не казати, мовляв, яка різниця? Декларувати, що Церква поза політикою, це якесь фарисейство, бо будь-яке суспільство апріорі політичне: навіть коли воно декларує свою аполітичність, це значить, що воно просто підкоряється тим, хто знаходиться при владі. І часто це, на жаль, не найкращі люди. Тому Церква має займати політичну позицію з точки зору «небесної логіки».

Або про церкву і владу:

— Церква може перетворити своє просвітництво (в євангельському сенсі: «Ви – світло для світу») на ідеологічну пропаганду та стати ідеологічним відділом певної влади, «духовим департаментом» уряду. Люди йдуть до церкви, шукаючи чогось, чого вони не можуть знайти у світі. Якщо Церква у своїй проповіді та місії в суспільстві забуває свій вертикальний вимір – вести людей до Бога, і перетворюється на обслуговування інтересів можновладців, то завжди знаходяться якійсь партії, які прагнуть стати більше, ніж партії.

Про церкву і національність:

— Я думаю, Україна зараз дуже сильно потребує, щоби Церква нарешті згадала, що її містичним осереддям є Христос, а не нація – і тоді зі школи патріотичного виховання чи п’ятої колони Кремля нарешті перетворилась на Церкву Бога живого. Покликання Церкви – це святість, і немає іншого покликання. А святість не буває комфортною, радше це постійний дискомфорт, бо це вростання людини в Бога. (...) Християнство – це не національна ідеологія не просто рідна Українська Церква. У словосполученні «Українська Церква» наголос, принаймні для мене, має бути на слові Церква. Бо може бути багато українських організацій, партій, просвітницьких спільнот тощо, а Церква має залишатися Церквою – насамперед Христовою, а потім вже українською.

Про дегуманізацію ворога:

— Ми самі розлюднюємось, коли розлюднюємо ворога, це взаємопов'язаний процес. (...) Як тільки в нас вичерпується любов і очі застилає пелена ненависті, то щось дуже фундаментальне в людині зникає. (...) Справедлива війна чи несправедлива, але робота військових – вбивати й руйнувати. Про цю взаємопов'язаність, напевно, мають нагадувати капелани, має говорити Церква, бо це незручна правда на фронті. Але потрібно нагадувати, що є межі, які не варто переходити.

Про законодавче обмеження діяльності церков та релігійних організацій, пов'язаних із країною-агресором:

— Я би пішов іншим шляхом і навів порядок у всіх церквах. За рахунок чого так міцно вкоренилася УПЦ? За рахунок того, що вона фактично давала релігійну санкцію на беззаконня можновладців, включно із корупцією. Частина церковних діячів були у зв'язці з можновладцями. (...) Я б зайшов з цього боку і навів елементарний порядок у взаєминах церкви й держави. Закон має бути обов’язковий для релігійних організацій так само, як для громадських об’єднань чи політичних партій.

Придбати свіжий випуск журналу "Церква і суспільство" можна у Михайлівському Золотоверхому та Спасо-Преображенському соборі в Києві, в магазинах Nikolaos (Київ, Львів), або замовити в редакції: https://churchandsociety.org.ua/forma/

Інститут Церкви і суспільства

Розповсюдження часопису "ЦіС" - Інститут Церкви і суспільства

Часопис розповсюджується по всій території України шляхом адресного розсилання по церковних магазинах, іконних лавках тощо...