​•••
дай-но саду побути садом
набиратись гілок і ягід
набуватись пекучим соком
не порушуй його до строку

дай цій тиші постати тишею
що тривожиться тільки мишею
що стається в глухому розпачі
як пішли усі
глядачі

слід навчитись простої радості
незникомої противажної
що стається в війну
і в старості
що народжується з легковажного
попри біль
попри втрати
й відсутність сталості
4.09.2024
© Наталка Маринчак

​•••
якби ми знали як від нас тікають сни
так ніби посмішки людей твоїх останні
ми б розгадали сутність існування
і код секретний вічної весни

а ліс помер від туги і надламу
від гіркоти за вічним і зеленим
коли обезголовило всі клени
миттєвим помахом стрімким

якби ми знали днину розставання
то обіймались б дужче і міцніше
говоримо
та чи це не востаннє
запала тиша
незбагненна тиша
1.09.2024 Ніці Кожушко, художниці, що загинула від російської ракети
© Наталка Маринчак

​•••
сходить над лісом велика рожева повня
стигле повітря колише вечірню ніжність
доки ітимеш від розпачу до розпуки
хтось уже колисатиме немовля

сходять сніги із серця немов лушпиння
ось тобі серце наступні причини жити
сходить над лісом великим рожевим квітом
той хто собою печалі всі скасував

що ти війна зробила з моєю радістю
натовп нуртує щасливий простим ліхтарикам
серце невигоїне нуртує за людом слідом
натовп співає гімн
прекрасне літо
24.08.2024
© Наталка Маринчак

​•••
до любові організм адаптується як і до висоти
тільки в горах можна спуститися й перепочити
а в любові лишаєшся тільки ти
наодинці із Богом і Його квітами
Він зітхає
о як мало петрають у любові ці вічні діти
ось о третій годині пробуджую твою очі
щоби можна було побачити і почути
а ти міряєш міряєш міряєш коридори
і не бачиш ранку не змінюючи маршруту
і жалієшся ближнім про свої виснажливі ночі
спробуй спробуй відчути відкинути свої шори
до любові готують змалку іще в утробі
ось крізь всі резонатори Бога симфонія світу
і любов не що інше як легкий Господєнь мобіль
скільки літ нам відведено щоби це зрозуміти?
2021
© Наталка Маринчак

•••
запамʼятай мої татуювання
і родимки
і слід пташиних зграй
від усмішок багатих на печаль
й суцвіття папороті ув очах запамʼятай
запамʼятовуй всі дитячі шрами
а краще занотуй й носи в кишені
як малюкам вкладають мамин телефон
так ти носи мойого існування
легенький подзвін і луни відгон

хотілося б прокинутись
не сон
а повсякдення існування
на мапі світу як червоний мак
я місто-квітка в безперервності тривог
я оберіг і тихий ніжний Бог
багатогласого тремтливого співання
2024
© Наталка Маринчак

​У мене назбиралось багато слів. Але коли приходить час ними ділитись, я обираю - промовчати.

Можу тільки сказати, що я неймовірно щаслива людина (для мене це коли ти повністю усвідомлюєш цінність певних людей і процесів).

Тому от вам кіт ?‍⬛

​Рік тому я тарабанила надувний човен на Полтаву, а потому його передавали на Херсон.

Два роки тому я «вийшла з тіні» і врешті зізналась, що їжджу, вожу і годую.

Три роки тому я розповідала про «Колискову 21 століття: що тебе заколисує?»

Сьогодні в мене вихідний.

​Принесла вам Майка Йогансена.

За лінію лісів гнав гоном потяг-пес,
Дзвенів і койлив дні димові,
І позіхнув, і за лісами щез,
Мов звук, невимовлений в слові.
За параван полів, синедріон снігів
Залюляв потяг ваше тихе тіло.
Ще раз зідхнули ви й заснули. Берегів
Не стало. Море вас укрило.
І ви не чули слова, що гуло
Неімовірним невтамованим гобоєм
3 бору під Брянським крізь зимове скло,
Мов сон коня перед сосновим боєм.
Сніги топило. З бою брало ліс.
Земля гула пороховим одгалом.
Дійшло до моря. Але ви колись
Його не вимовили — і воно упало.
І я тепер його розстрілюю щодня
На стінці сірій — і не можу вбити -
Воно росте, як чоловіченя,
І плаче, і сміється, й хоче жити.
Майк Йогансен, 1929

​•••
осипаються півонії сиплеться штукатурка
горобина ніч на сході
це коли спалах і вибух
до блискавиць-громовиць немає стосунку

ходять колами вартові мойого спокою
і питаються одне в одного
доки ще
і годину і другу і третю вартуєш місто
що тобі нервово системо ще
спати пізно

осипались півонії
на день третій
зупинялись усі пошукові роботи
ми знайшли останній фрагмент
тіла
і завмерли в очікуванні
хто ти
завтра буде новий
день скорботи
06.2024
© Наталка Маринчак

​•••
і всі наші колискові стануть колисковими смерті
слухаєш слухаєш дивуєшся відкриттю
ось воно
стовідсоткова точність
слово до слова

а як стане ніч і всі коти сірими
хтось знову протяжно затягне звук
що це посеред темряви
це пароплави заводів плачуть в безкраїх степах
звук іде з їхніх побитих труб

а як стане ніч
всі сірі коти прийдуть попід вікна
стануть нас заколисувати й мовчати
чи всі наші колискові стануть колисковими смерті
кому це тепер визначати

посивілий Господь на встигає таврувати печатки
що ти виводиш там ховаючи спохмурніле чоло
«зниклий безвісти»
млява приписка
ховати усім селом

памʼятаєш ті колискові перед війною
ми жартували під жодну з новітніх не можна заснути
а як стане ніч
що тепер будем чути
колискових уламки гостріші за бите скло
04.2024
© Наталка Маринчак