Сьогодні День ментального здоров'я, тож користуючись нагодою - не дарма ж маю блог - хочу дещо сказати.

Як завжди особисте - під спойлером. Тут не про книжки (не знаю, коли буде про книжки, якщо чесно, але про Емілі в Парижі я б написала)

Сумно - коли рідні і близькі тебе не чують. Ще сумніше - коли вони чують, але кажуть, те, що можуть, а не те, що потрібно тобі.

Ментальне здоров'я важливе, і хоча у світі нарешті є зрушення щодо цього, але з особистого досвіду - якби в мене була зранена рука, мабуть, було легше отримати співчуття. Принаймні, навряд чи б казали почекай і само пройде.

Якщо вам зараз складно/тяжко і хочеться підтримки - можу з упевненістю сказати ви не одні. ❤️❤️❤️
Головне - звернутись по підтримку до тих, хто може її дати.

Тож бережіть менталочку, пийте воду, обіймайтеся і все, що далі, і частіше нагадуйте собі, що життя - попри все - прекрасне.

І читайте хороші книжки і донатьте на ЗСУ ❤️

Всім цьом.

Я тут ~~трохи~~ випала з книжкового контенту, але дякую всім, хто ще тут! ❤️❤️
Але знов про важливе
Якщо у вас є змога підтримати цей збір будь-яким донатом, буду надзвичайно вдячна! ❤️❤️

По-перше, дякую всім, хто долучився до закриття моєї міні банки🤍🤍

Особливо людині, яка допомогла її закрити і зробила останній внесок 🫂🫂🫂 Це вчора довело мене ледь не до сліз від щастя і зробило мій день! 🤍🤍
Кошти я вже перекинула волонтерці, скрін у коментарях (закину вже завтра, бо це запланована публікація, і прикріпити скрін одразу не вийде).

По-друге, цього літа читала я не так багато (себто взагалі мало), що й підсумки не підведеш. Нічого не залишається, як спостерігати за підсумками інших блогерів і шукати там натхнення.

Так, у топі прочитаного за серпень Надії Потоцької (@nadiika.pototska в Інстаграмі, стратегічна комунікаційниця і взагалі мега-крута особистість) - "Мистецтво зосереджуватись" Йогана Гарі. Книгу я не читала, але прочитала конспект до цієї книги, який Надія зашерила в сторіз, і от що маю вам сказати.

1. Це дійсно крута і важлива книга. Колись (коли виконаю всі свої комітменти/налагоджу життя/опаную свою увагу) я до неї точно доберусь, але візьму на себе сміливість порадити її вам вже зараз. Наша увага - наш головний ресурс у нашому житті і ласий шматочок для соцмереж, і саме це доносить автор, підкріплюючи свою думку результатами низки досліджень.
   Ніби очевидні речі, про які вже багато хто писав, але автор розкручує цю думку з різних боків, аби однозначно достукатись до читачів.

2. Соціальні мережі і скролінг. Наступна думка давно крутиться в моїй голові тож поділюся з вами. З мого досвіду, майже всі успішні блогери практикують цифровий детокс - себто відмову від соцмереж на певний час, а обмеження часу, який ми проводимо в соцмережах, - чи не найперша порада для успішного життя і розвитку. В той же час, ці самі люди просуваються через соцмережі, створюють compelling content, аби залучати якомога більше користувачів, і аби вони проводили якомога більше часу на їхніх сторінках. Тобто аби користувачі робили протилежне тому, що ці блогери практикують. І хоча я розумію, що боротьба з соцмережами в сучасному світі - все одно що боротьба з вітряками, особисто в мене такий підхід викликає мега потужний когнітивний дисонанс і видається несправедливим, чи що.

Так от, виявляється скрол у соцмережах - нескінченний. Цей алгоритм винайшов Аза Раскін, і як результат - люди витрачають час на скролінг, що еквівалентний 200 тисячам людських життів щодня. З одного боку, мене це лякає. З іншого - змушує замислитись, переглянути свої підходи до соцмереж і не картати себе настільки за скролінг, бо це невидима, але потужна зброя, якій без захисту (усвідомлення самого факту і наслідків як мінімум) протистояти досить складно.

3. Жорстокий оптимізм. Чи не вперше чую такий термін, але він доволі влучний. Суть цього явища в тому, що твердження, що все залежить від нашого мислення/сприйняття, не (завжди) відповідає дійсності і має на меті перекласти відповідальність з корпорацій, ютуба, фб на людей, себто не враховує контекст, в якому ми живемо. Тут можна дискутувати, але беззаперечно одне: медитувати і маніфестувати набагато легше, коли ти в безпеці (у широкому значенні цього слова), аніж коли переживаєш, чи зможеш сплатити наступний рахунок.
Правда в тому, що не всім все дається однаково легко; ми всі - в різних умовах і обставинах, і що вдалося Ніру Еялю (автору книги "На гачку" [теж не читала], якого критикує Гарі), не обов'язково вдасться іншій людині.

1. Сон і увага. Факт, який мене вразив (хоча я з власного досвіду підозрювала, що є така закономірність) Якщо не спати протягом 18 годин, то до кінця дня сповільненість реакції дорівнюватиме 0.05% алкоголю в крові. Плюс, невисипання активує симпатичну нервову систему, ніби ми в екстреній ситуації, і відповідно людині хочеться більше їсти цукру, фастфуду, etc. Оце в мене точно було: якщо мені треба працювати вночі, і я хочу спати, то починаю їсти 🙈🙈

А ви читали цю книгу? Що думаєте про увагу нині? І яка книжка/-ки вас найбільше вразила/-ли за літо?

Пишу відгук тут про прочитану книгу: 100500 символів; купа вражень, сюжетних ліній і образів.

Ділюся враженнями про цю ж книгу під постом іншого блогера: читала цю книгу, дуже сподобалась. ?

У вас теж так?

Вирази обличчя героїв у книжках в реальному житті ?

Щодо half smile, то це прям моя тема) насправді, часто так посміхаюсь.

Шукала фотку, але немає такої, це якось підсвідомо виходить.

https://www.instagram.com/reel/C-Iy39xP8q5/?igsh=bHkxOG9xZW9vODBw

Дисклеймер: все нижченаведене суб'єктивні відчуття і думки.
Напевно, ви бачили, що КСД випустить переклад The Atlas Six by Olivie Blake. І власне, у мене до цієї історії (чи то пак авторки) змішані відчуття.

The Atlas Six вже доволі давно популярна в англомовному буктоці/букстаграмі, та й власне її популярність почалась з буктоку. І я навіть заглядалась на цю книгу, поки не натрапила на іншу книгу Блейк – One for My Enemy, яка написана за мотивами російського фольклору ??

One for My Enemy розповідає про дві сім'ї імігрантів в Америку, які живуть на Манхетені: cестри Антонови і їх матір Бабу-Ягу, та братів Федорових, які служать своєму батькові, кримінальному босу Кощею Безсмертному. Там далі троп від ворогів до коханців між Мар'єю (Машею) Антоновою (Marya (Masha) Antonova) і Дмитрієм Федоровим (Dimitri Fedorov), інші герої з іменами Лев і Саша (Lev and Sasha), ну ви зрозуміли.

Коротше, [для мене] не дуже привабливе читання.

З іншого боку, One for My Enemy вперше була опублікована у 2019 році.
З іншого боку, погуглила я що Олівія Блейк розповідає про цю книгу (популярність якої, звісно, зросла після популярності The Atlas Six), вже у 2022 і 2024 році і там "it's kind of a mess-up of russian folklore and urban fantasy.." Логічно, що джерела не зміняться, бо книга вже написана; не дуже приємно, що російська культура продовжує популяризуватись таким чином і зараз.

Одним словом, сумно, сумно, що іноземні автори черпають натхнення з таких джерел.

Трохи абсолютно не кижкових [коротких] рефлексій, тому закрию спойлером.

Тим часом спойлер: там сумно і сльозливо.

Написано вчора

В такі дні, як сьогодні, мені взагалі не хочеться писати.
Хочеться писати про те, що всередині, про цю снігову/вогняну/камінну кулю, яка ніяк не вибіжить сльозами, яка придавлює тебе до землі так, що не вибратись.
Ніби написані слова - це терапія, ліки і рятування водночас.
Але написані слова, якщо вони не прочитані, нічого не варті.

Пам'ять про минуле землі Лю Цисінь

10/10

Замість вступу

Всесвіт мене завжди лякав. Ця безмежна далина космосу з неосяжними відстанями, які вимірюються у світлових роках і які здатне подолати лише світло. Холод і темрява, вічна пустота вакууму і Сонце - яке лише зірка, що може згаснути за мільярди років, а не джерело щоденного тепла і світла.

Іншими словами, я явно не полечу колонізувати Марс чи інші планети, коли чи якщо це стане реальністю.
І ця історія лише посилила моє благоговіння перед Усесвітом.

Сюжет: людство сконтактувало з позаземною цивілізацією, але це не принесло першому нічого доброго: трисоляріанці мають на меті захопити Сонячну систему, бо умови життя у їхньому світі надзвичайно складні. У першій книзі йдеться про контакт і загадку світу позаземної цивілізації; у другій - способи боротьби людства із цією загрозою, а завершальна книга трилогії оповідає про фінальне протистояння між людьми і Всесвітом.

Інтрига. Ідею першої книги я зрозуміла десь з половини, а от остання була найбільш заплутана і неймовірна для мене; сюжет постійно заломлювався, як по кривій, тож весь задум став зрозумілим лише під кінець. Найбільше сподобалась саме друга: і сюжетом, і жанрами, і навіть закінченням, яке поселило в мені надію, що все буде добре (а дарма).

Фізика і деталі. Історія - приклад добротної наукової фантастики, на кшталт Вельса чи Хайнлайна, тому усьому дається детальне наукове обґрунтування. Шкільний курс фізики трохи допоміг осягнути написане і (майже) не сприймати його за абракадабру. Будьте готові зустрітись із поясненнями, як влаштована чорна діра, яке важливе значення має швидкість світла у Всесвіті, яким чином визначається траєкторія руху міжзоряного корабля, які зірки і туманності зустрічаються у Всесвіті (і це не лише Альфа Центавра).
Сама оповідь має не лінійну хронологію і перескакує з минулого в майбутнє (як і герої, які використовують можливості гібернації - тривалого сну внаслідок охолодження - щоб прокинутись за десятки і сотні років потому), але у кінці збирається в єдиний строкатий візерунок.

Люди. Ось головний рушій цієї історії. З однієї людини почалась ця кривава пригода, і неодноразово одна людина рятувала (або принаймні спробувала врятувати) земну цивілізацію. Упродовж усього роману перед людством постають виклики, які ставлять ключові цінності і людяність загалом (та що таке людяність? Чи зникає/втрачається вона перед лицем загибелі усього людства або після остаточного відриву від Землі за точкою неповернення?) під питанням. Найбільше співчуття у мене викликала доля головних героїв роману, на яких спочатку покладали важливу місію порятунку людства (часто без їх попередньої згоди), а потім звинувачували у всіх смертних і всесвітніх гріхах.

Ідея. Без спойлерів написати складно, але якщо коротко, то все сумно (або ні). Залежно від того, з якої сторони дивитись. Дійсно, остання книга - максимально песимістична, я не знаю навіть, чи існує щось песимістичніше за такий розвиток подій (і ~~як до такого можна було додуматись).~~ Але оскільки мені складно в таке повірити, то я сприйняла це все абсолютно спокійно і не ридала, хоча людям з тонкою душевною організацією варто з осторогою підходити до фіналу історії. Взагалі, можна закінчити на другій книзі - і буде вам щастя.

P. S. Люди - не боги і нічого хорошого не виходить, якщо ми хочемо контролювати Всесвіт.

P. P. S. Любов не завжди перемагає, але якщо в кінці все одно чекає темрява, вона допомагає освітлювати шлях.

На певному рівні межа між фізикою і магією стоншується до нуля.