З тих пір, як я стала багато думати про асиміляцію, асимілювати більше, зізнаюсь чесно, я не стала. Принаймні, усвідомлено. Я так влаштована, схоже, що самій з собою мені це робити не цікаво.

Зате я стала дуже довго засинати, бо психіка, очевидно, вирішила взяти цю задачу на себе і підкидає мені образи, спогади, історії цього року, а коли я таки засинаю, мені сняться дуже яскраві і не дуже приємні сни.

Тому я все ж вирішила приділити час, щоб усвідомити цей рік та інтегрувати його в свою життєву історію.

Я думаю, що це важливо зробити, перш за все, щоб створити підтримуючий бекграунд, на який можна спиратися надалі в своєму житті. Бо спиратись на шматочки, фрагменти та окремі спогади доволі складно. Крім того, я бачу важливим (для себе, в першу чергу) звільнити простір для нових усвідомлень, виборів, сенсів, бо як є вже не влазить 🌚

Я думаю, що це можна зробити самостійно, або з чатом gpt, він таке наче вміє. Але якщо ви, як я, віддаєте перевагу робити це поряд з іншими, у спеціально сформованому просторі — приєднуйтесь до зустрічі.

Коли? В суботу, 28.12, 17:00-20:00 за Києвом
Де? Онлайн, в zoom
Що буде? Я планую декілька різних активностей: на усвідомлення, інтеграцію та відпускання. А там як піде ☺️
Вартість 1500 грн

Якщо цікаво, пишіть @dasha_samoilenko

Я не знаю, чого я хочу. Нічого не хочеться. Я постійно пракрастиную. Я не знаходжу собі місця. Коли зʼявляється вільний час — одразу його займаю. Мені тривожно. Я постійно стомлена. Я не можу робити вибір. Мене нічого не тішить. Мені складно сказати, хто я зараз.

Чому це відбувається?

З тої ж причини, чому організму треба перетравити їжу, перш ніж ми знову зголодніємо. Чому телефон, в якому працює купа додатків в фоновому режимі, швидко сідає. Чому бразуер може тупити, коли відкрито мільйон вкладок.

Ми живемо у дуже насиченому і фрагментарному світі, де будь-яка інформація доступна, варто лиш розблокувати екран. Нас оточує купа всього: новин, подій, розмов, відео, сторіс, картинок, лекцій, текстів, чатів, мемів.

Ми постійно перевантажені всім цим, навіть якщо звикли жити в такому ритмі. Ми перенасичені і переповнені.

І разом з цим, у нас немає часу, коли б ми усе це могли перетравити, інтегрувати потрібне і відпустити зайве. Бо для цього потрібно «нічого не робити» (що часто лякає). Ми ж маємо вирішувати 10 задач одночасно, дотримуватись дедлайнів, писати списки, складати плани, думати про майбутнє і вирішувати поточні питання.

Той час, що раніше у людей був зайнятий «нічогонеробленням», у нас зайнятий новинами, соцмережами, переписками. Не знаю, як ви, але я на будь-що чекаю з телефоном: в черзі, на зупинці, поки звариться кава.

———

Схоже, нам необхідний простір, де ми не будемо дізнаватись більше, відчувати більше, розуміти більше. Схоже, нам треба час, щоб усвідомити себе у світі і відповісти на питання: хто я? Яке моє життя? З чого воно складається? Що відбулося і як це на мене вплинуло?

Схоже, зараз потрібно не додавати нових фрагментів, а перебрати ті, що вже є, і скласти їх в єдину картину. А також прибрати ті, що не підходять.

Написала пост, стерла. Написала оце натомість.

Інколи важливо зробити, а інколи — не зробити. Передумати, перехотіти, переробити.

Інколи є сенс рухатись, а інколи — зупинитись, зробити крок (або навіть стрибок) назад, побути там, скільки треба, і далі вирішувати, куди мені тепер.

Головне, на мою думку, не перешкоджати тому, що важливо зараз. Не тягти себе туди, куди «треба», просто за звичкою. Не штовхати в спину, коли необхідна зупинка. Не соромити за необхідність повернутись назад і залишатись там стільки, скільки потрібно.

Я помітила, що зараз якась маленька неприємність може доволі сильно мене розʼїбати. Я це пояснюю тим, що багато всього складного треба обробляти щодня, і моя фрустраційна толерантність зменшилась до сміхотворно малого обсягу.

Тоді я втрачаю сили і енергію на тут і тепер, якої ще за момент до було вдосталь, і спрямовую свою тривогу в знайоме русло — для мене це тема податків. Думаю, тому, що це тема, яка є для мене невідомою, але потенційно яку я можу контролювати, на відміну від інших моїх тривог.

А які особливості вашого стану зараз ви помічаєте?

Всім привіт!

Мені стало цікаво, що цікавить вас. Якщо у вас є інтерес до якоїсь теми чи питання про психотерапію — залиште їх в коментарі 😌

Так буває, що люди переймаються через те, що раз у раз вони повертаються до якогось свого складного способу жити. Або знову повертаються до якоїсь однієї теми в своїй терпії чи в житті.

Начебто, цю тему вже багато разів обговорювали, начебто, цей спосіб вже усвідомлений, і хотілося б його більше не використовувати. Але людина знову і знову його обирає і дуже через це засмучується, соромиться чи звинувачує себе.

«Боже, знову, я вже стільки про це говорила, усвідомлювала, вкладала зусиль».

Я думаю, що це нормально і закономірно, що ми схильні повертатись до своїх «базових налаштувань», своїх звичних способів, які ми сформували дуже давно, як пристосування до світу, в якому ми жили.

Особливо під впливом криз чи потрясінь, хронічного стресу, виснаження, ми схильні повертатись до них. Оскільки, щоб бути уважним і усвідомленим до того, що ми обираємо, треба докладати зусилля, і немалі.

Тому, коли ресурсу і сил мало, це нормально автоматично обирати те, що колись нам допомагало, і чим ми послуговувались багато років. Це перше.

По-друге, я думаю, що це дуже важливо повертатись до певної теми в терапії, навіть якщо вона вже здається «опрацьованою» або «заїждженою».

Якщо ця тема зʼявляється, то, очевидно, вона потребує додаткового осмислення, можливо, більшого заглиблення або погляду під ще якимсь кутом.

У мене особисто викликає багато поваги така сміливість повертатись до непростих речей, щоб знову їх обдумати, усвідомити чи пережити. Навіть якщо це «вже було».

Ми всі вміємо майстерно опиратись змінам. При чому, як прийдешнім, так і тим, що відбуваються, і навіть тим, що вже сталися.

Ми одночасно прагнемо і до розвитку, і до стабільності. І звісно, маємо повне право обирати друге.

Але варто враховувати ціну, яку ми платимо за такий вибір.

Ми можемо відчувати, що застрягли і ходимо по колу.

Ми можемо розщепляти себе і жити в двох реальностях: тій, яка є, і тій, якої ми хочемо, вкладаючи енергію в те, чого не існує.

Ми можемо не привласнювати досвід і не перебудовувати свої знання про себе і світ.

Ми можемо страждати від неможливості розслабитись, бо підтримування опору, очевидно, потребує багато сил.

Нам може бути складно робити нові вибори, бо наша здатність обирати буде заблокована.

Ми можемо так старанно себе захищати від змін, що сформуємо надто щільний кордон, який нас буде захищати і від важливого і живильного також.

Ми можемо знецінювати те, що в нас є, бажаючи того, чого вже (чи ще) немає.

Чи варто це все того, щоб не змінюватись? Кожен обирає сам.

Сьогодні у світі так багато самотності. Буквальної, коли поруч немає того, хто розділить життя, і обраної, коли людина приймає рішення, що краще вона все сама.

Не випадково, що зараз навколо так багато депресивних процесів, тривоги, різних залежностей, апатії. Людині важливо мати поряд того, хто буде свідком її життя, розділить почуття, підтримає словом або просто присутністю.

Знаю по собі, що відкривати свою душу не дуже хочеться. Це може бути виснажливо, бо треба вкладати в стосунки сили, яких і так не прям багато. Також це може бути ризиковано — бути вразливою, допускати когось близько.

Так, стосунки це не є безпечно, пізнавати себе не є безпечно, пізнавати іншого не є безпечно, бути близькими не є безпечно.

І в той же час, чи варто підтримання ілюзії безпеки того, щоб бути самотніми? Того, щоб не жити.

Хочеться нагадати (в першу чергу собі), що все що є в цьому світі, є і в мені.

Якщо здається, що «ну ок, може й так, але ось цієї якості ну точно в мені немає, а є вона тільки в неприємних людей», значить:

а) вона 100% в мені є
б) вона витіснена, відщеплена, пригнічена. Разом зі значною кількістю ресурсу, що в ній міститься.

І ще певна кількість моїх сил йде на те, щоб цю свою частину витісняти, відщеплювати, пригнічувати.

Замість того щоб її визнати, пізнати та мати до неї доступ на випадок підходящих для цього ситуацій.

Нас вчать, що треба завжди робити найкращий вибір, «правильний» вибір. Хоча інколи те, який саме вибір ми зробимо, взагалі неважливо.

Важливіше побачити, що немає єдиного найкращого вибору, а є різні достатньо хороші вибори під різні потреби.

Навчитись поважати свій вибір, яким би він не був. І поважати себе, що би ми не обрали.

Усвідомлювати, що жоден вибір не може бути ідеальним, хоча би тому, що обираючи одне, ми змушені відмовлятись від іншого.

Мати право змінити свій вибір, передумати і помилитись у виборі, залишаючись для себе хорошими.

Адже яка різниця, що ми оберемо, якщо ми будемо знецінювати свій вибір і безкінечно гризти себе сумнівами. Тоді легше взагалі не обирати.