Джалін. ?
Ти заблукала у мріях, Джалін. Безвимірність ночі нетлінна, Джалін. Ці ігри з вогнем неможливі, Джалін! Мої жінки всі були тобою, Джалін. Я народився, щоб всім розказати про тебе, Джалін. Про тебе та істину. Безумець! - кричав Пилат: І хто ти такий, щоб глаголити істину? І що таке істина? Це Ти, Джалін! Ти Істина і Життя, Джалін! Ім’я твоє неосяжне, Джалін. Незаконне, Джалін! Варварське і незаконне, Джалін! А він кричав. Він казився і кричав, Джалін. За ці слова мене прокляли і на хресті розіп’яли. Навіки прибили до мене твоє ім’я. А як Мою одіж ділили, то кидали жереба, Джалін. Я воскрес із мертвих, а вони дали релігії твоє ім’я. Моя неземна, улюблена, безсмертна релігія. Джалін. Безжально прибита до хреста, моя безстрашна релігія. Правителька Ієрофантів, багатостраждальна, пошматована тиграми, загарбниця всіх душ релігія, Джалін. Ти — моя релігія, Джалін. Credo in unum Deum, Джалін.

text: @marudororu ексклюзивно для @MAISONSEASONSUA

song: Elaven, Diego Power, Nights (Diego Power Remix)
pic: Perseus and Medusa by Laurent-Honoré Marqueste (19th century)

Вона — вічна крижана зима, розтікалась безкрайньою течією, вона танула від себе сама, під силою ударів свого палкого серця. З нею не страшні блукання в темноті, вона розтікалась на горизонті світів і мерехтіла тендітним силуетом на зорі, і у чорній пітьмі ти молиш Бога про краплю надії собі. Вона не лукавила, що марила планетами з трьома сонцями і живими океанами, які чекають взаємодії з людьми. Її не слід звільняти з роботи — вона спалить всі мости, всі квартали мого старого міста. На всій землі забутому Богом Парижі, в районі Place Pigalle я бачив її подобу в кожній незнайомці. Бо гідні нею бути тільки жінки найбожевільнішого, немислимого міста. Їй було тісно в моєму улюбленому Штутгарті. Вона мовчала, коли її питали, чи є місто спроможне абсолютно їй скоритись. Дотики її ледь відчутних тендітних пальчиків до моїх скронь, в мить, коли я висів поруч з Ним на хресті, і я вже не марю обіцяним раєм. В ній втілилась кожна з жінок моїх мрій. Вона осягала неосяжне. Вона вигадувала математичні формули, щоб довести мені існування всесвітів з демо-версіями краси, що жіноча краса не має меж досконалості, що за красою замасковано щось більше, що вийти за межі краси — це астральний вихід з тіла, що любов — не обдарування, а важка праця, що тіло — прах, що гроші — дешевий мізер, що мужність і честь — це чоловічі якості, а не жертва, що в кожному, хто мріяв завоювати її любов — вона так і не знайшла нічого. Я зрозумів, що люблю її кожне слово, а особливо, коли воно спалює мою крижану душу ударами свого палкого серця.text: @marudororu ексклюзивно для @MAISONSEASONSUA

Credits:
song: SEGG, Keybe, UNDERHER, Celestia
pic: unknown author, DM for credit
poster: Love in Paris, movie, 1997

00:50 ?

Хтивість.
Ґротескне місто чорних гріхів і католиків просякнуто вишнівкою і бензином. Давайте не будемо: сексом. Нас не бентежили blackouts, сирени. Остання декада листопада, ратуша пробила шосту. Перша зустріч в 36 по серед купи людей і пітьми, і все стає бутафорією. Anschauung! Струм блискавки. По наших розчахнутих тілах. Якщо уявити силу удару — блискавка знищить це місто. І спроби видушити з себе безглузде “як справи?”. Справиии… А справи в анатомії твого голосу, твоєму брутальному плавному тембру, що з шепоту переходив в блаженство. В твоїй масивній вені по центру чола, що пульсувала пристрастю до неба. Ти ладен був мене стиснути вночі. В прожерливе шибарі. Мовчи!
Спʼянілі від бурбону, наші некеровані тіла. Темперовані. Перемелені. Рознесені в бетономішалці. Обірвані. Ми [ненавимсне] обнулили себе, спалили цей світ як скажена орда.
На Ратуші пробило північ. Львів знепритомнів за шість годин. Перетворився на старого ревучого п’яними сиренами Лева. Небо пропите Nocturnal в пітьмі. І я їй молилась. А ти на мене молився. Мені. Ти глибоко тонув в мені, не я. Я стала Мрією твоїх Бажань. Марією твоїх бажань. Але не ти моїх. Я усміхалась, я знала, що ти є справжньою жертвою Хтивості. Моєї Хтивості. Я знала, я насолоджувалась знанням, а ти сентиментально думав… Мріяв. Але наші очі мерехтіли одинаковими вогнями. Та як це можливо... І виє сирена, тривога. І на фоні тривоги здіймається полум’я. Між нами. Метастази поцілунків губами. У пітьмі спустошеної квартири горіли наші тіла. Моє шалене волосся витікає піском крізь твої пальці.
Ти лагідно гладиш мою тонку шию. Моя ненаситна плоть насичувалсь твоєю ще, і ще, і ще… Я спрагло кричу і все в мені кричить. У твоїх жилах кипить коктейль крові з віскі. І твій погляд застигає на мить запитати про завтра. Яке в біса завтра?! Не буде в нас завтра.

Я розпинаю твої груди і вириваю з них твоє серце. Спозаранку. Серце твоє бездиханне лежало на ґанку.

text: ɱ ексклюзивно для @MAISONSEASONSUA

01:00 ?

Я люблю тебе. Відчувати твоє буремне серце. Малювати в уяві твої жести. Впасти в прірву часу зосереджуючись на тобі, бо незабаром чари ночі замінять світанок. Тонути, зупиняючись на кожній ділянці твого одурманюючого тіла. І лиця. Розплавити губи, торкаючись твого лиця. І кожен погляд твій насичує кров мою ейфорією. Твої холодні стегна тануть в моїх теплих пальцях, глибше, ще, і ще… я солодко проникаю в сутність твого тіла. Чути своє ім’я, вимовлене з потойбіч далеких Галактик. Твоїми губами. Я безсоромно собі заздрю, що в цю ніч ти торкаєшся моїх губ - своïми губами. Чути твої хтиві слова, випиваючи краплі подиху з твоїх губ — моїми губами. Дихати в унісон з тобою, ковтати твій кисень з ароматом «трави» і хтивості. Зізнаватись тобі у коханні, бо ти вирішила, що сьогодні відсутні образи і революції. Наші святі серця не знають меж. Меж божевільних зізнань в коханні, розтоплених в бездонній Нарнії вузенької спальні, де тільки ти і я в десятивимірних світах твоїх вагань. Розчинитись в тобі. Блукати в тобі. Схопити і не відпускати тебе так, наче «колись» НІКОЛИ настане. Напитись і пʼяніти від миті, від вічності миті, так довго, допоки вона тектиме кровʼю в наших пульсуючих жилах. Знати, що ти не любиш мене, що наше щастя зґвалтовано словом «ніколи», але ніколи не вірити в «ніколи», бо ми забули про існування «колись». Бути тут і безумовно потонути, без «колись». Без надії. Ти підеш разом з нею. З моєю надією. Ми не разом. Назавжди. Ще мить, і… Я тебе люблю — слова найкрасивішого закляття, відбирають вночі мої сни. Відбирають мій сенс. Дають мені сенс. Вчать мене віддавати, дарувати, обожествляти, створювати для тебе безмірні світи, в яких я, щастя і ти.

text: @marudororu ексклюзивно для @MAISONSEASONSUA

song: Hatef Mehraban, We are far
poster: Love in Paris, movie, 1997

Румунія. Примарна безсмертна Румунія, Анно. Макабрична, згубно-сіра містична Румунія, Анно. Безжальна, сповнена кривавою темрявою і трагедією готичного листопаду, вампірсько-перевертнева Румунія, Анно. Морська синява, тліючі кам’яні брили, виття на місяць вовкулаки і свічки в гробницях, оповитих вічним павутинням, і Трансильванія, королева упирів, Анно. Ти щезнеш в антикварних портретах, станеш примарою, левітантка, ти спускатимешся з неба місячним сяйвом і твоє еґо більше не зʼявиться в люстерку. Ти не відчуваєш судом від кровожерливого місяця і мотороху інсомнії, твоя білосніжна шкіра кольору смерті і твоя одержимість кривавою помадою і стисканням горла, наче ти була туди поцілована, Анно. Всі твої міфи і воскреслі примари і химерні обриси гробниць в підземеллях стануть правдою. Ти, це все ти. І твоя навіжена любов. Сліди кігтів і крові на стінах замку опівночі, крики в темноті і жага помсти. Ти, це все ти. І моя жадоба крові. І твоїх вуст. Крові і твоїх вуст. Ти вʼїдаєшся в мою шию. Кожної ночі. Божевільне бажання безнадійно любити тебе завтра. А у нас буде «завтра»? Яке воно, прокляте «завтра»? У вічності є «завтра»?! Ти, це все ти. Неосяжна ти. Лікантропічна ти. Сяюча ти. Вічномерзла ти. Улюблена ти. Забудь про переїзд, ти привʼязана до місця. Ти завмерла в цих гробницях і портретах і камʼяних брилах в жазі вічності, в лікантропно-небеснім розпачі. І я. Я не зможу без тебе. Після твого поцілунку. Це те, що ви можете нам дати: пристрасть поцілунку-укусу.І я жадаю. Тебе. Твого укусу. Завжди. Кожну місячну ніч. Тут. В Румунії, Анно. Де тільки я, ти і ночі.

text: @marudororu ексклюзивно для @MAISONSEASONSUA

song: Mylene Farmer, Beyond My Control
photo: Will Smith and Rosario Dawson in “Seven Pounds” directed by Gabriele Muccino