залишилося лише дві тисячі, якщо 50 людей скинуть по 40 гривень - ми нарешті закриємо збір 🔥🔥

‼️‼️‼️
У мого тата сьогодні день народження,
давайте зробимо йому подарунок - закриємо збір! лишилося всього лише 6 тисяч гривень!
Всім дякую за допомогу ❤️❤️

на шматки

вивертає зсередини,
бʼє по швам, розриває.
тягне у низ, до дна,
розпадаюсь.

на шматки, на уламки,
вщент, внівець, дотла, до останку.
я зовсім не та, що була колись.
колись я була заслабка,
що аж раптом
стала ще слабкішою, ніж була колись.

я не витримую, я не виводжу,
я весь світ хочу на другий план понести.
я ненавиджу світ, ненавиджу сонце,
і себе я також ненавиджу зріти.

мене душить по повній, мене бʼє без упину,
мене зсередини назовні вивертає весь час.
я хочу спинити біль, що так лине,
я хочу, щоб він до останку весь згас.

долоні в танці

рука у теплі обіймається у мить,
і всесвіт весь завмер,
щоб дати час.
щоб у просторі тканин і пилу,
були лиш ми, і долоні в танці.

луна почала яскравіше малювати хвилі,
щоб відлуння йшло у лісових очах,
я у полоні гаю та діброви,
я в кайданах в мить застряг,
спіймавши себе сам.

він дивиться на мене ніжно, тепло,
і я ловлю себе на думці лиш одній -
я у пастці лісу, у деревах,
та сонячно лиш так, хоч зараз ніч.

навколо не існує світу,
людей, шосе, птахів, та навіть хмар.
лиш ми одні володарі по вітру,
пливем удвох, у ніжності тягар.

і в цілу мить відбулося чудове:
не описати долю цю мільйонами словами на землі,
я з ним щасливий як ніколи,
я з ним по головам готовий йти.

і у вічну мить стається чудо світу:
я мріяти про це ніколи і не думав.
цілує він повільно, смакує крихта в крихту,
кусає, володіє, а я у цьому заблукав своїй неволі.

повний місяць залитий кровʼюколи у повний місяць тихо на дворі,
я йду в ліс посидіти з вовками.
вони втомились вити у повню,
а я також втомилася вживати:

усі образи, біль, утому, крах,
байдужість, злість, ненависті до купи -
усе зібрала і вживаю смак,
а смак гіркий, як і життя в багнюці.

зібрала в собі комбо з наркоти:
терпіння - це також види болю,
а ломка - це коли затишшя уві сні,
та зранку повертаюся по дозу.

сама приймаю всі сталеві кулі,
відповідальність лиш на мені -
терпіла, терплю, терпіти тільки буду:
немає сил на боротьбу з усім.

немаю спокою, немаю крихти щастя:
все навалилося, як із відра йде дощ -
неспинно так, без упину, нещадно,
і парасолі загубила, і мокну, і ще що?

і ще втомилася я від усього, край.
коли я перестану плакати від цього?
коли забуду я, який вигляд має плач?
коли я перестану витирати сльози?

сиджу із вовками у повний місяць в лісі:
вони злизують кров мою, що тече з руки,
а я продовжую своїм лезом робити маленькі надрізи,
може, коли напʼються, встануть на місяць вити?

може, коли вони будуть ситі по горло,
то перестануть більше давати
дозу, що приймаю щодня на обід,
не тільки, ще й на вечерю та сніданок.

може, коли більше не будуть голодні,
я зможу встати й піти?

піти у світ собою,
без наркоти. без дози. без усіх.

Штиль, також безівтря, затишшя — відсутність відчутного руху повітря,
вітру.а я памʼятаю твій запах.
знаєш, він особливий.
без перегару, без крихти вина.
твій запах був сповнений штилю.

а штиль - він спокійний.
він такий, як і ти.
без болю, без вітру, без грому.

ти приніс у житті моє
дні неймовірні.

і пішов ти один.
так тихо, як в штилю погода.

і пішов ти лиш сам,
залишивши мене лиш зі мною.
і слова ти не сказав,
ну, навіщо?
скажи, як жити із болем?

як жити, коли кисень зникає?
коли ноги не ходять, впадають.
коли очі вночі від сліз помирають,
як жити, скажи, як гадаєш?

як жити без останнього слова?
без останнього доторку твого.
як жити без тебе, скажи, га?
як жити, коли ти єдиний?

що коїти ти накажеш мені?
скажи хоч щось, я благаю!
дай знак, заведи у путь істини,
направ мене у шлях правди.

доведи мене до покою і миру,
будь тут, зі мною, негайно.
я прошу, я молю небо спокійне:
поверни мені запах твій жадний.

поверни мені штиль той додому,
я не можу без спокою жити.
я торкнутися хочу до свого,
до єдиного в світі.

змирися.

кохаю

клубок почуттів минає по колу,
катається у різні боки потойбіч.
можливо, ніколи не буде так добре,
як було з тобою в минувшу вже ніч.

серце болить і вбиває усюди,
все так пече, наче жар понад сто.
я вже ніколи не буду минулий —
ти все зробив, аби знищити зло.

зробив з мене милого, чутливого дурня,
навчив турбуватись про інших також.
я так ненавиджу цю твою дурість -
добром поливати на увесь натовп.

ти будеш колись міркувати про себе?
турботу на себе пускати свою -
ти не безсмертний, не думай про мене.
врятуй, чорт, себе, в кривавім бою.

забудь ти про всіх, товаришів навіть -
вгадай, ніби сам ти у світі цілім,
придумай, як вийти із бою без рани,
придумай, як вийти із бою живим.

повернися додому, до мене, в обійми.
я ж вже навчився дарувати тепло.
ти ж мене цьому і сам то й навчив же,
будь ласка, не дай цьому дару пропасти намертво.

будь ласка, кохаю. без тями, без жалю.
я жодної шкоди не маю в собі -
що піддався на ці почуття небанальні,
але я для тебе через свої принципи готовий піти.

кричу, убиваю, волаю, кидаюся люттю,
я ненавиджу всіх, хто завдав тобі зло.
скажи мені, якщо більше не можеш по дюйму
давати всім радість і самому падати в дно.

я поруч, я близько, я тут - я за метр.
руку протягни і схоплюся в ту ж мить.
будь ласка, скажи, якщо більше не любиш.
будь ласка, скажи, якщо втомився так жить.

кричи ти на мене, скидай всю образу,
випусти те, що тримаєш в собі.
я все це стримаю, схоплю відразу,
я буду з тобою, триматися вночі.

влюбившись у тебе, пропав я відразу,
але я не маю і краплі жалю у собі.
я віддам всі свої секрети і тайни,
я навчуся любити і турбуватись про інших.

балада про безсмертну долю

безсмертна ця пісня, стара, як весь світ.
про чудо людину всесильну.
була та самотня, як вітер в степу,
була та самотня, як злива.

лиш мрію плекала у серці здавна —
про глибокі чуття ті могутні.
що мають сили здобути життя,
не тільки життя, а й свободу.

про дотики ніжні до грубої шкіри,
про світлість чиїхось очей,
щоб чути слова мови той рідної,
щоб бути щасливим кінцем.

століття минали, роки, місяці,
всі дні відчувалися болем.
самотність нікого в цім світі не щадить,
безсмертну людину - та й годі.

імʼя її нікому відомо не було,
та й вірити в неї вагались,
кидались образами, злобою, люттю,
ніхто зрозуміти не намагавсь навіть.

як жити цій кволій, безсмертній людині?
коли весь світ повз очі минає,
вчора початок лиш був на землі -
сьогодні вона процвітає.

всі люди навколо рождення проходять,
з людьми зустрічаються, дружать,
у смерті години із кимось говорять,
знімають чиюсь там напругу.
руки ті людські обіймають ту іншу,
і думи виплескують з них,
співають пісні, малюють картини,
але ніколи вони не самі.

людина безсмертна хотіла любити.
хотіла пізнати чуття -
про безкінечність тих сильних витоків хімії,
про безкрайність його існування.

кохання ж у людях таке то й чудове,
прекрасне, людяне, щире.
люди вмирати за когось готові,
і жити навіть воліють.

душа та, що вічність живе на цім світі,
існування втрачає на те,
щоб знайти почуття сильні в цім гніті,
віднайти якусь частину себе.

щоб зібрати себе та й до купи,
не бути самотнім в біді,
щоб було мати кого пригорнути,
любові слова в душі затаїть.

вона, та безсмертна людина жива,
лиш одного не зможе збагнуть -
чому смертні душі такі безнадійні,
так легко втрачають усе власноруч.

як мають кохання вміти плекати,
любов проявляти до інших,
ховаються в собі, нікого не впускають,
і вмирають самотні, як море.

безсмертна людина усе віддала б,
щоб з кимось відчути любов,
і безсмертя своє віддала б,
лиш би померти удвох.

— кохайте, любіть, проявляйте турботу.
до рідних, близьких, до людей.
до тих, за кого хочеться зрадити Бога.
до тих, за кого хочеться втратить себе.
кохайте, любіть, плекайте надію.
не бійтеся бути з людьми.
скажіть вже «кохаю» тій самій людині,
скажіть, щоб не зникли у темряві думи.

безсмертна людина вмирає самотня,
вмиратиме ще безкінечність століть.
а ви як маєте життя те коротке —
кохайте, любіть, не бійтеся, йдіть.

проявляйте чуття, кажіть усе вголос —
кричіть в усе горло, вловлюйте мить.
«ваше життя дуже коротке,
порівняно з моїм - воно убіжить.»

хапайте за руку, цілуйте у щоку,
вставайте на коліно - просіть.
просіть все життя прожити пліч о пліч,
померти у старості разом, в одну мить.

біжіть нога в ногу, будуйте ви плани,
любіть всі моменти свої.
коли ваш час прийде - памʼять згадає,
закінчите з теплим вогнем у душі.

безсмертна людина не була нещасна,
самотньою була лиш вона.
дивилась на щастя інших прекрасне,
раділа за них зі свого човна.

її завершення не прийде ніколи,
її початку немає кінця.
вона увесь шлях пройде одинока,
проживе ще століттями та.

блукатиме землями, мінятиме місто,
рватиме сторінку календаря.
нічого не зміниться в житті мандрівця.
ніяких змін не зазнає життя.

а ви - смертні люди - прагніть любові.
прошу, послухайте уважно її.
остання ця воля безсмертної долі,
плекайте у серці її.

не намагайся

не намагайся -
усе скінчиться в мить.

і любов твоя мине,
і дружба.
всі ті люди, з якими ходила опліч,
зникнуть кудись, як тепло на початку грудня.

не намагайся -
усе закінчиться разом.

і фінал твій прийде хутчіш.
всі ті спогади, які плекала у серці впродовж довгого часу,
забудуться в твоїй голові.

не намагайся -
не вийде.

навіть не починай цю справу, відкинь.
присвятиш життя - і одразу ж
зрозумієш - це не твоє дихання.

не намагайся -
ти не втечеш.

від відчуття непотрібності, марності, смутку.
якщо хоч смієш думати, що для когось корисна - не думай, марна ця спроба порятунку.

не намагайся -
ця дія дурна.

намагатися втримати інших,
пробувати вгальмувати життя, аби встигнути все.
але ти не встигнеш.

не зможеш, не вмієш, не зумієш - затям.
це все дурня, це все уже було.

фатальність долі твоя от така,
не намагайся — її ти не зміниш.

зупинися, стій знаком на при дорозі,
таким, що усі вважають його марнуванням погляду підняття,
таким, що діти зламають уночі.

зупинися, стій смирно, змирися уже.
тебе закувають живцем на іржавім хресті.

не намагайся - впусти.
впусти себе і не смій рятувати.
тони у думках своїх до весни,
а після весни - почни вже вмирати.

її знайшли мертвою у ванні холодній,
це був червень, теплий був день.
вона уся мерзла у білій сорочці,
вона уся мертва лежала, мов дурень.

ніхто не намагався її врятувати -
адже цього не хотіла вона.
аби хтось намагався щось намагатись,
адже ніколи не намагалась сама.

не намагайся - усе одно заснеш.
і згниють твої непотрібні останки.
ніхто епітафію тобі не напише -
адже всі вони зникли, у парі туману.

адже закінчиш самотня,
бо не намагалась
усіх утримати, за руку схопитись.
адже знаєш ти ж вже
з давної пори.

не намагайся -
нікого не втримаєш.

мамо

з днем матері, матусю мило,
бажаю тобі довгих літ,
будь здорова та щаслива,
я поруч буду, подарую світ.

продовжуй розквітати, мамо.
ти так прекрасна, як весняний цвіт.
щоб сонце золоте угорі грало,
а ти із ним - пройди весь світ.

ти любові сповна, люба,
не сиди на місці - йди,
руки вільні твої, мамо,
твори собі життя богинь.

коли подумаєш, що ти сама,
згадай мене і старшу доньку.
ми завжди допоможемо у бідах,
ми завжди будемо в твоїй сторонці.

любитимемо ми тебе навіки,
ми щастя повного бажаємо тобі,
розквітай, як маки влітку,
та люби, як вмієш ти.