Питання Під Грушкою
Коли де і як
Навчитися штурхати небо?
Щоб серпневі зірки,
Немов грушки-гнилички,
Упали на дерен;
Щоб краплини дощу
Народилися з клоччя туманів;
Щоб почули на сферах
Інших світів наші співи?

Де небесний мій кінь,
Де мій бубен?
Де та мама-шаманка,
Яка вміє кликати душу?

Я у сутінках марю,
Крізь комашню,
Коли душно.

Я у сутінках марю,
Коли пахнуть глина
Та груші.

Коли де і як
Навчитися неба торкатись?
Так, щоб виросла зав'язь,
Щоб виросла з зав'язі радість.

#вірші

Я хочу тобі написати лист:
У Спасівку ночі стають холодними,
І чисті за містом сяють зірки,
І сни наповняються, наче полотнами,
Тим видивом літа, яке ще горить
У острівцях твого ластовиння,
Світанках столиці, яка ще не спить,
А з ліхтарями кудись ніби плине.

Про те як колеса минають горби,
Про те що життя мерехтливе та тепле,
Про те як закохано дивишся ти
На ще не зруйновані Янусом греблі,
Про те що мости умостилися на
Умовно холодній ріці, її руслі,
Про те що загарбника вабить війна,
Але і без мене про це ти у курсі.

Чого ти не знаєш, не бачив іще?
Які тихі радощі хочеш дізнатись?
Я хочу тебе годувати борщем
І разом ділити скорботи та радість.
Я хочу писати тобі знов і знов
І дихати разом з тобою цим серпнем.
Бо ти — мене любиш, бо наша любов
Тендітна, гаряча, як літо відверта.

Я хочу тобі написати лист
Зеленим чорнилом на білім папері.
Прийди у думки мої, наче ти гість,
Для тебе відчинені всі мої двері.

#вірші

Не чую тиші —
І нема що сказати.
Мовчу. Між іншим,
Тиша пахла судачі.*

Колись, ти — тиша.
Тепер ти відстань.
Крайнеба ліпше
Шукати пристань.

Не бачу неба,
Близорука і гола.
Кому я треба
Розпанахана болем?

Розкрите літо.
Сирени о третій.
Вода тендітна
Під диханням Смерті.

Мене хитало б,
Та — скам'яніла.
Не треба палуб,
Ані вітрила..

Не чую тиші —
Лиш тамбурини:
Забудь про інше
На півгодини.

Я хочу бути.
Чи бути — Слово?
Мовчу, а груди
Мої говорять.

Мовчу, а серце
Понад сирени
Тебе шукає
Без слів даремно.

#вірші
*цитрусовий плід, схожий на лайм

Чи буду я картати все життя
Себе за те, що бракне духу й волі?
У крові ночі тоне білий стяг
І незворотніми стають мої дороги.

Не Бог врятує, не спасе нарід,
Якщо твій Бог лише в книжках й молитвах,
Якщо під корінь зрізаний твій рід,
А думи у людській сліпій гонитві.

Хто я, що вчинок каже мій? —
Лише дитя. Лише мале насіння.
Але, мені, маленькій і сліпій,
Повернуться і листя і коріння.

Чи буду я оплакувати дні,
Які минули без плодів у плоті?
Я хочу знати, що моїй рідні
Знайдеться місце вирости, та й годі.

#вірші #архів

Знову не дихають під бавовняним снігом
Цибулини незрячих пролісків та підсніжників.
Гиркає крига під чоботом, кришиться крига!
Ти підставляєш небу долоні човником.

Лакована кірка льоду, як сонний параліч.
А може бавовняний сніг став навмисно скловатою
Для тих, хто помер вздовж доріг та обобіч,
Для тих, кого ґрунт не захоче до себе приймати?

В березні вибухнуть: радісний гнів, кров воскреслих!
Тільки сьогодні потрібно триматися глибоко,
Поки із неба сиплеться білий безлад,
Поки долоні мерзнуть під звуки інакших вибухів.

#вірші #архів

Я тупанула, субота це не 16 а 18 травня ?

16 травня, у День Вишиванки, планую музично-літературний вечір на природі в Києві. Анонс з точним місцем проведення зроблю пізніше. Теоретично це буде ботанічний сад Гришка,чи парк ім. Рильського. В програмі ваші та наші твори, веганські смаколики, та музичний…

16 травня, у День Вишиванки, планую музично-літературний вечір на природі в Києві.
Анонс з точним місцем проведення зроблю пізніше. Теоретично це буде ботанічний сад Гришка,чи парк ім. Рильського. В програмі ваші та наші твори, веганські смаколики, та музичний джем (якщо збереться достатньо людей).

UPD: подія буде в суботу 18 травня.