мені так подобається слухати твої голосові, дивитись кружечки, які ти мені відправляєш, мені приємно знати, що ти ділишся зі мною своїми подіями. не припиняй цього робити.

вона відчула якийсь легкий дотик до свого волосся і збентежено подумала, що, мабуть, він торкнувся їх губами. вона хотіла б ніколи не залишати його обіймів – вони були такі надійні, такі ніжні. під захистом цих сильних рук з нею не може статися жодного лиха.

– віднесені вітром.

щоночі перед сном я заплющую очі і уявляю, як ти лежиш поруч, обійнявши мене. ти цілуєш мене в лоба прошепотівши «я кохаю тебе, добраніч» і ми засинаємо в обіймах один одного. і щоночі я засинаю, втішаючись тим, що колись це стане реальністю.

з віком хочеться простого щастя, домашнього затишку, тиші, оточення, де немає інтриг та дешевих понтів. хочеться крок за кроком йти до мрії, не завдаючи біль собі та оточуючим.

можливо, ми зустрінемося знову, коли станемо трохи старшими, і наші думки стануть менш метушними. я підходитиму тобі, а ти – мені. але зараз я – хаос для твоїх думок, а ти – отрута для мого серця.

ніжне нагадування, що ти досягнеш своєї мети, і все, що змушує тебе сумувати, є тимчасовим.

дехто розмовляє з тобою у свій вільний час, а дехто звільняє час, щоб поговорити з тобою.

я просто хочу після душу піти і лягти в ліжко, в якому будеш лежати ти, обійняти тебе і заснути на тобі, а не засинати обіймаючи ковдру, після того, як поклала телефон написавши тобі добраніч.

всім нам потрібна людина,
якій ми можемо розповісти свій справжній стан,
а не той стан, який завжди в нормі.

немає нічого прекраснішого, ніж жити в гармонії з собою, нічого не чекати від людей, а розраховувати тільки на себе і не намагатися бути добрим для всіх.