Нещодавно я переглянув нову екранізацію роману Олександра Дюма "Граф Монте-Крісто". Сам роман читав в далекій юності, проте зовсім інакше зрозумів його мораль, особливо, проводячи паралель з сьогоднішніми реаліями. 

Зверніть увагу на теглайни до цього фільму. 
Як пережити глибоку образу та ненависть, як віднайти справедливість і подолати біль, що тобі завдали? 
Ці питання вам нічого не нагадують? 

Не претендую на звання літературознавця чи філософа, такі дописи взагалі не в моєму стилі, але хочеться розкрити свою думку та провести неочевидну, можливо, паралель. В цих питаннях, власне які розкривають історію Едмона, я чітко бачу нас, як соціум, в умовах війни. 

Більшість українців, як і герой Дюма, відчувають глибоке прагнення до справедливості та бажання захистити своє. Такий поштовх до спротиву, навіть помсти, зрозумілий, але що з ним йде?  Небезпека втратити частину власної людяності та потрапити в пастку ненависті. Власне, це вже відбулося. Війна спричинила розкол у суспільстві, дещо подібний до внутрішнього конфлікту Едмона, який не міг знайти спокою, через вилив злості, що губила і його і тих, хто йому слідував. 

Взагалі глобальне питання роману: вибір між помстою та відновленням. Війна загартовує, але мир, як ми бачимо, — це теж виклик, який вимагає значно більше, ніж просто сили та стійкості. Це вміння подолати ненависть і працювати разом на благо всієї країни. Подолати ненависть не тільки проти ворога. А і проти один одного. Тому після настання миру (в плані розв'язання безпекових питань для українців), суб’єктивно, але нас може очікувати роз’єднаність та боротьба за “своє” в цьому самому мирі. Побачимо. 

Власне, мораль історії для нас, як окремих індивідуумів така сама, яку я висловив в масштабах нації. Символічно: людина, яка здатна пережити випробування, може бути переможена тим, що вона сама не може прийняти та усвідомити, — своїми власними емоціями ненависті. Можливо, якби Едмон зміг пробачити своїм ворогам, він здобув би спокій набагато раніше, не втративши роки в пошуках помсти. 

Напевно, потрібно нам вчитися пробачати. Пробачати, але обовʼязково прагнути встановити справедливість, як на загальному рівні, так і в окремих особистих випадках.

До речі, це теж важливий момент. Бо в романі не прослідковується наявність такої моделі, як праведної, що треба всіх пробачити та тихо сидіти використаним. Прагнення до справедливості має бути, але з відмовою від особистої помсти як самоцілі😉

“Відплата, позбавлена любові, стає лише продовженням злочину.” — О. Дюма. 
Тож, карайте всіх, обов’язково, але з любов’ю в серці. І ніяк інакше. Миру нам всім!

Роздуми за книгою: "Люди брехні" Скотта Пека. Прочитав на дозвіллі. Дуже сильний психолог та автор.

Помста — одна з найбільш руйнівних емоцій, з якою стикається людина. У своїй книзі "Люди брехні" Скотт Пек глибоко аналізує психологічні корені зла і помсти як одного з його проявів.

🖌"Чим більше людина занурюється в ненависть і помсту, тим сильніше вона віддаляється від істини, заплющуючи очі на власні слабкості й відповідальність за те, що відбувається."

Пек стверджує, що помста — це спроба відновити контроль над ситуацією і покарати іншу людину за свої страждання.

Однак справжня шкода завдається тому, хто носить це почуття всередині себе.

Це свого роду пастка: чим більше ми живемо в образі та спразі помсти, тим глибше йдемо в конфлікт із самим собою.

Цікаво, що Пек також говорить про те, що помста часто вкорінюється в нездатності людини прийняти власну вразливість. Ми боїмося виглядати слабкими, тому обираємо шлях жорстокості, замість того щоб зустрітися з своїми внутрішніми демонами та побороти їх.

Пек нагадує, що справжня сила — не в помсті, а в здатності відпустити злість.

Дуже раджу для читання цю глибоку працю автора, особливо тим, хто піддається емоціям та робить поверхневі висновки.

🖌"Помста була не просто актом відплати - це була особиста розправа з людиною, несподівані рішення якої переросли її власні амбіції."

Вчора в ЗМІ з'явились повідомлення, що аспіранти, які вже навчаються, повинні здати екзамени англійської та української мови з нереально високим балом (типо наши ВУЗи, а до них школи викладають на такому рівні мови). Обґрунтування цьому полягає в тому, що через аспірантуру чоловіки... пардон, мобілізаційний ресурс, нібито, ухиляються від мобілізації.

Я не розумію нашо ті полумєри?

Треба просто заборонити навчатись у ВУЗах і все. При тому не тільки мобілізаційному ресурсу, а і репродуктивному ресурсу, бо ця вища освіта тільки заважає самкам українців розмножуватись, а самцам - вуювати.
Ну і бити. Звісно треба на законодавчому рівні закріпити обов'язкове побиття кожного, хто бажає вчитись, бо зараз так вирішують всі питання.
А дозволити отримувати вищу освіту виключно громадянам: ментам, тітушкам, ТЦКашникам, офіснікам і іноземцям.
...
Якщо серйозно, то підзаконний нормативний акт, а тим більше наказ не можуть суперечити закону. Тож Міністерство освіти зараз прямо та відкрито порушую Конституцію України і знаходить цьому підтримку.