Форт Толукко — це невелике укріплення на східному узбережжі Тернате, Індонезія, який в різний час утримували португальці, місцевий султанат Тернате, голландці, британці та іспанці. Побудований у 1522 році.

Хлопчик:
Йде зима, треба купити собі модний пуховик!
Чоловік:

Питання чи є щось там після смерті, хвилює людство протягом усієї його історії. Філософи, вчені, теологи та й просто звичайні люди намагаються дати відповідь на це питання, якщо не всім то хоча б собі. Сама релігія зобов'язана своїй появі у тому числі страхом перед тим, що буде потім.
«Ах якби знати, чи є там щось чи ні» - можна почути від людей. Але тут починається цікавий момент - якби людина знала, що її чекає після смерті, то ні про яку свободу волі, не могло б бути й мови. Яка свобода волі, якщо ти на 100% впевнений що якщо ти не дотримуватимешся певних норм/ритуалів, то тебе вічність смажитимуть на сковороді або замерзатимеш у крижаній пустелі Хель? Навіть більше – де тут місце для віри?
Чистий прагматизм - «я зараз постраждаю, проте потім мені буде нормально».
Так що виходить така штука – якщо хочеш мати свободу волі, свободу вибору – тебе взагалі не повинно хвилювати що там після смерті. Просто живеш, та дієш так як вважаєш правильним із внутрішніх переконань.
А що буде потім не така вже й загадка.
І знаєте що - добре, що відповідь кожен знайде сам.

продовження
Коли стало зрозуміло, що тіла зороастрійців не поглинаються належним чином, серед бомбейських парсів почалася моральна паніка. Фотографії розпухлих тіл, що лежали недоторканими в вежах мовчання, циркулювали в громаді і жахали.
Ситуацію посилювало те, що відновити популяцію стерв'ятників майже неможливо навіть за великих зусиль — їх дуже складно вирощувати у неволі, так найбільші заповідники, які цілеспрямовано займаються розведенням стерв'ятників, можуть випускати на волю менше 10 птахів на рік.

Сьогодні проблему так і не вирішено. Традиціоналісти приносять тіла на вежі з розрахунку на воронів і дзеркала, що фокусують сонячне світло і прискорюють розкладання.

Деякі парси почали переходити на традиційну для Індії кремацію. Серед них одна з найбагатших сімей Індії Тата, який належить однойменному бізнес-холдингу. Але це суперечить традиційним уявленням про святі стихії, де вогонь взагалі займає окреме місце - за традиційними уявленнями зороастрійців Вогонь пронизує все буття як духовне, так і тілесне, він горить перед Ахура-Маздою в Раю, він горить у тілах людей та тварин, він в рослинах і блискавках і він же звичайний земний вогонь, у тому числі і вогонь що горить у храмах.

Тож віддавати тіла вогню неправильно, але і влаштувати поховання у традиційний спосіб теж не можливо. Ось така сумна історія без моралі.

P.S. Якщо вам подобаються ці історії, у вас ж можливість підтримати мене. Реквізити в закріпленій публікації. Дякую.

Є тільки один спосіб жити в мирі - вбити кожного, хто взяв зброю і направив її в нашу сторону.
Не давайте розпачу себе поглинути. Не давайте люті себе спалити.
Допомагайте армії, допомагайте ближнім і в решті решт - долучайтесь до захисту своєї країни.

Але ж це прекрасно

"Головне у вихованні дівчаток - з дитячих років прищеплювати їм цнотливість. Дівчинка не повинна підходити до чоловіка ближче, ніж на два метри, дивитися йому в очі та брати речі з його рук. Вона не повинна ходити на прогулянки та відвідувати храми. Якщо вона отримає суворе виховання і багато страждатиме в батьківському будинку, їй не буде на що скаржитися, коли вона вийде заміж.

Цунетомо Ямамото "Хагакуре" - один з найавторитетніших трактатів присвячених бусідо — неписаному кодексу поведінки самурая. Після смерті свого сюзерена, рішенням сьогунату Токугава, Цунетомо було відмовлено в здійсненні сеппуку (ритуального самогубства). Цими обставинами і був зумовлений відхід Ямамото від світського життя. Сам трактат написаний не Ямамото Цунетомо, а самураєм Цурамото Матадзаемон Тасіро, який прийшов до Ямамото за настановами і записував протягом семи років те, що йому розповідав про Шлях воїна знаменитий Дзьоте. Коли книга з висловами була завершена, Ямамото наказав спалити рукопис, однак Цурамото Тасіро не послухав вчителя і зберіг книгу, з якої після його смерті почав робити копії. В «Хагакуре» не вказується, що бусідо — це кодекс честі самурая, хоча саме цьому присвячена дана книга. Її автор говорить: «Я збагнув, що шлях самурая — це смерть». Ямамото Цунетомо зазначав, що «не добитися своєї цілі і продовжувати жити — це боягузтво. Померти, не досягнувши цілі, — означало собачу смерть і фанатизм. Але в цьому немає безчестя. В цьому сутність Шляху самурая.

Однією із ознак ранніх релігій військових суспільств є простота а також відсутність необхідності відвідування релігійних споруд чи необхідність в священнослужителях які мають виключне право спілкування з божеством.
Наприклад таку примітивну форму можна спостерігати у ранніх скандинавів, коли для звернення до Одіна достатньо мати спис. Спис це головна зброя Одіна, саме списом він приколов себе до Світового дерева Ігдрасіль, на девʼять днів і девʼять ночей, і саме вістрям списа, вимочивши його у власній крові, він намалював на корі Ігдрасіля перші руни.
А причина такої простоти очевидна - занадто багато небезпеки навколо щоб сподіватись що в потрібний час священнослужитель буде поруч, та і загалом військові релігії це не про структурне керування масами, а набір певних уявлень про світ і норми поведінки.

Римські катапульти, балісти та онагри (хоча по суті вони працюють за одним принципом), в якості джерела енергії використовували тятіву (у випадку онагра торсіон), з скручених жил биків. З часом, накопивши досвід, інженери зрозуміли які параметри жили їм потрібні і в римській імперії спеціально вирощували та певним чином тренували биків щоб їхні жили краще підходили для цієї мети.
З розпадом римської імперії ці знання були втрачені - і це теж одна з причин чому такі машини не набули поширення в середньовіччі.