💸 І до новин крипти) Сьогодні проводив першу робочу групу по законопроєкту про легалізацію віртуальних активів в Україні. Були Мінцифри, НКЦПФР, Нацбанк та народні депутати. Дві гарні новини: 🤝Перша, за більше ніж дві години дискусії ніхто не побився.…

💸 І до новин крипти)

Сьогодні проводив першу робочу групу по законопроєкту про легалізацію віртуальних активів в Україні.

Були Мінцифри, НКЦПФР, Нацбанк та народні депутати.

Дві гарні новини:

🤝Перша, за більше ніж дві години дискусії ніхто не побився. Навіть на темі оподаткування. А це, повірте, на цій темі і в такому складі вже досягнення)

👌 Друга, після зʼясування позицій є світло в кінці тунелю.
Сподіваюсь вже восени вийдемо на єдиний спільний текст.

До попереднього допису:

Компанії-емітенти найбільших в світі стейблкоїнів, такі як Circle (USDC, EURC), проходять належні процедури, задля того, щоб бути MiCA-compliant, та відповідати вимогам євпропейських регуляторів.

На мою думку, це свідчить про те, що ці компанії вбачають більше цінності для власних бізнесів у розвитку інтеграцій з традиційними фінансовими проектами та системами, та онбордінгу Web2 користувачів (напр. нео-банків, таких як Revolut), ніж у розвитку децентралізованих, нерегульованих протоколів, незалежних від традиційної фінансової системи.

Темп інфляції Ethereum за рік розкриває природний процес успішної громадської блокчейн мережі.

Всі починали з високої інфляції (навіть Bitcoin).

Чому?

Тому що мережа виплачує "долю" у токенах для стимулювання децентралізованої мережі валідаторів/майнерів для приєднання та надання послуг (підтвердження транзакцій та забезпечення безпеки мережі).

Ці люди повинні купувати обладнання, запускати сервери, і, можливо, інвестувати в нерухомість та енергетичні ресурси (для мереж з механізмом proof of work, як Ethereum був протягом своїх перших 7 років).

Природно, що потрібно мати економічний стимул для затрати цих ресурсів.

Токени як псевдо-акції - підходяща форма, щоб це зробити.

Потрібно набрати користувачів з перших днів існування блокчейн мережі, щоб отримати комісії за транзакції (дохід).

Але якщо мережа успішна (розробники приєднуються та створюють протоколи і додатки, які привертають користувачів), то комісії за транзакції можуть остаточно перейняти функцію винагороди для постачальників послуг (і інфляція токенів падає).

Коли комісії за транзакції (та "спалені" токени) перевищують винагороду у токенах, громадська блокчейн мережа стає прибутковою.

Аналогічно стартапу, який переходить від використання капіталу венчурних інвесторів для оплати працівників до отримання прибутку від продажу своїх продуктів та послуг.

Ефіріум - одна з небагатьох громадських блокчейн мереж, які досягли цього статусу до цього часу.

Внаслідок цього темп інфляції токенів минулого року становив -0,28% (дезінфляція), і передбачається, що він ще знизиться у 2024 році, коли на мережу приєднається ще більше користувачів.

Важливо зауважити, що Bitcoin до цього часу не досяг цього статусу (мережа виплачує набагато більше винагороди в токенах/інфляції, ніж отримує від користувачів комісій).

Тим часом, здається, що Волл-стріт закохався в Bitcoin через його просту роль "цифрового золота".

Ефіріум не такий простий. Але для розуміння його токеноміки та мережевих ефектів не потрібно бути генієм.

Все, що потрібно, — це стежити за публікаціями в моєму каналі.

Станом на 1 лютого 2024 року в Україні спостерігається зниження загального обсягу вкладів фізичних осіб у банках до 1195 млрд грн, що може свідчити про відтік депозитів через ~~загрозу блокування рахунків як "ухилянту"~~ економічну непевність.

Більшість вкладів зосереджена в національній валюті, а вклади ФОП захищені Фондом гарантування вкладів з 2017 року. У січні 2024 року вкладники ліквідованих банків отримали гарантовані відшкодування на суму 23,6 млн грн. Зменшення загальної суми вкладів може вказувати на нестабільність фінансової системи та зниження довіри до неї, що може обмежити можливості банків для кредитування та стимулювання економічного зростання.

Водночас, Фонд державного майна України активно займається приватизацією, намагаючись залучати інвестиції та сприяти економічному зростанню.

Уряд України також запроваджує програму кешбеку "Купуй українське" для стимулювання внутрішнього ринку.

Європейські банки планують значні виплати акціонерам, що свідчить про поточну вигідність для інвесторів, хоча існують побоювання щодо тривалої прибутковості.

Росія шукає альтернативні шляхи фінансування через санкції, в тому числі через переговори з Китаєм про кредити в юанях.

Україна та Канада уклали угоду про стратегічне партнерство у сфері безпеки, що включає фінансову підтримку.

Уряд України також індексує пенсії на 8% з метою підтримки громадян та стимулювання економіки.

Далі зі Сміта "Про перешкоди розвитку землеробства в стародавній Європі після падіння Римської імперії".

Він розглядає негативний вплив вторгнень германських і скифських племен на сільське господарство та економіку Західної Європи. Ці події призвели до того, що землі опинилися в руках кількох могутніх воєначальників, ускладнюючи їх поділ і оброблення.

Сміт критикує закони, які встановлювали пріоритет першонародженого і фідеїкоміси (що це таке — див. перший коментар), обмежуючи поділ і вільне розпорядження землями з метою збереження єдності та могутності володінь.

Він вважав, що хоча ці правила могли мати сенс за часів, коли великі землевласники мали майже королівську владу, у сучасній Європі вони втратили свою актуальність і перешкоджають ефективному використанню земель і впровадженню інновацій.

За словами Сміта, така концентрація земель у руках невеликої кількості власників перешкоджає економічному прогресу, оскільки мало хто з них має інтерес або можливості для інвестицій у вдосконалення своїх земель. Натомість, малим фермерам, які більше зацікавлені у підвищенні продуктивності своїх володінь, складно отримати доступ до землі через обмеження, встановлені правилом первісного спадкування та фідеїкомісами.

У підсумку, Сміт засуджував традиційні інститути за підтримку аристократичних привілеїв, які перешкоджали соціальному та економічному розвитку, утримуючи владу та багатство в руках обмеженої групи осіб.

Наступний розділ "Про природний розвиток добробуту" описує взаємини між містом і селом у контексті товарообміну та економічного розвитку в цілому.

Сміт зосереджує увагу на обміні між мешканцями міст та сіл – процесі, який лежить в основі економічного розвитку розвинутих країн. Села забезпечують міста продуктами харчування та сировиною, а міста, у свою чергу, постачають сільській місцевості промислові товари. Цей взаємовигідний обмін сприяє поділу праці між обома середовищами.

Аналізуючи вартість продуктів, вирощених біля міста, порівняно з тими, що доставляються здалеку, Сміт відзначає додаткові прибутки для фермерів, які розташовані поблизу великих міст, завдяки економії на доставці.

Також розглядається, як природні уподобання людей та сприятливе законодавство можуть стимулювати здоровий розвиток і зростання міст, не перешкоджаючи при цьому розвитку сільського господарства.

На прикладі північноамериканських колоній автор демонструє, що при легкому доступі до землі люди воліють інвестувати в аграрний сектор, а не у промисловість, що підкреслює основну роль сільського господарства у створенні фундаменту для розвитку міської індустрії.

Маленькі міста та села розвиваються навколо аграрних громад на засадах взаємної вигоди, створюючи ринки, які стимулюють подальший розвиток обох сфер через обмін товарів і послуг.

Сміт підкреслює значення сільського господарства як основи для розширення торгівлі та економічного процвітання, показуючи, що розвиток міст історично залежав від аграрного сектору.

Тому "аграрна держава", як бачимо, зовсім ≠ нерозвинена охлократія.

Сьогодні про погляди Сміта на капітал, що позичається під проценти.

Люди використовують позичений капітал двома шляхами:
1) інвестують в розвиток виробництва/з метою отримання прибутку,
2) витрачають на особисте споживання.

Ті, хто використовує запозичений капітал для інвестицій, сподіваються повернути його з прибутком. Витрачаючи позичені кошти на особисті розкоші, такі як тривала відпустка, нове авто, більший будинок, чи (не приведи господи) айфон у кредит, людина ризикує втратити активи, і можливість покрити борги.

Власники майна, які беруть кредити під заставу своєї власності, також не завжди виявляють обережність, але зазвичай їхня мета — покрити існуючі заборгованості, а не зробити необдумані витрати.

Цікаво, що у контексті запозичення важливі не стільки самі гроші, скільки ті товари чи послуги, які можна на них придбати.

Це дає позикодавцю можливість передати право на частку річного продукту країни, яким боржник може розпоряджатися на свій розсуд.

Підсумовуючи, можна сказати, що грошова маса країни служить засобом передачі значно глибшої вартості. Чим більша пропозиція доступних кредитів для тих, хто інвестує, і збільшує ВВП, — тим, фактично, сильніша економіка країни. Коли позичені під % кошти більше витрачаються на власні потреби, ніж інвестуються — економіка слабшає.

Зі збільшенням об'єму капіталу, який позикодавці готові дати під проценти, ставки по кредитах, як правило, знижуються, а зі зменшенням такого капіталу, ставки зростають.

Сміт пише, що існують два види праці: продуктивна і непродуктивна. Продуктивна праця збільшує вартість продукту, з яким вона пов'язана, тоді як непродуктивна праця цього не робить.

Наприклад, коли робітник на заводі перетворює сировину на готовий виріб, вартість цієї сировини зростає, враховуючи заробітну плату працівника та залишаючи прибуток для власника підприємства. У випадку, наприклад, прибиральниці або слуги такий внесок у створення вартості не має місця.

Важливо розуміти, що непродуктивна праця, така як робота домашніх помічників чи державних службовців, теж несе в собі цінність і заслуговує на винагороду, але вона не призводить до створення тривалого продукту, який можна було б продати і який би зберігався після завершення роботи.

Також в тексті зазначається, що суспільство стає багатшим, коли збільшується кількість працівників виробництва, але біднішим, якщо підтримує багато "помічників". Це тому, що продуктивна праця безпосередньо сприяє збільшенню доходів.

Державні службовці, військові, священнослужителі, актори та інші представники непродуктивної праці не створюють безпосередньо матеріальних цінностей. Їхня діяльність може бути життєво важливою або цінною, але не приносить прямого економічного результату у вигляді нових товарів чи послуг.

Валовий продукт, який країна виробляє протягом року, завжди обмежений і може бути спрямований як на підтримку продуктивної, так і непродуктивної праці.

Взаємодія між цими двома видами праці визначає, наскільки ефективно використовуються ресурси і як це впливає на добробут суспільства у майбутньому.

Отже, необхідно усвідомлювати значення кожного виду праці в економіці, щоб балансувати продуктивний та непродуктивний сектори.