А пиздеть, Толя, не хорошо! Из юных путинцев выгонят с позором! Базовая военная подготовка в навчальному центрі, к примеру трохи больше месяца, (ну уж никак не неделя).
Попроси кураторов, чтобы обновили методички.

Нещодавно спостерігав за купою полковників, які чітко поділялися на… коротше, зараз розповім.

Йде навчання в стилі, «Літаки летять, будем всіх бамбіть». Ну то я жартую, вибачте. Дійсно, декілька днів в лісах та по лісах, дали багато відповідей на багато питань. Причому, ти питання ще не встиг сформувати, не дійшов до цього етапу, не встиг, а відповідь вже готова.

Третя доба. Доповідь командира роти (який фактично хитається від недосипу) біля карти. Бачення як він та його підлеглі будуть діяти. Куди біжимо, що вражаємо, з ким взаємодіємо? Це потрібні «ігри». Аби усі розуміли свій маневр. З десяток потужних полковників слухають доповідь. І тут стало чітко видно як екзаменатори поділяються на два табори. Зовнішнім виглядом. Стилем спілкування. Всім. Перший табір, це колишні комбриги та комбати. Бойові офіцери. Які почали свій шлях на цій війні ще у 2014 році. А другий табір, усі інші. Просто ромбикі і гілочка під ними.

Командир роти парень простий. Із своїм колишнім підрозділом якнайменше батальйон окупантів заспокоїв назавжди, але «академієв не канчал, правильній військовій мові не зовсім навчений». Але цілком розуміє дії своїх підлеглих. І тим не менш… Бойові полковники тому і бойові, що все знають наперед. І питання задають відповідні. По темі. А ось ті «ромби з гілками», були схожі на Табакі. Ну памʼятаєте ж? «Акелла промахнулся! Акелла промахнулся»… І в очі головному перевіряючому дивляться віддано так. «Помітив мене, да? Ну мусив же помітити». Ледве хвостиками не віляють. Це було гидко.

Але найцікавіше було потім, коли доповідь ротного закінчилась. Ромби з гілками пафосно пішли кудись, а бойові полковники… залишились. Хоча теж могли піти. (Доповідь вислухали, що ще треба). Сіли навпроти. Запалили цигарку. І примруживши око від диму, покроково, із самого початку, розібрали всі помилки… Саме розібрали, а не просто вказали на них.

Ну я розумію, коли військові обурюються призначенням Ляшка командиром батальйону. Хоча… У нас не питали. Це не наше рішення, і відповідно не наша відповідальність.

Але я в шоці з цивільних які волають «Аааааа, Ляшка призначили комбатом»… Давайте ви спочатку опануєте хоча б посаду командира відділення, а потім вже будете обурюватись. Точно не заздрю будь-якому комбату. Навіть ротному! Не зважаючи на прізвища. Бо це ще той тягар… Шалений!

Люди, ну ті які більше схожі на медійних сумчастих товстолобиків ніж на людей… а ви як так спокійно живете без мозку, га?

Згадали заставу яку збирали за генерала Дмитра Марченка? А фразу, «Хоть поржём», з якою ви тоді спали, їли, пили і срали не згадали? Ахххх, мова тільки про заставу? Ну добре, давайте про неї поговоримо. Тоді ЗЕлене, так зване правосуддя викатило бойовому генералу умову, «Або 20 лямів денег, або ти генерал, будеш сидіти далі». Спочатку була зовсім божевільна сума, набагато більша ніж двадцять мільйонів гривень, але потім судді вирішили трохи прикрутити апетити. Ах да, ледве не забув. Все це було наприкінці даааалеееекооогоооо 2019 року. Тоді ще навіть можна було зустріти на вулиці наліпки на авто «Зе+1». До речі, куди вони поділись? Що сталося? Не знаєте?

В той час через соцмережі, завдяки вашим донатам друзі, «Справа громад», зібрала щось близько двох мільйонів гривень. (Точно вже не памʼятаю). А все інше заплатив Петро Порошенко, аби вирвати з лап ЗЕленого «правосуддя» бойового генерала. Якщо я не помиляюсь, та гучна справа врешті решт призвела до того, що вже наприкінці лютого 2022 року, на військових складах виявилась величезна дуля, а не бронежилети. Але ж тоді, в 2019 році, «мудрому наріду» крутили щоденне шоу, аби він про інше і не думав.

До речі. Гроші з тієї застави за генерала Дмитра Марченка повернули відносно нещодавно. Довго тягнули. Дуже довго. Навіть коли генерал своїми діями рятував Миколаїв від окупації, а на Банковій крали один в одного бухло, застава в пару десятків мільйонів гривень висіла на державному рахунку. Можливо взагалі не думали повертати ту суму, але з юристами Петра Порошенка жарти погані. Частина від двадцятимільйонної застави, яку в грудні 2019 року сплатила «Справа громад», повернули. І як я розумію, її було витрачено на допомогу ЗСУ, чим «Справа громад» і займається весь останній час.
Ні, із сумкою бабла в ліс, ходять зовсім інші люди.

p.s. Фото від 16 грудня 2019 року. Благодійний концерт «Оt Vinta», на якому якраз Петро Порошенко оголосив, що закриває суму застави за генерала Дмитра Марченка.

Отже… Романа Червінського, полковника українських спецслужб, фахового розвідника, людину за плечима якої велика кількість унікальних спецоперацій проти російських окупантів вирішили випустити з… тюрми. Української тюрми. Випустили не просто так, а під заставу у девʼять мільйонів гривень.

Тобто миттєво кудись поділись усі причини, які чомусь забороняли це зробити ще рік тому. Ну ось наприклад півроку, або місяць тому були залізобетонні аргументи, чому полковник спецслужб обов’язково мусить сидіти за ґратами, навіть заради цього прокурори та судді витерли ноги об закон. А учора від того залізобетону залишився пшик? Цікаво, цікаво…

Хоча! Що тут «цікавого»? Все це вже проходили. Наприклад у справі Андрій Антоненко, Julia Kiyan Kuzmenko та Яни Дугарь. Ну ось не можна випустити з тюрми унікального дитячого кардіохірурга, бо вона начебто обов’язково втече до росіі. І усі доводи, прохання депутатів відпустити Юлю на поруки, просто викидались в смітник. А потім «ррааааааз», і концепція змінилась. Вже можна випускати, «апаснасть втечі миновала». І куди вони втекли? Питання риторичне.

І все точно так же, наче під копірку було в справі Dmitry Marchenko, того самого генерала який навесні 2022 року своїми діями врятував Миколаїв від окупації. А ось декілька роками раніше, він точно так само сидів за ґратами, бо комусь це було треба. Сидів, бо «велика вірогідність його втечі в росію». Саме цю ху@ню кишенькові прокурори городили під час купи судових засідань. Просто тримали людину в тюрмі, бо напевне вона мусила собі «придбати» волю за певні, комусь зручні покази. А потім вирішили випустити під заставу в 20 мільйонів?

Угу! Унікальне судочинство від ЗЕлених більшовиків. До речі, просто цікаво! А де зараз цей х&й, який на фото? Не впізнали? Ну як же? Це один з представників сторони обвинувачення по справі генерала Дмитра Марченка? Яке місто врятував своїми діями? В якій бригаді воює? На якій посаді захищає Україну? Чи знов, танцює під «пісні» які чує з телефонної слухавки?

#операція_бусік

Мій рівень англійської починається і тут же закінчується до речі, на рівні «пенсл, тейбл, віндоу». Все. Правда в січні 2022 року, в аеропорту Мюнхена я пояснив на пальцях німецьким прикордонникам, чому я… коротше, щось я їм відповів, на те, що вони щось спитали. А що точно вони питали, я вже узнав після того, коли вони зрозуміли, що їм я відповів не те, що вони питали. Хоча я був впевнений, що відповів на питання.

Так ось, інтелігентна людина, яка із англійським на ти, людина, яка запросто може бути синхронним перекладачем, для мене як з іншої планети… Угу! Виявляється і вона теж зустріла у Львові на вулиці тих самих тецекашників.

- Як опинились в дешеве?
- Дуже просто. Йшов по вулиці за автівкою на СТО. Зупинили поліцейські для перевірки документів.
- Дайте вгадаю, що було далі?!
- (Сміється). Ну да… Як з під землі працівники тецека. Поїхали, кажуть, покатаємось.
- Погодились?
- А у мене був варіант? (Знов сміється).
- Нууууу… Варіантів багато. Добре. Зараз про інше. І що далі?
- Відвезли до тецека. Правда жартома питали, чого це я не хвилююсь.
- І що відповіли?
- А сенс хвилюватись, якщо це не допоможе.
- Угу! Як у фільмі. І що потім?
- Швидко пройшли комісію і через добу я вже був в навчальному центрі.
- Нічого собі, швидкість.
- Та да. Там все швидко.
- До речі, були варіанти втекти?

Чоловік, якому вже майже сорок, спокійно розповідає свою особисту історію потрапляння у військо. У нас він вже два тижні. І як то кажуть, «ноу проблем».

- Втекти? Та валом варіантів. Можна було і по дорозі до навчального центру рванути. Один так і зробив.
- А Ви чого не побігли за ним?
- Щоби що? Потім все життя бігати?
- Добре. Зрозумів. Чи погодитесь ви із думкою, яку зараз поширюють скрізь… Усі, кого мобілізували в такий спосіб, себто з вулиці, від них у війську ніякого толку?
- (Сміється) Ну від мене же є користь?
- (Вже сміюсь я) Може ти особливий?
- Може… Тільки скільки людей зустрічав з тих, ну кого на вулиці прийняли тецекашники, усі намагались… та й намагаються бути корисними.
- (Сміюсь) Прям таки всі?
- Ну майже… (Дмитро посміхається). Один втік з навчального центру, а інший… розуму не вистачило. Спалився.
- І все?
- І все! Більше ніхто не намагався здриснути.

Можна було б звісно не вірити його словам, але в нашому підрозділі з десяток тих, кого мобілізували з вулиці. Одні на навчаннях, опановують військовий фах. Інші, чекають своєї черги. Треті вже повернулись з навчань. Іржі серед них доки не помітили… Як буде далі, побачимо!

На «prozorro» зʼявився чудовий тендер із ще більше чудовою назвою… «Проведення стандартного опитування щодо корупції в Україні». І на це опитування планується витратити трохи більше ніж 1,7 млн. гривень.

Цирк на дроті. Та вам будь-який українець скаже, що рівень корупції в Україні просто шалений. Бачите як швидко провели стандартне опитування?! А за ті гроші придбайте нічний ударний комплекс БПЛА і передайте хлопцям на фронт.

Я намагаюсь знайти хоч якись сенс в ракетній атаці росії на дитячу лікарню. Ну хоч якись… Там не було і бути не могло складу з боєприпасами, бо лікарня. Дитяча лікарня. Також там не було і бути не могло «абрамсів» із «леопардами», з тієї ж причини. А ще тому, що це густонаселений район Києва де танк, хоча би один, викликав би купу уваги. Винищувачів «ф-16» там також… ну ви зрозуміли, да?

Тоді навіщо було бити ракетою по «Охматдиту»?

Налякати українців? Але в цьому немає жодного сенсу. Бо усі потуги визивають не страх, а зовсім протилежну емоцію… лють. І з кожним разом вона все сильніше.
Скоротити військо? Теж дурня. Діти не воюють. А якщо колись і візьмуть до рук зброю, то не завтра і навіть не через десять років.

Тоді в чому сенс, бити ракетою по дитячої лікарні?

Мені на думку приходить лише одне… Росія намагається вб@ти наше майбутнє. Коли вони приходять на окуповану теріторію, то в першу, другу і третю чергу починають «працювати» із молоддю. Вдягають їх в кумачове та зомбують мозок вигаданими історіями про Зою Космодемʼянську і таварища Матросова. А коли росія не може дотягнутись до дітей своїми, так званими підручниками з написаною ними же історією, вона дістає їх ракетами. Знищуючи майбутнє України. Точно так же діяли і нацисти під час Другої Світової війни, відправляючи в камери Майданека, Треблінки, Аушвіца дітей разом із дорослими. Вбив@ючи сьогодення єврейської нації, вони вбив@ли і їх майбутнє…

Часи змінились. Методи, ні!

Мотивація.

Дуже часто піднімається питання мотивації йти до війська. Яка працює краще - позитивна чи негативна. Чи варто збільшувати соціальні гарантії, або чи потрібно робити покарання ухилянтів більш жорстким.

Але яка ще додаткова мотивація взагалі потрібна здоровим чоловікам, крім такої, що ви бачите сьогодні в своїй країні? Як може бути недостатньо вигляду роз***баних лікарень, зруйнованих будинків та вбитих дітей?!

Основна наша мотивація - наша земля й наші люди. Їх жодним чином не врятують слова та розбиті сердечка в соцмережах. Значення мають лише вчинки.

@MaksymZhorin ??