Бред Пітт та Джордж Клуні запремʼєрились з фільмом «Самотні вовки» [Wolfs] на Apple TV+#безспойлерів

✨Сюжет✨*
Двох фіксерів [люди, які допомагають в надзвичайних ситуаціях, частіше за все повʼязаних з протизаконною діяльністю] випадково наймають на одну справу. Вони вимушені співпрацювати задля виконання справи, хоча це буде непросто.*

Режисеру Джону Воттсу, який подарував світу нового «Людину-павука» з Томом Голландом, довірили надважливе — реюніон Пітта і Клуні на великому екрані.
Секрет класного баді-муві полягає в двох речах: конфлікт персонажів та їх харизма.
Харизма цих двох — проникає і летить крізь екран. Що Пітт, що Клуні — грають самих себе. Певна, що вони так само кепкують один з одного і в реальному житті на своїх шалє з бокалом червоного. Тож єдине, що було потрібно Вотсу, правильно-підібраний сеттінг.

Двоє підстаркуватих чистильщиків, в яких хрустить спина, коли піднімають важке, але не тремтить рука при стрилянині. Які наче «інь та янь» схожі і різні водночас.
Таких собі два Джона Віка, яким би варто було вийти на пенсію, але самотність зʼїдає, тож вибраний шлях «працюємо поки не пришиють», здається єдиним виходом.
Але ці дві харизматичних самотності зустрічаються і дарують нам легку посмішку, протягом двох годин… хоча по факту, може здатись, що нічого не відбувається)

Абсолютно точно, це не геніальне кіно!
Воно не просуває мистецтво вперед і не робить революцій в кіно. Сценаристи не витягнули максимум з такої благодатної пари друзів, могли б зробити більше відсилок на Оушенів, їх особисте життя або інші роботи.
Але це те кіно, яке будуть передивлятися більше за інших. Воно легке, приємне, просте і ненавʼязливе, а Бред Пітт з Джорджем Клуні, самі по собі, класика! Вони, як чорна кава, як сумка Шанель, як справжні почуття — ніколи не вийдуть з моди.
Тож не буде сюрпризом, що нас очікує «Самотні вовки 2».
Сіквел вже знаходиться в розробці, навіть при тому, що стрічка вийшла тільки в обмежений прокат в США і на Apple TV+.

Енджой і пишіть свої враження в коментарях🤍

P.S. Взяти саундтреками Шаде і євроденс було ідеальним рішенням🤌🏼**

«Мегалополіс» реж. Френсіс Форд Коппола
#заразвкіно #безспойлерів

Беззаперечно, Коппола — геній та легенда! І тільки дурень, так не вважає.
Його «Хрещений батько» — колись перевернув індустрію, а фільм «Апокаліпсис сьогодні», взагалі, зробив революцію!
Проте… час невтомно пливе і ми вже давно не бачили Френсіса на кіно-троні. Приблизно з середини 90х. Вибачте ті, хто вважає «Тетру» шедевром))

Про «Мегалополіс» говорили багато і всюди.З кожного кіно-праски кричали про новий фільм Копполи, заради якого він заклав свою виноробню. Казали про скажений акторський мікс, масштабність, епічність і легендарність.
Як часто вам кажу: «очікування — нас обманюють» і цей випадок не виключення.

✨Сюжет
Байка (так сказано в титрах «a fable») Стародавнього Риму в сеттінгу сучасного Нью-Йорку (який називається New Rome чомусь схожий на гламурний Готем). Архітектор Цезар Катіліна, наділений можливістю зупиняти час, намагається збудувати місто з нуля в утопічному ідеалізованому своєму світі. В реальному світі мер Франклін Цицерон протистоїть цьому, але донька Джулія закохується в ворога свого батька.

Клянусь, я щиро намагалась розібратись в чому суть. Дивіться, я вважаю, себе трохи освіченою і надивленою людиною. Розумію історію Стародавнього Риму, чую Шекспіровщину, бачу відсилки на Гічкока, Кубрика і навіть пару фільмів по коміксам… проте «Мегалополіс» — це мухи, мед, лайно і цвяхи… в занадто хитромудрій формі.
Цитата на цитаті, слова Марка Аврелія, тут Сократ пробігав, тут наркотичні приходи про сутність людини та її мету життя, потім режисер досліджує час, багато досліджує час, потім кохання, страждання, несправедливість, людська зрада, знову кохання і у підсумку в нас НАДІЯ!
Перше, що сказала, коли фільм закінчився: натискайте, якщо не боїтесь маленького спойлеру, хоча проспойлерити це кіно майже неможливо «У Копполи хеппі енд?! Людина, яка створила «Апокаліпсис сьогодні» закінчила своє кіношне життя хеппі ендом?! Це як взагалі»
Не зважаючи на прекрасно-шалений акторський каст: Адам Драйвер, Джанкарло Еспозіто, Наталі Еммануель, Шайа Лабаф, Обрі Плаза (от така сама, як і всюди), в епізодах: Лоуренс Фішборн, Дастін Гофман і ще купу легендарних акторів… які просто обожнюють режисера і напевно, тому погодились в цьому зніматись.

Як казала Фібі в «Друзях»: «my eyes me eyes», так я скажу про CGI і особливо, про монтаж. Боже, дай силу сфокусуватись на цьому рваному витворі мистецтва. Щось перестрибує, а є сцени, які тривають занадто довго або все повторюються і повторюються!

Можливо, я не права.
Абсолютно точно, 3.5 людини в світі скажуть, що «Коппола — зрозумів життя і осягнув кіно», але особисто я, до такого мистецтва не готова.
Якщо чесно, аж втомилась за ці 2 години 12 хвилин, а я дивилась «Оппенгеймер» і «Дюну 2» по пʼять разів😂
Кожен раз, коли герой Адама Драйвера говорив про час, я прям відчувала сенс, бо кожна секунда цього МИСТЕЦТВА тривала вічність.
Тож очевидно, що до такого мистецтва я поки не готова…. Занадто величне кіно для людства))Можливо, років через 50 його будуть розбирати на цитати і казати, що це ідеальний приклад метамодерну, який використовує прийоми постмодерна. Але поки… шкода.

P.S. Зворушливо, що Френсіс Форд Коппола присвятив «Мегалополіс» своїй дружині Елеонорі, з якою вони були разом 61 рік і яка незадовго до премʼєри в Каннах померла. Його любов до неї відчувається крізь простір і небеса…
Але казати, що «найголовніша інституція в утопічному світі — це шлюб», вибачте, трохи неочікувано від режисера «Апокаліпсіса сьогодні». Я прям вголос розсміялась і потішило, що я була не одна така)

Вийшов 3 сезон серіалу «Ведмідь»
[The Bear]
*всі серії вже на HULU
Драмеді про роботу працівників кухні в ресторані. Звучить, якось не дуже інтригуюче?

Чекайте, ось рецепт, справді, класного серіча про кухню:
• справжня робота кухні з криками, хаосом і ранами від ножей;
• чорний та абсурдний гумор;
• особиста драма головного героя [супер талановитого чувака, який повертається робити прості сендвічі];
• загниваючий сімейний бізнес + борги;
• сімейні драми, в яких впізнаєш себе… або ні;)

За декораціями старої, брудної кухні та гучних сварок, ховаються не тільки смачні сендвічі, а ще й тонкі, дивні, але близькі відносини абсолютно різних людей.

Нагадаю, що за серіал відповідають шоураннер серіалу «Рамі» Крістофер Сторер, а головну роль грає Джеремі Аллен Уайт [чувак з реклами Calvine Klein; Ліп в «Shameless», до речі, за вайбом дуже схожий на нього].

Хто пропустив другий сезон, то в деяких епізодах, він підсилився такими акторами, як: Олівія Колман, Боб Оденкерк, Сара Полсон, Вілл Поултер, Джеймі Лі Кертіс [яку дуже важко впізнати одразу] та інші актори, яких ви впізнаєте в обличчя☺️

Так, і це той проєкт, який двічі вигравав Еммі за найкращий комедійний серіал… але від якого хочеться плакати більше, ніж від будь-якої комедії.
Ідеально точна і сформована драматургія з блискучою операторською роботою і саундтреками, які западають в душу!
Хто не дивився — заздрю! Памʼятайте, що every second counts?
Bon appetite та енджой!

P.S. не сідайте дивитись голодними, будете самі не свої

«Дім Дракона» сезон 2 або про премʼєру з перших вуст
*частина третяпочаток тут

Акторський каст... Що ж тут говорити, коли все ясно без слів:)
Всі, як один кажуть, що кожен з героїв зазнає трансформації. Невідворотні зміни, які принесуть за собою певні наслідки.
Найпотужніша арка, на думку творців серіалу та акторів, у короля Ейгона II. Проте наголошують на тому, що це не Джофрі 2.0. Драматургічно, набагато складніший персонаж, якого втілив на екрані Том Ґлінн-Карні, але це ми з вами зможемо обговорити вже після закінчення серіалу.
Бо що його казати, як воно канешна;)

Я була на одному колі з Юеном Мітчеллом [Еймонд] та парами: Метт Сміт [Деймон] + Фабіан Франкель [сір Крістон Коль], Стів Туссан [лор Корліс] + Єва [Рейніс].

Останні — такі милі пиріжечкі!
Розповідали про те, що дуже переживали, як спрацюються на майданчику, бо не були знайомі до того. Перша сцена, яка в них була, це похорон Лейни. Емоційно важка сцена. Але все пройшло чудово, настільки, що після зміни Стів надіслав квіти Єві і написав «My Queen».
Вони прям души не чають один в одного, за цим так цікаво споглядати. Також саме ця пара наголошувала на потребі обмежувати СИЛУ в реальному світі.Неочікувано приємно було почути, що вони хоч і живуть в світі рожевих поні, але розуміють проблематику. Своє питання [звісно, про Україну] не встигла запитати. На жаль.

Юен Мітчелл виглядав найбільш зосередженими, ніж всі інші:)
Багато питали про його акторську методику, яку він сам для себе дослідив. З того, що я зрозуміла [маючи театральну освіту], це компіляція декількох методик. Просто Юен досі жахає колег і всю команду тим, як вживається в роль. Він не розмовляє на майданчику з «ворогами» і постійно весь в собі)

Я спитала його, кого б він хотів зіграти в серіалі, окрім персонажа Деймона, звісно, занадто лакомий шматок ролі. Він посміхнувся, подумав, а потім відповів, що арка Рейніри йому більш за всіх цікава.
ми дуже здивовані ага?*

Емма ДʼАрсі не прийшли на раунд-тейбл, можливо були очаровані минулорічним мемом «негроні спагліато і просекко»)))

А от Метт Сміт з Фабіеном Франкелем були.
І від питання: «Ви, як два головних краша серіалу, скажіть, як вам з цією ношею живеться і чому вважається, що найсексуальніші персонажі завжди поганці?» зашарілись, наче їм по 18 років.
Фабіен відповів, що «сір Крістон Коль — супермілаш і поганцем себе не вважає».
А Метт Сміт почав розмірковувати про «бажання забороненого», привабливість неоднозначності та погодився, що у Деймона «достатньо сексуальний вайб».
Що він додав далі, я могла б розповісти, але ви не повірите.

Після слів, що у Деймона «quite sexy vibe» додав: «just like you» пауза «i’m just kidding»
шооооооооо??

Тому фіналимо. Сезон дивимось. Обговорюємо зі спойлерами вже дві серії.
Враження від написаного буду рада прочитати в коментарях, бо я досі не дуже вірю, що зі мною це все сталось і чи цікаво це було вам)
Енджой!

P.S. Шалена вдячна MEGOGO за можливість. Ви допомогли отримати хвилини щастя в такий наш дивний час. Ціную і дякую?

Якщо ви будете потребувати медитативного кіно про щастя, то зверніть увагу на стрічку
«Ідеальні дні» [Perfect Days]

*я випадково почула пісню з цього фільму і мене, наче током шибануло, бо це один з тих кіноборгів, які лежать в столі.
бонусом зробила для вас, мої пиріжечки, два плейліста з музикою з фільму.

??епл??
??спотік??

Кіно… про таких людей, як головний герой, не розповідають історії, не знімають фільми і не ставлять в приклад.
Тільки якщо ви не Джим Джармуш [«Виживуть тільки коханці», «Паттерсон»] або його вчитель Вім Вендерс [який і зняв це кіно].

Хірояма — прибиральник громадських туалетів в Токіо. Його робочий день простий, кропітливий і чіткий. Вільний час він присвячує рок-музиці на касетах, книгам, догляду за квітами і спогляданням за тим, як ростуть дерева. Його ідеальна структура життя змінюється від зустрічей з певними людьми.

Ви можете подумати зараз, так чому фільм щастя?
«Ідеальні дні» — це поетика буденності. Не бровадна та пафосна історія про важливість бути в моменті. Це буквально «моменти життя» героя. Як щоденник. Тихий, замрійливий, рефлексуючий.

Ефект недосказаності у Віма Вендерса працює на глядача, не залишаючи питань після перегляду. Він розкриває конфлікт героя не через зовнішні фактори, а саме через «себе». Рутину, розмови з собою, циклічність. Служіння людям — не покарання. Але тоді що є покаранням для людей? ~~Можливо, самотність?~~

Антрополог Девід Гребер колись сказав:
«Якщо в один момент зникнуть менеджери, то ми не відчуємо дискомфорту. А от якщо зникнуть прибиральники, сміттяри або сантехніки, то світ жахнеться.»

Цікава думка, погоджуєтесь?
Але головний герой не розмірковує над цим. Його мислення ширше:
«Наш світ складається з багатьох світів. Деякі повʼязані, між собою, інші ж ні…», доповнюючи через хвилину: **«зараз — є зараз».

Ми з вами зараз не живемо в світі рожевих поні.** Але трясця, як хочеться, хоча б на дві годинки пожити в цьому світі. Цю можливість дає Вім Вендерс.
В довгих планах, сонцю поміж дерев, музиці, чб снах героя, в мовчазній, але зворушливій грі Кодзі Якусо… і в служінні собі.

Знаєте, в цьому мороку новин, туманності майбутнього і невизначеності «Ідеальні дні» — ідеальні ліки від зневіри на вечір. Вміти відпускати тривожність — найважливіший навик зараз.

Я теж цьому вчусь?
Енджой!

«Я і Фелікс»
#заразвкіно #безспойлерів

Історія дорослішання хлопчика в провінційному містечку в 90х. Є мама, бабуся і Фелікс-афганець.
Вгадайте, хто найбільше повпливає на хлопця?
На мій погляд, зараз у багатьох живе така думка: «скільки ще можна знімати 90-ті в українському кіно, камон?».
В мене вона теж є)

Маргіналізоване суспільство, розтрощена економіка, зате молодість в душі! Тайобвашумать?
Багато хто зростав, дорослішав тоді, попри все, згадують час із радістю.
Тоді була перспектива кимось стати… класним, нестандартним, героєм, головне, щоб не таким, як дорослі.
Вони чомусь складноутворені, злі, часто сумні, дивні і ось ТАК зовсім не хочеться.
Як не стати таким? Але хто я такий?

«Хто ти такий?» — назва роману Артема Чеха, за яким екранізували «Я і Фелікс».
Хто ще не читав — рекомендую, як додаток до фільму або самостійний твір. Простий, але глибокий. Художка, яка зараз може сильно вам зайти.
І звісно, Артем написав сценарій до фільму. Книга є автобіографією, кому, як не йому робити сценарій)

Режисерка Ірина Цілик поставила кіно з теплотою і любовʼю. Воно прошито турботою до першоджерела. Напевно, не останньою причиною є те, що Артем та Ірина — одружені. Обожнюю таких талановитих couple power?

Але для Ірини це ще перший повний метр! І він вийшов)
Кіно — цільне, легке, смішне, огортає дорослішанням і спогадами 90х.
Музло — окрема любов. Зібрали ж такі треки з тих часів)

Але головна ікона фільму, до якої хочеться прикладатись — Іздрик.
Юрій Іздрик — український поет, прозаїк, постмодерніст. Для багатьох поет з тікітоків.
його добірку «Лініві та ніжні» рекомендую якось почитати та відчути*
А ще, Іздрик не актор. Це його перша робота в кіно, але харизма забирає вас з першої секунди**.
Погляд, голос, холодний тон, грубі пальці, які грають на фортепіано, плащ чекіста. Глядачі, наче можуть відчути його перегар в залі, настільки він сходить з екрану.

В мене ще після першого перегляду зʼявилась теорія, що в кожної дитини був / була така людина [не батьки], які давали настанови, які розумієш тільки з часом, складали короткі маніфести і несвідомо направляли по життю.
В мене була така. Завдякі фільму я згадала її і в думках подякувала.
Класно ж.

«Я і Фелікс» накладає пластирь на ваші спогади, але в фіналі чомусь робить вам боляче.Просто укол сиворотки правди в серце. Про нас, про суспільство, циклічність і дорослий сум в очах, якого здається, ніколи не позбутись більше.
Не буду приховувати, мене нормально нагрібло, коли я дивилась в 2022 році і от знову)

Енджой?
Поділіться, хто вже дивився! Кину два моїх улюблених відоса з фільму в коментарі.