ROBERT HAYDEN

ICE STORM

Unable to sleep, or pray, I stand by the window looking out at moonstruck trees a December storm has bowed with ice.

Maple and mountain ash bend under its glassy weight, their cracked branches falling upon the frozen snow.

The trees themselves, as in winters past, will survive their burdening, broken thrive. And am I less to You, my God, than they?

tl;dr робіть свою роботу, за можливості ходіть на пиво з друзями, донатьте в ПЖ і товариш(к)ам на приколи, не забувайте зайвий раз поцілувати свою половину і сказати, які він/вона/вони мають гарні очі — і після всієї жесті, яка ще нас жде, все буде добре (евенчуалі)

Якщо ви починаєте тонути в тяжких думах про майбутнє і всяке таке — то ви не переживайте, відпустіть свій main character syndrome

Люди прикольні істоти, ми можемо і в одне рило тягти багато всього, і працювати як механізм. І в обох способах життя є свій кайф — і бути героєм, і бути маленьким ґвинтіком

Нехай на роботі ви не головна шишка всієї корпорації, але зате ваша робота допомагає колегам, створює пул зарплат для інших колег, полегшує життя клієнтам чи громадянам — тобто робить життя для всіх трохи приємнішим

Нехай в сімʼї ви не основний приноситель хліба — зате завдяки вам хтось інший не боїться спати вночі, витримує стреси на роботі чи надихається на нові досягнення у навчанні

Робіть собі своє і не гризіться якимись ачівками чи досягненнями. Ми всі на своїх шляхах, кожен може чимось похвастатися і кожен робить щось корисне і добре — то не гнобіть себе, що ви не покемон, може, ви робите щось важливе фоново і просто не помічаєте, бо надто легко дається.

Давайте потихеньку курочить цю скалу, а потім, коли через тисячу порізів ця скала стіче кровʼю — пообіймаємось і порадіємо за себе і всіх нас?

чи треба мені адвент календар з фігурками з гелоу кітті...

#таро (вибачте я забула поставити тег і мене це дуже сильно турбує)

я насправді така тривожна людина, і мене зайобує так багато речей. мені здається, що люди, які знають мене відносно недавно, сприймають мене як досить впевнену в собі, але я так боюсь рішень і відповідальності. і мені так страшно і тривожно від робочих моментів, просто хочеться пропасти з лиця землі, бо я нічого не знаю і не вмію, і якби я не нила періодично людям, які мені шось радять, я напевно нічого ніколи так і не зробила б