куди не кину оком стомленим — кругом хуйня ©

одну ніжку — під дупу. іншу — рівненько зігнула в коліні. натягнула до очей капюшон з теплого зимового халату й заклала волосся за вуха, щоб не муляло. зубочисткою дістала з брекетів залишки обіду, які так і не вийшло витягнути впродовж дня. зубочистки нема, пальцями при колегах у рота не полізеш, водою в туалеті не змиєш, бо дивно плюватися там, де всі руки миють.

розкрила червоненьку обгортку, понюхала — він. відгризла голову й гучно прохрумкотіла шоколадом на всю кімнату. насправді далі я не хочу його їсти, мені достатньо проковтнути цю любиму, рідну верхівку — макітру шоколадної людини.

запалила свічку. сиджу. мугикаю щось під носа.

чудово, ще тільки 8 вечора.
8 вечора і війна.
вони удвох прийшли.
дивляться й промовляють разом із мокрими вуличними ліхтарями:
«Не скручуй так ноги, дівчинко, тобі ще на них багато носити прийдеться».

а я скручую. ніби й не здогадуюся ні про 8 вечора, ні про війну.

бух

та шо ти смикаєшся, перелякана.
то шматок шоколаду тобі на запʼястя впав.
піднімай. уже ж 8 вечора.

Розхристаний і розбитий Миколай на останніх видихах не зміг вимовити ні слова. Ні побажань, ні «Щасливого нового року!». Сил не лишилося. Він нічого не принесе. Ні того, що просили. Ні того, що хотів би здійснити з власної волі.

Бо бажання цих дітей такі важкі, що на них дивляться здаля й просять забрати собі назад. Усі листи, усі карлючки й малюнки. Із такими горами на серці не може ходити ніхто, крім наших дітей.

Не переживайте, маленькі, збирайтеся в школу й несіть із собою своє серце. Він спробує наступного року. Ще раз.

На презентації альбому «Фата» солістка гурту Vivienne Mort повідомила, що вони зіграють його повністю, без зупинок на розмови та ліричні відступи — від першої до останньої композиції.

Цінність мистецтва тоді висока, коли увесь театр готовий близько години слухати й плакати без зайвої обгортки, без гламурних образів. Лише музика й світло на сцені.

«Ви можете подумати, що коли артист на сцені просить увімкнути ліхтарики — це зухвальство. Але насправді мені тут нікого не видно, допоки ви не вмикаєте в себе світло. І тоді я бачу — о, душа, душа, ще душа. Я безмежно вдячна вам за ці ліхтарі. Думаю, останнє, що я побачу перед смертю — світло ваших ліхтарів» © Даніела Заюшкіна

в одному київському торговельному центрі високого зросту чоловік відчиняє всім двері на вході. у нього форма зеленого кольору, чоботи й капелюх (про капелюх може бути не точно). люди йдуть чітко вперед і не зупиняються, доволі зручно, без перешкод.
чоловік відчиняє й зачиняє двері, тримає за ручку ще й потім пускає. можливо, щось каже людям на знак привітання й щирости.

я проїжджала повз і вздріла цю картину. а що, якби мені теж було туди треба?

я так люблю прочиняти двері сама. тиснути, гримати, притримувати, відтягувати, а якщо повні руки — підставляти ногу, аби не прибило.

«о, ні, дякую, пане працівнику, але я сама»
«я відчиню»
«не чіпайте»
«а навіщо ви це робите?»

варіантів відповідей може бути багато, але що саме я скажу — не дізнаємося.
не піду туди.
так подобається відчиняти двері руками своїми, власними.
бути опорою й не надіятися на стороннє.

пробачте, пане працівнику. я або не прийду, або прийду, як вас не буде.
підкажіть, ви працюєте по понеділках?

книжковий фестиваль. виступають поети.

Марʼяна Савка каже зі сцени:
— Сьогодні на нас пече сонце, але з нами поет Богдан Куценко, він нас собою закриє (Богдан дуже високий)

Я питаю:
— А як же бути Богдану?

І вечір читань почався.

Як Богдану витримати лише на собі самому ціле сонце, ми вже не дізнаємося)

Оленка й Владик, їхня мама Аня.
дарую мамі квіти при зустрічі.

Оленка вдома:

— Як ці квіти називаються?
— Айстри
— Мама, а ти знала, що айстри — це мої улюблені квіти?

❤️‍?

хлопчику, якому сьогодні на касі не вистачило 5-ти гривень на вареники, і якому я ті вареники подарувала, присвячується.

можу лишень уявити, як ти засмутився. обрав вареники «із собою», довелося платити за упакування — трохи не розрахував свій бюджет, не втрапив у нещасні 5 гривень. у ту секунду, напевне, ти сильно картав себе за невдало спланований день. бо можна було не поспішати, поїсти вареники в закладі, зекономити й не стояти перед касиркою в такій незручній ситуації.

але знаєш, хлопчику, нехай усі ці злі сценарії тобі не ввижаються. не картай себе за речі, які трапилися чи ні. хай нічого в житті не стоїть тобі на заваді. ні ти сам, ні касирки, ні упакування для вареників.

хай за твоєю спиною завжди стоїть хтось, хто тебе потримає за плечі. хай тобі поруч будуть люди. життя несправедливе, але зрощує багато добрих людей із сумними очима.

світи, світелику.
тримаю за плечі — дівчинка в чорній сукні позаду тебе ?️