в одному київському торговельному центрі високого зросту чоловік відчиняє всім двері на вході. у нього форма зеленого кольору, чоботи й капелюх (про капелюх може бути не точно). люди йдуть чітко вперед і не зупиняються, доволі зручно, без перешкод.
чоловік відчиняє й зачиняє двері, тримає за ручку ще й потім пускає. можливо, щось каже людям на знак привітання й щирости.

я проїжджала повз і вздріла цю картину. а що, якби мені теж було туди треба?

я так люблю прочиняти двері сама. тиснути, гримати, притримувати, відтягувати, а якщо повні руки — підставляти ногу, аби не прибило.

«о, ні, дякую, пане працівнику, але я сама»
«я відчиню»
«не чіпайте»
«а навіщо ви це робите?»

варіантів відповідей може бути багато, але що саме я скажу — не дізнаємося.
не піду туди.
так подобається відчиняти двері руками своїми, власними.
бути опорою й не надіятися на стороннє.

пробачте, пане працівнику. я або не прийду, або прийду, як вас не буде.
підкажіть, ви працюєте по понеділках?

книжковий фестиваль. виступають поети.

Марʼяна Савка каже зі сцени:
— Сьогодні на нас пече сонце, але з нами поет Богдан Куценко, він нас собою закриє (Богдан дуже високий)

Я питаю:
— А як же бути Богдану?

І вечір читань почався.

Як Богдану витримати лише на собі самому ціле сонце, ми вже не дізнаємося)

Оленка й Владик, їхня мама Аня.
дарую мамі квіти при зустрічі.

Оленка вдома:

— Як ці квіти називаються?
— Айстри
— Мама, а ти знала, що айстри — це мої улюблені квіти?

❤️‍?

хлопчику, якому сьогодні на касі не вистачило 5-ти гривень на вареники, і якому я ті вареники подарувала, присвячується.

можу лишень уявити, як ти засмутився. обрав вареники «із собою», довелося платити за упакування — трохи не розрахував свій бюджет, не втрапив у нещасні 5 гривень. у ту секунду, напевне, ти сильно картав себе за невдало спланований день. бо можна було не поспішати, поїсти вареники в закладі, зекономити й не стояти перед касиркою в такій незручній ситуації.

але знаєш, хлопчику, нехай усі ці злі сценарії тобі не ввижаються. не картай себе за речі, які трапилися чи ні. хай нічого в житті не стоїть тобі на заваді. ні ти сам, ні касирки, ні упакування для вареників.

хай за твоєю спиною завжди стоїть хтось, хто тебе потримає за плечі. хай тобі поруч будуть люди. життя несправедливе, але зрощує багато добрих людей із сумними очима.

світи, світелику.
тримаю за плечі — дівчинка в чорній сукні позаду тебе ?️

усе ще впевнена, що ти найкраще з божих вигадок

пʼяна жінка в лахмітті посеред Майдану їла щось із миски.

— Слиш, на, бері, попробуй

Відповідаю й проходжу повз:

— Вдячна за жертовність, пані!
— Та ти шо, я нє жартую, бєрі

?

«якщо ти будеш говорити уві сні, я буду теж говорити з тобою» ❤️‍?

коли втома котиться по тілу й регоче з тебе маленької, мусиш підняти кран догори й випустити в раковину воду — дати попередження втомі, що зараз уся вона піде трубами Києва й за найкращого сценарію витече в Дніпро. потім змочи руки — дай знак утомі нагострити вуха й приготуватися. і тоді, як би складно не було, перехиляй спину, набирай воду в руки, як у великодній кошик, і торкайся обличчя. довго три, йди пальчиками високим лобом, уважно проходься навколо носика й спускайся до шиї.

чуєш, як утома крапельками біжить з лиця до ніг, повертається й повторює рухи?
це вона шукає вихід. спливає брудом у стічну трубу крізь дірочки раковини у формі польової квітки. труба видає щось прощальне й утома навіки зникає в дренажних системах столиці.

коли все готово, коли ритуали закінчені, кволими витоптаними ногами йди до ліжка. завтра вночі, якщо зможеш дібратися ванної кімнати, повториш усе те саме, тільки з втратами і війною.

ось побачиш, як на наступний день світ запахне твоїми руками змоченими у воді.

ми збираємося купками й трохи хизуємося різним:
книжками, роботами, спогадами, хай навіть листівками й закладинками різнобарвними.
говоримо про те й про се.
про пʼяте й десяте.
може навіть про шосте й сьоме.

усе добре.
пиво смачне.
люди красиві.
любов всесильна.
діти сміються.

от тільки купки рідішають.
точно як морквяна гичка на маминій грядці.

чи не точно так.
бо морква має ґрунт під собою.
ми — ні.

наші купки рідішають, люди йдуть і зашивають загибеллю власною світові недоліки та уламки кордонів, формують чиюсь самоідентичність і будують врешті Батьківщину.

усе добре.
пиво смачне.
люди красиві.
любов всесильна.
діти сміються.
от тільки купки рідішають.

хоч би за рік зустрітися знову.
амінь.

ну, будь ласка.

Книжковий Арсенал 2024.