цікаво я зараз відчуваю реальний
дійсний
тотальний
духовний
досвід
чи це лише примара
омана
підміна
заміна
духовного
трансцендентного

"сенс знаків неможливо трактувати у категоріях істини та брехні... ще геракліт казав про оракулів, що вони "не брешуть, не говорять правду, а подають знаки"

" — адже ти щось пишеш?
— пишу. оповідання.
— про що?
— не можу закінчити. взяв перепочинок, а далі ні з місця.
— якщо не важко, розкажи до місця зупинки.
дзюмпей замовк. він взяв собі за правило не розповідати про незакінчені роботи. аби не наврочили. варто лиш обмовитися — і щось випаровується, як ранкова роса. втрачається відтінок сенсу, змінюється тло декорацій. таємниця перестає бути таємницею. однак, перебираючи коротке волосся кіріє, він подумав, що цю жінку, мабуть, потай присвятити можна. все одно його як заклинило — останніми днями він не просунувся ні на крок.
— там все від третьої особи. головна героїня – жінка десь за тридцять, – почав він. — відома терапевтка, працює у великій лікарні. не заміжня, але таємно зустрічається з одруженим хірургом з тієї ж лікарні. йому близько п'ятдесяти.
кіріє спробувала уявити героїню.
— гарна?
— цілком, — сказав дзюмпей, — але далеко до тебе.
кіріє посміхнулася і поцілувала дзюмпея в шию.
— чесно?
— в моїх принципах чесно відповідати, коли потрібно.
— особливо в ліжку.
— особливо в ліжку, — сказав він. — взявши відпустку, вона їде у подорож. пора року – приблизно як зараз. зупинившись у маленькому готелі, гуляє вздовж річки, що тече гірською долиною. вона любить спостерігати за птахами, найбільше за зимородками... прогулюючись берегом, вона бачить камінь химерної форми. чорний з червоними прожилками. дуже гладкий і на вигляд — до болю знайомий. вона одразу розуміє, на що він схожий. на нирку. ще б пак, фахівець. і розміром, і забарвленням – нирка.
— вона підбирає камінь і забирає із собою.
— так, — сказав дзюмпей. — привозить цей камінь до себе в лікарню, щоб використати як прес-пап'є.
— і пасує самій лікарні.
— саме так, — сказав дзюмпей. — але за кілька днів вона помічає дещо дивне.
кіріє мовчки чекала продовження. дзюмпей, мов дражнячи її, тримав паузу. як би ненароком, хоча, правду кажучи, що далі — він ще просто не придумав"

харукі муракамі, "токійські легенди"

а мене теж не хвилює засилля закладок, бо нема кому юзать (а як є, то скоро точно не буде)

Доповідаємо: у Києві тихенько ліквідували районні відділи з боротьби з наркозлочинністю. Лишилося лише центральне Київське управління, де працює "аж" 30 людей. На весь Київ. Повсюдність різних "закладок" та графіті-"маячки" на стінах, схоже, не обходить керівництво поліції.

by sofia nitukh

" — до речі, пані, хочу спитати...
— що?
— а ви бачили тут одноногого серфера-японця?
— одноногого серфера-японця? - саті примружилася. — ні, не доводилося.
— а ми разів зо два бачили. з червоною дошкою в руках. ноги звідси немає. — хлопчина провів пальцем лінію сантиметрів у десяти вище коліна. — хотіли поговорити з ним, шукали всюди, тільки не знайшли. віку десь нашого.
— а якої ноги не було — правої чи лівої?
хлопець трохи подумав.
— здається, правої. адже так?
— правої. точно, — підтвердив його довгий друг.
— гм, — сказала саті. ковтнула вина. глухо забилося серце. — і що — справді японець?
— точно. видно з першого погляду. серфер з японії. як ми, — сказав довгий.
саті сухо сказала:
— дивно. містечко невелике. якби одноногий серфер-японець тут був, то трапився б мені на очі.
— так, помітили би. але ми обидва чітко його бачили.
довгий продовжив:
— ось ви, тітонька, часто сидите на пляжі. причому завжди в одному місці. от трохи осторонь він і стояв на своїй одній нозі. та спостерігав за нами. там, де столи для пікніка, у тіні.
саті знов ковтнула вина.
— а як він стоїть на дошці на одній нозі? не розумію... тут і на двох непросто, — сказав хлопчина.
з того часу саті щодня ходила пляжем туди й назад, з ранку до вечора, розпитувала місцевих, чи не бачив хтось одноногого серфера-японця, але люди зі здивуванням дивилися на неї й хитали головами. і як він стоїть на дошці — на одній нозі?
напередодні повернення до японії саті зібрала багаж і лягла у ліжко. слухала шум хвиль. коли вона прийшла до тями, подушка була мокра від сліз. саті плакала і думала: чому ж син не трапляється мені? їй згадався його труп в морзі. якби могла його розбудити — вона потрясла б його за плече і спитала "а тобі не здається, що це вже занадто?!".
потім вона згадала як казав місцевий поліцейський з колишніх японців: "справедливо це чи ні, але я повинен приймати все як є".
на ранок саті прокинулася здоровою немолодою жінкою. закинувши валізу на заднє сидіння авто, вона поїхала з бухти ханалей"

харукі муракамі, "токійські легенди"

костел матері божої ченстохонської, львівщина

"зустрів подерв'янського в сільпо, кажу йому "пішли зі мною на інтерв'ю".
- я не хочу.
- а шо ти хочеш?
- я хочу бухать і їбаться.
- та пішли, в нас на даху гарно, прохолодно. без політики будем.
- будем бухать і їбаться?
- та ні.
- тоді я не хочу"

https://www.youtube.com/watch?v=fdzPSKv9NGw

YouTube

Портников, BBC, Мосейчук і Яневський та Бампер і Сус | Лузанов Скрипін | ПОДКАСТ НЕМАЄ НАЗВИ №2

ПІДТРИМАТИ ЗСУ: картка МоноБАНК 5375 4112 1013 9122 https://send.monobank.ua/jar/2yxw7c3JNn PayPal: slepokyra@gmail.com ПІДТРИМАТИ ВИХІД НАСТУПНОГО ПОДКАСТУ: https://send.monobank.ua/jar/7Vif6CbgGW або 5375411213329878 КВИТКИ НА ОФЛАЙН: https://standu…

"А то лежиш на пісочку, у затінку, починаєш щось думати, і тоді тобі нагадають, хто ти. Краще вже на той кінець світу або взагалі подалі од цього світу, на той...
Гріх?!
Так, гріх; а що робити, коли тобі й ходити гріх?"

"сталінка", олесь ульяненко