Ну що сьогодні в Києві стартував Одеський Міжнародний Кінофестиваль, і цього року я на нього нарешті потрапив. До цього якось з цим фестом не складалось, і мабуть доля вирішила, що раз Магомед не йде до гори, то гора прийде до Магомеда.

Встиг подивитись французьску стрічку "Ув'язнена в Бордо" — це досить цікава на папері історія двох жінок чиї долі переплітаються через їх чоловіків, що опинились у в'язниці з різних причин.

Але не все буває як на папері, тому досить інтругуючий сюжет перетворюється на досить таке тягомотне кіно. Ізабель Юппер і Хафсія Херзі, правда, грають чудово. Але щось в цьому кіно недокручено на рівні сценарію. Нерву йому не вистачає.

Точно не моє кіно, що аж занадто заколисує в нудну французьку буденність.

​​Подивився тут раптово українське кіно 1995 року "Втрачені світанки" і що можу сказати — тематика крута, сценарій поганий. Фільм розповідає історію України повоєнного періоду після Другої світової. Зокрема заходу країни, де більшовики полюють на воїнів УПА…

​​Подивився тут раптово українське кіно 1995 року "Втрачені світанки" і що можу сказати — тематика крута, сценарій поганий.

Фільм розповідає історію України повоєнного періоду після Другої світової. Зокрема заходу країни, де більшовики полюють на воїнів УПА, але при цьому деякі з них такі самі українці, але воювали проти нацистської Німеччини.

Тематично фільм дуже цікавий і по сьогодні, бо ось вся ця історія, що українцям доводилось воювати в двох світових війнах по обидві сторони у нас в кіноплощині малопроговорена. Більше того і сама травма Другої світової суперважлива, бо мешканці заходу країни мають одне сприйняття, а мешканці сходу інше. І якогось загального консенсусу для українців все ще не має. Це кажу як людина, прадід якою воював за червоноармійців.

Тобто тема фільму актуальна і по сьогодні, бо розбиратись ми з цим якось не спішимо. Ну воно і зрозуміло, бо ми тут в зовсім новій війні живемо. Не до того, але такі старі рани і шрами все одно потрібно пропрацьовувати. І цей фільм намагається підняти дуже багато, при чому не звинувачуючи жодну зі сторін: чи тих, хто був за УПА, чи тих хто влився в червону армію.

І, безумовно, таке кіно особливо цікаво дивитись зараз, бо ідейно воно відповідає сучасності на всі сто. Однак, проблема фільму, на жаль, доволі прозаїчна — тут просто поганий сценарій. Персонажів дуже багато, і зрозуміти, хто з них центральний банально важко. Як важко зрозуміти якісь сюжетні арки. Проте це, як мінімум, цікавий документ епохи, що в дуже ранні незалежні роки сучасної України намагається піднімати досить суперечливі питання, на які й зараз багато хто соромиться відповідати.

Коротше з ідеологічної сторони кіно досить прикольне, з кінематогрфічної досить сире і недопрацьоване, особливо з точки зору сценарію.

⚡Кабмін звільнив Марину Кудерчук з посади голови Держагентства з питань кіно, тимчасово її обовʼязки виконуватиме Юлія Шевчук, повідомив представник уряду в Раді Мельничук.

ТА ЛАДНО?

Чисто судова клоунада.

Сьогодні повернувся культовий журнал про кіно. Я вже з примірником.

З електрохарчуванням нині складно, тож писати про кіно доводиться тоді, коли воно є. Подивився я от "Печатку зла" Орсона Веллса і це, безумовно, прекрасне кіно.

Починаючи від відкриваючої сцени і закінчуючи головною інтригою, кіно по-справжньому цікаве. Сам Орсон в одній з головних ролей ледве впізнаваний, але роль у нього по-справжньому видатна — от вмів він як ніхто грати неоднозначних персонажів.

Не скажу, що це краще за "Громадянина Кейна" — це все ж таки настільки фундаментальна глиба, що спробуй її переплюнути, — але всю свою майстерність Веллс показує на всі сто.

Окрім цього, Орсон вхоплює той самий момент, коли починається так звана війна з наркотиками, і фільм в цьому сенсі по-справжньому пророчий. Дуже смішно дивитись, коли головну героїню запитують: "А ти знаєш що таке Мері Джейн"? Тож Веллс дійсно зчитав наратив майбутніх нарковійн і всього, що з ними пов'язано.

Тож "Печатку зла" рекомедную всім, а особливо любителям нуарів і, як не дивно, серіалу "Пуститися берега".

Написав тут про серіали цієї весни, що мені сподобались найбільше.

Telegram

Gogol Media. Медіа про культуру

Цьогорічна весна подарувала нам багато хороших серіалів: це були й круті продовження, і зовсім нові історії. Тож кінокритик Кирило Пищиков вирішив розповісти, які шоу цієї весни йому сподобались найбільше. Долучитися до спільноти Gogol Media: Patreon Buy…

Взагалі, Том видався досить прикольним дядькой, але як і більшість британців досить чемним.

Але на Ейгона й справді не схожий — скоріш за все ви б просто не впізнали його на вулиці, бо без перуки і зі щетиною він і справді не схожий на свого персонажа. Не в образі він би легко загубився десь серед хіпстерів на Золотих Воротах.

Цікаво, як після "Дому Дракона" складеться його кар'єра.