Визвольний дух України

Ще вчора квітучі – сьогодні ж руїни,
Так часто без світла, води та тепла,
У морок покрились міста України
Від грізних снарядів й ординського зла.

Не здатні здолати на полі двобою
Мерзенні «рашисти» козацьких синів,
Неначе оті боягузи, з ганьбою,
Пускають ракети до мирних домів.

Найгірше всього, що оці злодіяння,
Мовчки в росії підтримує люд.
За ваші насмішки та наші страждання
Настане колись і відплата, і суд.

Вами підтримана, влада кривава
Зброю освячує з ваших ікон.
Чому отака православна держава
Нахабно порушила Божий закон?

Нікчемного лідера, злого тирана,
Боїться та терпить невільний нарід,
Та слухає вісті брехливі з екрана,
Що вже програє та здається сусід.

Забудься про це, неосвічений враже,
І ти, що на троні, лякливий «пастух»,
З ганьбою впадеш, Україна ж покаже
Незламний характер та визвольний дух!

Автор: Роман Марковський✍️ Розмістити свій вірш на каналі

Війна це роздум. Він глибокий.
Всевидючим він робить око,
Що дивиться в душі глибини,
Де всі разом, де все єдине.

І здогадок хитросплетіння
В душі довгі лишають тіні.
Де, мов образливе дитя,
Свідомість кличе в небуття.

Але життя перемагає!
Триматися наполягає,
Коли немає вже надії.
Життя цим Світом володіє!
24 12 24
Наталія Алимова
✍️ Розмістити свій вірш на каналі

Знов пригадалося мені
Різдво дитинства у селі:
Де на столі стоїть кутя,
Бабуся порається, вся сімʼя.

Зібралась… Пахнуть пампушки…
Узвар із яблук…і грушки
З медовим присмаком… терпким…
Й життя здавалося легким…

А за столом — уся сімʼя!
Бабуся…мама ще жива…
Усі разом, усі у купці.
Горять дрівцята в баби… в грубці.

Так тепло й затишно в оселі…
Казково й тихо на селі…
Ось дзвонять дзвони величаво!
І чути спів такий ласкавий…

А в небі зіронька зʼявилась,
І новину нам сповістила —
Прибув у світ Спаситель наш!
В яслах на сінці, без прикрас.

Прийшло маленькеє дитятко!
Радієм всі: і мама й татко,
Сестра ,бабусенька і я…
Усі ми разом. Ми — сімʼя.

…Тепер, коли пройшли роки,
І згасли в небі ті зірки,
Що рідними мені були,
Що захищали від біди…

У серці їх завжди ношу…
В душі я спомин бережу…
Є зіронька, що не згасає!
Мені завжди допомагає!

Одна — із тисячі зірок!
Назустріч лише один крок.
І прославляю я Христа!
Линуть із уст такі слова:

Ісусе, дякую Тобі
За все, що маю я в житті!
За радість, біль, що відчуваю.
З Тобою я перемагаю!

Тебе молю… Молимо всі:
Хай згинуть наші вороги.
Хай буде мир у нас в країні.
Нехай діждеться мати сина.

Нехай донька буде із батьком.
Молим Тебе, Боже дитятко,
Зішли промінчик благодаті…
Тебе ми будем прославляти!

Радості мить — що б не було…
Святкуємо Твоє Різдво!
N.M.
✍️ Розмістити свій вірш на каналі

Воїни світла

Воїни світла живуть поміж нами,
Які прокладають дорогу крізь тінь,
Історія пишеться їх іменами,
Для вільних, майбутніх, нових поколінь.

Земля України палає війною,
Лютує мерзенний та вогняний "змій",
Велика ж подяка та шана герою,
Який самовіддано рветься у бій.

На вигляд прості, у душі нездоланні,
В очах не приховують праведну лють.
На власній землі та з народом в єднанні,
Безжально, лякливого ворога б'ють.

Без страху та мужньо стоять на сторожі,
Народу незламного доньки й сини,
В атаку щодня і під кулі ворожі,
Щоб тільки спинити навалу війни!

Багато із них не вернеться додому,
Та вічний спочинок знайде у полях.
У кольорі жовтому та голубому
Навічно отам майорітиме стяг.

За те, щоб жили та не плакали діти,
За спокій у небі та мирну весну,
Полеглим героям носитимуть квіти,
Вони ж заплатили найбільшу ціну!

Кожному воїну, кожному брату,
"ДЯКУЮ" скажемо всі навздогін.
За те, що боронить герою-солдату,
Великий, земний та сердешний уклін.

Автор: Роман Марковський✍️ Розмістити свій вірш на каналі

Зима із срібних крижаних паєток.
Гламурну сукню шила, вечорами.
А вдень вязала білосніжний светрик.
На показ модний готувалась дама.

Свої ескізи дивні малювала.
На шклі вікна, з крижинок олівцями..
А потім ткала, шила, й гаптувала.
Казкові сукні своїми руками.

Моделями були,
ялинки пишні,
Та верби, що на березі лиману.
І з мого саду кучерява вишні.
Усі дерева дуже гарно вбрані.

У кутюр'є, відбувся показ вдало.
Її вбрання, цього сезону в тренді...
І кожна з лісу, саду, парку дама.
Бажала модний одяг цього бренду.

Лариса Почуєва.✍️ Розмістити свій вірш на каналі

Новий рік на порозі,
Підбиваєм здобутки життя.
Ми роки зупинити не в змозі,
З надією йдем в майбуття.

Дай нам Боже, надії на краще,
Дай нам Боже, здоров'я, добра.
Все погане піде у пропаще,
Разом з тим і ця клята війна.

Ми всі так втомилися дуже,
Та все таки, йдемо вперед.
Доля Країни нам не байдужа,
Для нас Україна понад усе.

Вікторія✍️ Розмістити свій вірш на каналі

Хто кращий?

Недільного ранку наївна дитина
У храмі спитала святого отця:
– У світі сучасному звір чи людина
Гідні найбільше любові Творця?

Мама казала, що люди жорстокі:
Не слухають Бога, та люті, як звір.
Словами говорять про цілі високі,
А самі не рідко живуть в перекір.

Заповідь Бога найбільшу – "ЛЮБИТИ"
Сучасна людина забула, мабуть,
Замість покликання – ближнім служити,
Вони один одного «ворогом» звуть.

Гріховність дорослих я бачу повсюди
Та мало, на жаль, у серцях доброти.
Навіщо ж вони почепили на груди
Великі свої золотаві хрести?

Сьогодні, будь ласка, праведний отче,
Правду відкрийте мені на кінець,
Людину чи звірів бачити хоче
У царстві своєму Великий Творець?

Видно було, що монах здивувався
Від мудрих таких, не дитячих питань.
Трішки з думками своїми зібрався,
А потім дитині сказав без вагань.

– Звірі, дитино, безгрішні творіння,
У рай попадуть у належні місця,
А люди, на жаль, через власне падіння,
Не всі увійдуть у домівку Творця.

Знає Господь про гріхи й пересуди,
Які притаманні природі людській,
Але силоміць заставляти не буде,
Щоб ми підкорилися волі Святій.

Звірі уникнуть майбутні митарства,
Бо ним не потрібно носити хрести,
А людям, що хочуть до світлого Царства,
Гідність потрібно свою довести.

Автор: Роман Марковський✍️ Розмістити свій вірш на каналі

Сльози передзим'я (рондель)

Сльоза її з небес чи сміх?
Пушинок ніжних перший сніг...
Мережок білих вальс з-під ніг.
Глінтвейну келих - вже не гріх...

Кружляє ж навкруги -- не зміг.
Комах небесних з сита міх.
Сльоза її з небес, чи сміх?
Пушинок ніжних перший сніг...

Шум вітру в душі наші ліг.
Мете--мете леді--зима.
Ти одинока! Ти сама!
Обіймів сніжних білий ріг.
Сльоза її з небес чи сміх?

Автор: Олена Позднякова
09.12.2024
✍️ Розмістити свій вірш на каналі

Сльози передзим'я (рондель)

Сльоза її з небес чи сміх?
Пушинок ніжних перший сніг...
Мережок білих вальс з-під ніг.
Глінтвейну келих - вже не гріх...

Кружляє ж навкруги -- не зміг.
Комах небесних з сита міх.
Сльоза її з небес, чи сміх?
Пушинок ніжних перший сніг...

Шум вітру в душі наші ліг.
Мете--мете леді--зима.
Ти одинока! Ти сама!
Обіймів сніжних білий ріг.
Сльоза її з небес чи сміх?

Автор: Олена Позднякова
09.12.2024
✍️ Розмістити свій вірш на каналі

Найкраща мова у світі

Колись у піднебесній вишині,
Різноголосі мови роздавали,
Найкраща з них дісталася мені,
Яку не просто солов'їною назвали.

Розповідала матір про світи́,
Навчила цінувати рідне слово.
А потім, власну мову берегти,
Навчу і я дітей обов'язково!

Прийшли до нас зі сходу вороги,
Та розлили свою криваву чашу,
Ненавидять, та хочуть в ланцюги,
Скувати непокірну землю нашу.

І буцімто, що ми один нарід,
Історія одна й коріння спільні,
Та це не так, нас розрізняти слід,
Вони ж раби, а ми до скону вільні!

Не розуміє вражеська орда,
Навіки розійшлися ми стежками,
Держава в нас невинно молода,
А мова сформувалася віками.

Бо мова, це не просто алфавіт,
А наша неповторна особливість,
Ми українці, це наш заповіт!
Давайте цінувати цю можливість.

Народжені на цій святій землі,
Ми не допустимо, щоб нашу солов'їну,
Збезчестили ординські москалі,
А разом з нею неньку Україну!

Навчіться, ви, два береги Дніпра,
На рідній мові вільно розмовляти,
Бо цей бар'єр здолати вже пора,
Щоб із сусідом спільного не мати.

Автор: Роман Марковський✍️ Розмістити свій вірш на каналі