#історичний_фронт_не_мовчить ⚡⚡⚡

"Важко долати страх, коли навколо стріляють і лунають вибухи, важко змиритися з втратами, з усім тим жахом, що шириться моїм рідним Києвом. Але я не хочу жити у концтаборі, в який Росія намагається будь-що-будь перетворити Україну.

Як історик, добре уявляю, чим були роки сталінського терору, і не хочу жити у постійному страху, з жахом озиратися навсібіч. Я не хочу втратити право говорити те, що думаю, право обстоювати свої ідеали. Я ще встигла пожити в країні, де мене позбавляли змоги прочитати найпотрібніші книжки, я була студенткою, котру змушували зубрити ідіотські тексти радянських вождів. І я не хочу втрачати величезний здобуток нашої демократії – інтелектуальну свободу та повертатися у ту відразливу реальність.

Національна тожсамість ґрунтується на гідності. Втративши Україну, втратимо і свою людську гідність. У страшних конвульсіях розпадається російська імперія. Вона не зможе існувати без Києва, адже в основу своєї псевдовеличі, псевдолегітимності поклала українську історію, привласнила українські здобутки. Наша столітня війна з Росією нині увійшла в найгарячішу фазу.

Від полтавської поразки 1709 наша земля більше як 200 років не чула, як стріляла українська зброя. Революція 1917 відродила державність, а культурного суверенітету ми не втрачали ніколи, навіть у лещатах сталінського терору. Ми зберегли себе як націю, свою ідентичність, і то навіть після Сандармоху, коли безпросвітного 1937 капітан радянської держбезпеки Матвєєв садистськи розстрілював нашу еліту, митців, політиків, учених. Ми ніколи не приймемо пантеон російських героїв, бо в нас інші цінності.

Підкоритися зараз – це зрадити тих, хто загинув під Крутами, хто боронив Київ року 1918. Врешті тих, хто загинув у середмісті столиці 2014 і хто віддав своє життя вже у ці воєнні дні. Мусимо долати страх і робити все, що в наших силах, мусимо зостатися побіч світла і не дати пекельній тьмі опуститися на нашу землю".

Віра Агеєва, докторка філологічних наук, професорка Києво-Могилянської академії