Ми двоє із ларца, одінакови с торца! В нас сьогодні день намалювання ШІ й нас жодна курва не привітала! Будь першим!

Курво, в Барселоні повінь теж. Ну, там бодай підготувалися...

Спиляв лісину Анатолій,
Все порубав та розпилив,
Привіз додому фіру дрівець
І сів.

Йде активна торгівля за посередництво між Україною та кислобздією. Туреччина, Індія, тепер ото Саудівська Аравія...

Як на мене, ніхто з них не пасує. Хіба що Ердоган, бо він і вашим, і нашим, але й він ближчий до пахомів, ніж до українців.

Хто б міг, так це Азербайджан, але він не претендує.

Ізраїльська газета Haaretz стверджує, що останній авіаудар 160 ізраїльських літаків по іранській системі ППО та ракетних фабриках і складах призвів до того, що Іран протягом щонайменше 8 місяців не зможе більше передавати хуйлу жодної балістичної ракети. Іранці витратили за два удари по Ізраїлю велику частку своїх ракет, після чого ізраїльтяни знищили їх склади та виробничі потужності.

За оцінками ізраїльської та американської розвідок, Ірану знадобляться не менше ніж 8 місяців, аби відновити виробництво до "довоєнного" рівня, а потім ще не менше за 6 місяців, аби відновити запаси ракет. Весь цей час Тегеран просто не зможе собі дозволити постачати ракети Москві. До того ж, не слід забувати, що ізраїльтяни десь на 80-90 відсотків знищили іранські засоби ППО, які захищали ці виробництва (зокрема, були повністю розтрощені всі чотири комплекси С-300, які іранці отримали від кислобздіїв). Доки захист не буде поновлений, Іран не зможе з упевненістю відновлювати свої виробничі потужності для побудови ракет, бо ізраїльтяни зможуть їх знищити в будь-який момент.

А тепер будь ласка - нехай хтось напише, що "євреї це не для українців зробили, а для себе". А яка різниця? Ключове слово - ЗРОБИЛИ.

Прочитав сьогодні в Пола Андерсона чудову фразу: "Якщо надістота здатна потурбуватися про все у Всесвіті - від протона до квазара - то її вистачить потурбуватися й про людей".

Я не релігійний. Я віруючий.

Північнокорейські розвідниці перед виходом за лінію фронту здають документи, нагороди та цицьки командирам.

Щось я такий злий, просто гумору не вистачає...

Подейкують, сьогодні Безумній висловили народну любофф на вулиці?

Ми вирушили на закупівлі рано вранці. Кинулися до магазинів, яких в Генуї достобіса, і перш за все придбали чудового, жовтого, справжньо-італійського пуловера Santi-Frutti з овечої шерсті за 490 лір і викинули Фелікса Зеліга зі списку й з голови.

- Але ж, як ми платимо за нього таку купу грошей – що залишиться для тітки Ільки? – запитала моя дружина.

Ми відклали вирішення цієї особливої проблеми на більш пізній час і придбали для нашої домашньої прислуги Ребекки, чия пристрасть до кричущих кольорів була нам добре відомою, чудового, жовтого, овечо-шерстяного… на два номери меншого… за 450 лір. Потім ми проаналізували потреби Ойле Ліпшица. Що б могло принести в його безрадісне існування трохи радості та тепла? Швейцарський годинник? Радіоприймач? Фотокамера? Ми прискіпливо зважили всі «за» та «проти», розглянули нові можливості й, зрештою, знайшли несподіване рішення: всі ці речі він, скоріш за все, вже й без того має. А от ще один пуловер – ніколи не зайвий. Чорний. З довгими рукавами. За 580 лір (що додатково ускладнювало проблематику подарунка для тітки Ільки). Натомість, мій друг Курт мусив задовольнитися пуловером без рукавів, що для нього, як для власника собаки, було навіть краще. Принаймні, його кусючий кабиздох не відірве рукави. Йоселе змусив нас добряче пошурупати мізками, бо він був пристрасним філателістом. Вже у наступному магазині нас раптом осінило, що для нього найкращим кольором пуловера був би світло-синій.

Так ми поступово просувалися списком. Чи то був випадок, а чи ні – але ми знову й знову доходили висновку, що для чергового отримувача нема більш пасуючого подарунка, ніж пуловер, яким вони могли б навіть мінятися з іншими. Фінансових труднощів ми уникли, позичивши в єврейської громади Генуї досить грошей, щоб заплатити ще й за дві валізи, яких ми потребували для наших подарунків.

З полегшенням, у доброму гуморі, ми притаркали всі наші лахи до порта. І тут, перекриваючи перший гудок пароплава, моя дружина зойкнула:

- Готеню! Ми ж забули про тітку Ільку!!!

І от ми вже сидимо в таксі, от ми вже загальмували біля магазину, от ми вдерлися туди… катастрофа! Всі пуловери скінчилися.

- Даруйте, але сьогодні та завтра до Ізраїлю вирушають два пароплави. – пояснила продавчиня. – Але в нас є миленький, маленький сейсмограф. Такі часто купують туристи.

Нашо тітці Ільці сейсмограф? Вона може його, чого доброго, сприйняти, як натяк на своє хропіння. Ні, сейсмограф не годиться.

Сирена SS Jerusalem голосно й недвозначно проревіла вдруге. Ми ледве встигли дістатися судна та запхати до дванадцятої валізи красивого, темно-червоного пуловера, якого ми здерли просто з продавчині.

Вся ця подальша історія не несе в собі нічого драматичного. З чистісінької нудьги ми почали в морі приміряти пуловери й встановили, що вони всі ніби на нас шиті. Звичайно, нам і до тями не прийшло про це говорити.

Трохи згодом моя дружина смикнула мене за рукав.

- Взагалі-то, - обережно промовила вона, - взагалі-то я не розумію, чого це ми кожному ледащо, з яким ми випадково знайомі, маємо привозити подарунки. Де таке написане?
- Та я теж себе про це весь час питаю. Але тоді ми не повинні дарувати нікому нічого, бо інакше інші на нас образяться.

Так ми нікому нічого й не подарували. Якщо це комусь не до шмиги – нехай напише скаргу. Нам пара нових пуловерів і самим знадобиться, дякую, дуже дякую.