люблю читати історії довкола Другої світової тільки через те, що відкриваються неймовірні факти та постаті, невідомі широкому загалу в нашій бульбашці

чи чули ви про графа Саффолкського ака «Божевільного Джека»? ні? тоді я вам розкажу про цю ікону спокою на межі божевілля.

особистістю він був хоч і неординардою, але зробив неабиякий внесок у боротьбу проти нацистів (він знешкоджував бомби, від якої в 1941 і помер).

та одним із важливих завдань, які йому доручала Корона, стала переправка через Ла-Манш каністр із важкою водою, які в свою чергу вивіз із Норвегії учений Жоліо, аби вони не дістались нацистам. насправді, це була дуже небезпечна мандрівка, бо щоночі німецькі люфтваффе бомбардували евакуаційні кораблі і перед ними буквально затонули попередні.

та найбільшою проблемою, відповідальним асистентам за каністри, здався сам «Божевільний Джек», котрий в день відправки зустрів їх голим по пояс на палубі, при цьому бивши себе стеком для верхової їзди по стегну та вихваляючись своїми татуюваннями. на кожній руці в нього висіло по дівчині: білявці та чорнявій, а з рота вилітали похабні анекдоти. а ще він мав довгу бороду та кульгав, чим був схожий на пірата, а на запитання: "чому затримується відправка?", він крізь спокійну посмішку відповів, що у команди зараз тяжке похмілля, бо вчора вони відпочивали і він їх споїв до втрати свідомості, але все буде добре і взагалі не варто хвилюватися

коли ж корабель відчалив в сторону Бордо, виявилося, що він прихватив із собою два ящика діамантів, вартістю в 15 мільйонів доларів (на наш час - це 250 мільйонів), а ще десь надибав дві гармати та три кулемети, аби було чим захищатися. єдине, він не мав чим із них стріляти, але в цілому, його це не хвилювало

коли ж вони нарешті допливли в порт Бордо та зробили потрібну зупинку, течія змінилася і них впливла (так можна казати?) міна і пароплав взлетів у повітря. науковці, які були в шоці і щиро хвилювалися за "важку воду", яка не може дістатися нацистам, більше випали в осад із спокою графа, коли той, повернувшись, поплескав їх по плечу і сказав, що шанси дістатися Англії 50/50 і все буде в порядку, без паніки

а потім роздягнувся по пояс, закурив дві сигарети одночасно, взяв молоток і почав ліпити ковчег, інші потроху підтягнулися, а науковці були в ауті.

коли ж пароплав вийшов в море, то більшість пасажирів були вкриті сажею, багато хто спав на купі вугілля, а страх смерті супроводжував в мандрівці, нагадуючи про себе двома розбомбленими кораблями поруч. їх німці не замітили. та навіть в такій ситуації граф не втрачав своєї харизми, травив анекдоти, пригощаючи всіх шампанським (він обґрунтовував, що це найліпші ліки про "морської хвороби"), перетворюючи все на "шкільну екскурсію", як зазначали очевидці

коротше, хочу бути такою ж спокійною в ситуаціях, які справді повний піздець, як пан Божевільний Джек

ps. вичитала цей хвайний момент в "Загін неприкаяних" Сема Кіна, і можу сказати, що якби я знімала "hear me out cake", то цей тіпочок там би був 100%

#хвайне

тут у дівчаток із «Книжкового клубу Покидьків» буде оффлайн-обговорення «Вавилону» в Рідіт на Антоновича (в Києві)

щиро раджу приглянутися до цієї події, бо всі клуби, на яких я була, були максимально веселі та комфортні?

(на диво, буду в Києві, але матиму інші плани і не зможу попасти?)

Я не пам’ятаю чи розповідала вам, але коли я працювала в книгарні, в нас був постійний (напевно, і зараз є), клієнт, який щодватижні приходив, переглядав нові книги, просив відкласти, аби він перевірив наявність в себе, а потім приходив і купляв, якщо немає.

І ось цей клієнт - це той книголюбський момент, до якого я прагну.

Щоб ви розуміли: у нього для книг була ціла окрема квартира! А його дружина, втомившись від того, що він постійно купував нові книги, точніше дублікати, створила картотеку із десяти тисяч книг (+/-)!

Тому якщо хтось спитає: «навіщо вам стільки книг, невже ви бажаєте тілько з ними і жити?», відповідайте, що ви прагнете, аби вони жили окремо від вас?

тут буде доречний #буднівкнигарні?))

Дочитую "Мрію про Антарктиду" Прохаська, і хочу сказати, що мене ніколи так не розчулювала репортажка/нонфік.

Всьому виною розділ "Як "Фарадей" став "Вернадським", в якому йдеться про придбання станції та проблеми, що це супроводжували. В школі нам розповідали, що станція перепала нам в добавок якомусь договору в ціну "один фунт стерлінгів", і я ніколи не думала поставити це під сумнів. Точніше ніколи в цілому не задумувалась про цей факт. Насправді все виявляється куди заплутаніше та важче.

По-перше, тодішній уряд Кравчука навіть і не розглядав думки про придбання станції. Тут потрібно дякувати пану Сергію Комісаренку, біохіміку, директору Інституту біохімії, академіку НАНУ, який у 90-х через брак дипломатів був послом в Великій Британії. Саме він, на думку Ігоря Дикого, переконав британців, що вклад українців у вивчення Антарктиди в радянських експедиціях - величезний і що в нас чудово кваліфіковані спеціалісти. Також він написав листа до МЗС України та президенту, опісля чого вони вже почали вивчати це питання. До речі, допомагав з документами, перемовинами та консультував щодо питань науки - онук Івана Франка, Роланд Франко.

Найголовнішим нашим конкурентом, який претендував на станцію, була Південна Корея, яка могла без проблем придбати станцію (зараз уже свої збудувала). Пан Комісаренко проробив велику роботу в перемовинах, аби станція та певне обладнання дістались нам безплатно.

Взагалі ВБ були дуже лояльними до нас і підтримали наш вступ до організації Антарктичного договору (здогадайтесь шо? русня його блокувала нам?). Але була проблема з внеском: наша експедиція мала поїхати на навчання до Британської антарктичної служби і для цього потрібні були десятки тисяч доларів (і це у 90-ті). Науковці самі ходили по меценатах і шукали гроші. Допоміг їм фонд "Відродження", і вони буквально в останній день оплатили, бо завтра було б вже пізно.

Через брак фінансування, аби відправити першу українську експедицію на Антарктиду припасами/потрібними речами/спорядженнями скидувались всією Україною. Деякі банки із-під кави досі зберігаються на фабриках з маркуванням періоду, який вони пробули на шостому континенту.

І ось ці моменти справді розчулюють: людська єдність, віра, наполегливість та готовність йти до останнього, не здаватися. А ще підтримка та авантюризм. Певні речі ти сприймаєш як данину, але коли заглиблюєшся в історію, відчуваєш цей невидимий зв'язок посеред народу і не можеш перестати захоплюватись зусиллями, які доклали не тільки дипломати і науковці, але і прості люди, аби наша держава мала свою частинку і на холодному березі.

Це вражаюче і чуттєво. І це неймовірна книга.

#проміжні_емоції

23 травня росія знищила наклади книг:

1. «Мотанки» без зрізу.
2. другої частини «Ґайї» Матолінець.
3. "Клуб врятованих. Непухнасті історії" Сашка Дерманського і Тетяни Копитової.
4. одеського письменника військового Валерія Пузіка «Мисливці за щастям».

І це лише ті наклади, про які повідомили у соціальних мережах.

Компанія «Фактор», чия топографія була знищена і де друкувалися різні українські видавництва, запустила збір.

Усі кошти спрямують на підтримку постраждалих та на відновлення поліграфічного життя.

Реквізити за посиланням.